Тема 7. Фінанси унр та Української держави (1917-1919 pp.)

Мета:розглянути розвиток фінансової політика Центральної Ради. Ознайомитися їз змінами у податковій системі та грошовою системою УНР. Розглянути проекти грошової реформи та закон про грошову реформу та його реалізацію.

План

1. Фінансова політика Української Народної республіки

2. Фінансові заходи уряду Української Держави в період Гетьманату 1918р.

3. Фінанси УНР за часів Директорії

1.Фінансова політика Української Народної республіки

Після падіння царизму та встановлення влади Тимчасового уряду в Росії, 20 березня 1917 р в Україні було сформовано Центральну Раду (УЦР) та її виконавчий комітет. Згодом створюється Центральний уряд України та в його складі Генеральний секретаріат у фінансових справах М.Грушевський розглядав Україну як національно-територіальну автономію у складі Росії.

України навесні 1917 р не мала своїх податків, своєї грошової та банківської систем. Вона повністю фінансово залежала від Росії. Уряд Центральної Ради робив спроби формування власної фінансової системи.

У квітні 1917 р постановою УЦР ухвалюється необхідність національного оподаткування українського народу. Оподаткування переводиться на принцип. Ті, хто має доходи більше 800 крб. на рік, оподатковуються у розмірі 25% від державного поступово-подоходного податку. Хто має доходи менші 800 крб на рік, той платить 50 коп в рік. Контролювати сплату податку повинні фінансові комісії у складі губернських комітетів. Однак це рішення не було втілене у життя

Україна продовжувала залежати від поставок грошей з Росії. Гроші друкувались у Петербурзі і звідти поступали в Київ. У листопаді 1917 р. Росія припинила відправку в Україну грошових знаків, що привело до гострої нестачі коштів в обігу. УЦП у відповідь припинила постачання продовольства в Росію.

29 вересня 1917 р була опублікована декларація Генерального Секретаріату, в якій проголошувались засади економічного та фінансового розвитку України. Визнавалось за необхідне виробити засади щодо розмежування загальнодержавних та українських надходжень. Створити український бюджет, запрвадити прогресивне оподаткування маєтків та податку на незаконний приріст їх вартості, відкрити український національний банк.

19 листопада 1917р. УЦР в ІІІ Універсалі проголосила УНР федеративною частиною Російської Республіки. В Україні почалося формування бюджету на 1918р на основі російського бюджетного права. 23 грудня 1917р УЦР затверджує закон про “Державні кошти України”, згідно з яким всі державні податки і прибутки, що збиралися на території УНР, визнавались прибутком державного бюджету Української Республіки.

Однак всі рішення УЦП виявились декларативними. За час свого існування уряд так і не розпочав жодних реформ. У сфері податків він відзначився введенням підвищенням акцизних ставок. Вводились окремі податки, попередні відмінялись, але це відбувалось хаотично, бо фінансового і податкового плану не було.

Центральна Рада вимушена була вирішувати питання про випуск власних грошей. У жовтні 1917р була створена спеціальна комісія, до складу якої ввійшли відомі економісти та банкіри. Вона прийняла рішення про введення в Україні власної грошової одиниці, хоча для цього і не було достатніх умов. Наприклад, необхідного золотого запасу.

На початку 1918 p. в УНР з'явилися власні українські паперові гроші з державною символікою. В обігу були і карбованці, і гривні (1 крб. дорівнював 2 гривням).

Ухвалою Української Центральної ради від 1 січня 1918р. надруковано перший державний кредитний білет вартістю 100 крб. Він з'явився в обігу 6 січня 1918 p. (розмір 167 х 103 мм) з написом чотирма мовами: українською на лицьовій стороні, російською, польською і єврейською на звороті.

Відповідно до закону Центральної ради від 1 березня 1918 p. грошовою одиницею УНР стала гривня. В обігу були "державні кредитові білети" вартістю 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень, "розмінний знак державної скарбниці УНР" вартістю 5 гривень, "білети державної скарбниці" вартістю 50, 100, 200 і 1000 гривень. Гривні всіх вартостей, за винятком 5-гривневої купюри, надруковано в державній друкарні у Берліні.

Дрібна розмінна монета — шаги (1/100 гривні) друкувалася на тих кліше, що й поштові марки, тільки на картонному папері з написом на звороті "ходить на рівні з дзвінкою монетою". В обігу були монети вартістю 10, 20, ЗО, 40 і 50 шагів.

Функції головної скарбниці та Українського державного банку попервах виконували Київська губернська скарбниця і Київська контора Держбанку.

Нестача потрібної кількості розмінної монети та інші обставини викликали появу окремих міських грошей з різними назвами (бони, чеки, розмінні знаки). Свої гроші, зокрема, були на Волині: Кременець (розмінні білети вартістю 1, 3 і 5 крб.), Дубно (чек вартістю 10 крб.), Луцьк (розмінні знаки вартістю 20 гривень). У 1917—1918 pp. в Україну плив потік російських грошей з друкарень Петрограда і Москви. 9 лютого 1918 p. представники Центральної ради підписали мирний договір із центральними державами. За ним Німеччині та Австро-Угорщині надавалася можливість використовувати сировинні та продовольчі ресурси України. В Австро-Угорщині, де вже розпочалися голодні бунти, цей договір називали "хлібним миром". У Бресті була досягнута усна домовленість про оплачування збройної допомоги Центральній раді з боку Четверного союзу українським хлібом. Окупанти розробили і здійснювали в Україні загарбницьку воєнно-економічну політику, яка повинна була не лише забезпечити термінові потреби Німеччини та Австро-Угорщини в українському хлібі та промисловій сировині, а й переслідувала далекосяжнішу мету — назавжди перетворити Україну на свій аграрний придаток й навічно закріпити її за собою. Про це з відвертим цинізмом писав А. Шмідт — один із співробітників командуючого Східним фронтом генерала Гофмана: "Аграрна Україна економічно становить собою чудове доповнення до розвиненої промисловості центральних держав".

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського в українській національно-демократичній революції розпочався новий етап, який характеризувався намаганням відновити правопорядок та ліквідувати "соціалістичні експерименти" Центральної ради, насамперед в сфері економіки.

Відновлювалася розбалансована фінансово-кредитна система України. Вдалося створити державний бюджет. Законом від 9 травня встановлювалася національна грошова одиниця — карбованець, стабільність якого зміцнилась. Він забезпечувався природними багатствами України, головним чином цукром. У гетьманській державі допускався неконтрольований обіг російських рублів та "керенок", німецьких марок та австро-угорських крон. Україна платила велику контрибуцію іноземним державам своїми природними багатствами, виробами народних промислів.

Одним із головних завдань фінансової політики Української держави було формування бюджету. Цю роботу проводила Бюджетна комісія у складі Міністерства фінансів.

У червні 1918р урядом було ухвалено Правила про порядок розгляду державного бюджету і фінансових кошторисів на 1918 р. Переважною основою формування бюджету залишалося бюджетне право Російської імперії.

Бюджетне планування почалося з надходження до бюджетної комісії наприкінці вересня основної частини кошторисів відомств. За таких обставин, комісія почала визначати фактично зроблені видатки за 1918р і очікувані доходи та готувати бюджет на 1919р.

У системі оподаткування уряд Української держави спочатку підвищив ставки прямих податків та мит. 30 вересня 1918р втричі було підвищено ставки поземельного податку, а атакож на 50% збільшено ставки основного промислового податку на торгові підприємства. Податок на приріст прибутку на прохання промисловців було знижено до 75% для підзвітних підприємств і до 40 % для непідзвітних. За Законом від 10 вересня в півтора рази було підвищено збори з грошових капіталів: з кожних 100 крб. - від 20 до 30 коп (один раз на піввріччя). За цим же законом у два і три рази було підвищено ставки гербового збору. Ві листопаді підвищились поштово-телеграфні тарифи. Вводився податок на нерухоме майно. Збільшення прямих податків не дало значного зростання обсягу доходної частини державного бюджету. Існували труднощі в стягненні прибуткового та промислового податків. Поземельний податок майже зовсім не надходив.

Одним із напрямів податкової політики уряду було підвищення ставок непрямих податків. 30 травня 1918 р. було введено цукрву монополію. До цього багато цукру контрабандно вивозилось до Росії, а також розкрадалось австор-німецькими військами. Після запрвадження державної монополії розподілом цукру вже займалось міністерство фінансів. Весь цукор-пісок закуплявся державою за цінами виробника, а продаж проводився за встановленими цінами казенним управлінням. Держава також фінансувала цукрові заводи, які не мали своїх оборотних коштів. В результаті введення цукрової монополії держава отримала 355 млн.крб валового прибутку.

31 липля 1918 рку було введено дрежавну винну монополію. Приватні запаси спирту мали передаватися до державної казни і на нього встановлювали ціни: на спирт першого сорту — 10 крб. за відро, за сирий спирт — 8 крб., за третій сорт — 6 крб. за відро. Держава планувала отримати до січня 1918р. 528 млн.крб. прибутку від введення винної монополізації.

Були введені акцизи на виноградне вино, чай, значно підвищені акцизи на пиво, дріжджі, цигаркові гльзи, тютюновий папір, сірники, нафтопереробні прдукти. Введення акцизу на тютюн дало 148380 тис.крб. Прибутку , тоді як всі непрямі податки, не враховуючи цукрової та винної монополії, становили 180591 тис. крб. Основною причиною поганого надходження непрямих податків був дефіцит товарів.

В доходах бюджету були мита. Однак застосовували мині ставки, встановлені ще в 1904р. Митниця дала 51 млн.грн., з яких на частку Німеччини та Австро-Угорщини припадало 40 млн. грн.

Масового характеру набуло безробіття. Так, за далеко неповними даними, у 1918 p. тільки у 23 містах України налічувалося 180,6 тис. безробітних. Лише в Києві, Катеринославі, Харкові й Одесі кількість безробітних досягла 75 тис. На Луганському заводі Гартмана з 6100 робітників залишилося 160, на Донецько-Юр'ївському було звільнено 4100. На криворізьких рудниках безробітними стали понад 90 % всіх робітників. Підірваними були продуктивні сили сільського господарства. Через скорочення в 1918 p. посівних площ майже наполовину порівняно з довоєнним періодом зменшилася товарна маса зерна. Внаслідок цього зросла спекуляція. Ціни на продукти харчування та товари масового вжитку дуже підвищилися. Так, фунт білого хліба коштував 300 крб., фунт цукру — 600 крб., сала — 700 крб. Робітники великих міст і промислових центрів одержували, і то не щодня, лише по фунту хліба на день.

У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією. 26 грудня 1918 p. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником інтересів робітників, селян і "трудової інтелігенції".

У зв'язку з критичним політичним та воєнним становищем, в якому з самого початку діяла Директорія УНР, звужувалась її соціальна база. Новій українській владі не вдалося налагодити управління економікою.

Українське селянство, яке на початку боротьби проти гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти політичне невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, опублікований 8 січня 1919 p. Декларувавши ліквідацію приватної власності на землю, закон у той самий час, по суті, не відповідав на головне запитання: коли ж селянство одержить землю? Земельна власність іноземних (польських, австрійських, німецьких) землевласників була оголошена недоторканою. Її долю мав вирішити спеціальний закон. Недоторканими залишалися 15-десятинні господарства. Все це й обумовило виступ проти Директорії Виконавчого Комітету Всеукраїнської Ради селянських депутатів ("Спілки"). Комітет заявив, що Директорія не здійснила обіцяних соціальних реформ.

З великим запізненням згідно з законом Директорії УНР від 4 січня 1919 p. українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України. І хоч українська влада швидко втратила більшу частину території, все-таки українські гроші мали більшу купівельну вартість, ніж "керенки", більшовицькі рублі чи "денікінки". Український карбованець на звільнюваних в ході війни територіях зазвичай вимінювали за чотири радянських чи денікінських карбованці. Щоб піднести функціональне значення українських грошей і довіру до них у населення, тогочасний міністр фінансів Б. Мартос випускав час від часу на ринок значну кількість цукру, борошна, спирту та інші продукти, які були в розпорядженні уряду.

В результаті успішного збройного повстання, яке відбулося на початку листопада 1918p., відкрилася нова сторінка історії Східної Галичини. Була повалена влада Австро-Угорської монархії й проголошена Західно-Українська Народна Республіка. Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУНР стала Українська Народна Рада. У її програмній декларації, виданій 5 листопада 1918 p., проголошувалося народовладдя, основи економічної політики молодої республіки, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність

Законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918 p. Перед урядом ЗУНР стояли надзвичайно складні соціально-економічні завдання. Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення та армії продуктами харчування. В Галичині не вистачало продовольства. Ще гострішою була нестача промислових товарів.

З найбільшими труднощами зіткнулися секретаріати фінансів й торгівлі та промислу. Першому Секретаріату підпорядковувалися митне управління, скарбова сторожа, управління мір та маси. Обом секретаріатам не вистачало фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімальними. З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначні. З великими зусиллями уряд вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити "добове" фронтовикам. Державні секретарі одержували невелику заробітну плату, і то лише з січня 1919 p.

Навесні 1919 p. економічний стан ЗОУ HP наближався до катастрофи. Внаслідок жорстоких боїв на її території протягом п'яти років були зруйновані й спалені сотні містечок і сіл, промислових об'єктів.