4. Склад державного скарбу після Андрусівського миру

(Вчені виділяють два періоди розвитку системи державних фінансів України-Гетьманщини. )У другий період розвитку державних фінансів, що розпочинається з моменту укладання Андрусівського миру з Польщею у 1667 році, сформувалася комбінована натурально-грошова податкова система, яка включала податки на споживання та промисли. Значні вільні землі та конфісковані маєтності, що перейшли у державну власність і набули статусу домен, поступово приватизувалися шляхом займанщини, надавалися у довічне володіння або передавалися як винагорода за службу козацькій старшині. В результаті цього процесу держава втрачала доменти як важливе джерело державних доходів, а замість них на перший план виступили регалії, куниць, лисиць, рисей. Крім козацької служби, було монопольне право на полювання і обов'язок доставляти в скарб щорічно по 20 видр і по 10 бобрів (або по 20 куниць і по 10 пудів меду тощо). Коли звірів винищили, то натуральну повинність замінили грошовим податком — 100 талерів (60 крб) на рік.

Податкова система Гетьманщини включала такі види податків і зборів, як: гетьманські, військово-скарбові, ратушні та церковні. Головне місце займав військовий скарб, який іще називали “скринею військовою” та “військовим скарбцем”.

(таблиця)

Перелік податків, що стягувалися в Гетьманщині, дозволяє зробити висновок про наявність двох основних видів — податків на промисли та на споживання. Козаки володіли податковим імунітетом, однак податками на споживання держава його обходила, заставляючи сплачувати певну частину в ціні товару всіх громадян. Промислові податки мали особливе коло платників — селян, міщан, козаків, що були дрібними власниками.

У 1783 році на Україні було введено загальноімперську податкову систему. Реформа, проведена генерал-губернатором Румянцевим, полягала у заміні натуральних податків грошовими і запровадження подушного податку.

Література: [3, 4, 34, 37, 75, 79]

Тема 5. Фінанси України в XIX столітті

Мета: ознайомитися із розвитком господарства в XIX столітті. Розглянути Державний бюджет Російської імперії в першій половині XIX ст., його доходи та видатки, а також бюджетний дефіцит та відсутність бюджетної та касової єдності. З'ясувати необхідність, зміст та наслідки фінансової реформи 1862 року. Ознайомитися із особливостями розвитку фінансів на українських землях.

План

1.Фінанси в першій половині XIX ст.

2.Фінансова реформа 1862 року: необхідність, зміст та наслідки

3.Фінанси в другій половині XIX ст.

4.Особливості розвитку фінансів на українських землях

1. Фінанси в першій половині XIX ст.

У кінці XVIII століття частина українських земель попала під владу Росії (80%), а частина у складі Галичини, Буковини та Закарпаття — під владу Австрії. На території України, яку було поділено на 9 губерній, були введені російські закони.

На початку ХІХ століття інтенсивно розвивалось сільське господарство та промисловість. Поміщики заводили гуральні, цукроварні, використовувались хліборобські машини. Місце давньої мануфактури почали займати фабрики з передовою технікою. Однак виробничі відносини не відповідали рівню розвитку продуктивних сил, наростало соціальне незадоволення.

З часу ліквідації ГЕТЬМАНЩИНИ у 1783 році Україна була введена в сферу фінансових відносин Росії, які на початку ХІХ ст. характеризувались такими рисами, як безконтрольність у витрачанні коштів, бюджетний дефіцит, зростання державного боргу, невпорядкованість бюджетно-кошторисної справи. Фінансова політика держави була направлена на підтримку поміщиків-кріпосників. Основними видами доходів Російської імперії були подушний податок, оброчні збори і так званий “питний дохід”. У 1804р. вони становили 71 млн.крб або 63% всіх державних доходів. Велике значення мав “соляний дохід” від продажу державою солі населенню по високій ціні. Інші види доходів (мита, поштові збори тощо) займали незначне місце у державній казні.

Протягом першого десятиліття ХІХ ст стан державних фінансів був нестабільним. Загальний дефіцит становив 442 млн.крб, середньовічний = 50 млн.крб, видатки щорічно в середньому на третину перевищували державні доходи. Джерелом покриття бюджетного дефіциту виступали випуск асигнацій та позики державних кредитних установ. Наявність дефіциту пов'язувалось з війнами, перевитратами в окремих міністерствах.

Бюджетне право Росії базувалось на двох основних принципах — секретності і безконтрольності, що і породжувало неефективне використання державних коштів. До 1962р державний бюджет не публікувався і затверджувався царем у секретному порядку.

Проблеми державних фінансів змусили уряд провести заходи по удосконаленню бюджетної справи. М.М.Сперанському доручили скласти розпис на 1810р. Та розробити основи бюджетного законодавства. В роботі “План фінансів” він пропонував реформувати податкову систему, відмовившись від винних відкупів, непродуктивних видатків бюджету та дефіциту. М.М.Сперанський вважав за необхідне запровадити принцип гласності в бюджетному процесі, надати бюджету силу закону, встановити відповідність між доходами та видатками держави, заборонити паперово-грошову емісію. Основну причину кризи державних фінансів Росії він бачив у перевищенні видатків над доходами бюджету, для чого потрібно скорочувати витрати і збільшувати доходи. Держава не повинна планувати видатки (писав М.Сперанський) поки не буде знайдено джерело відповідного по розміру доходу.

У лютому 1810р. “План фінансів” Сперанського було затверджено царським маніфестом та створена спеціальна комісія для погашення державних боргів. Однак війна з Наполеоном та реакційна урядова політика перешкодили запровадженню нових положень в організації фінансів.

У Російській імперії мав місце відрив відомчих фінансів від загальдержавних. Окремі міністерства і відомства самостійно формували частину доходів і використовували їх на власні потреби. Фінанси таких відомств не були враховані у загальнобюджетному розписі. Крім того, міністерства могли всередині року отримати від царя дозвіл на додаткові кредити без попереднього узгодження з міністерством фінансів. Відсутність бюджетної єдності не давала можливості визначити загальний обсяг державних доходів і видатків. Зберігання міністерствами коштів у своїх касах необмежений час не дозволяло забезпечити касову єдність, що негативно впливало на грошовий обіг у державі.

Подушний податок, введений при Петрі І, був надзвичайно обтяжливий для селян. У 50-ті роки ХІХ ст цей податок дорівнював щоденній платі за 120 днів роботи, тобто одну третину свого робочого часу селянин працював для того, щоб заплатити податок.

Із 191 млн.крб загальної суми податків у 1861 р трудове населення платило 175 млн.крб, а буржуазія — тільки 16 млн.грн., що вказувало на неуніверсальність системи оподаткування. Крім подушного податку, державні селяни сплачували земські повинності та місцеві збори (ремонт мостів і доріг, утримання церкви, сільських писарів тощо).

Кріпосні селяни сплачували подушний податок через поміщиків. Для стягнення цього податку уряд залучав не тільки місцеву поліцію, а й спеціальні військові частини.

Дворяни, чиновники були звільнені від сплати податків. Купці платили збори за право вести торгівлю (у 1862р вони становили 5 млн.крб в доходах бюджету).

Наслідком нестійкості державних фінансів були проблеми грошової системи Росії. Протягом перших сорока років ХІХ ст у грошовому обігу панували асигнації, однак їх купівельна спроможність постіно падала. У 1839-1843 рр уряд здійснив грошову реформу, згідно якої асигнації обміняли на срібні карбованці у співвідношення 3,5 : 1. Реформа на короткий період привела грошовий обіг в нормальний стан, але зростаюча потреба уряду в грошових коштах, емісія паперових грошей знову посилили негативні тенденції в грошовій системі Росії.

Царський уряд почав підготовку перебудови фінансово-кредитної системи. З часу Кримської війни (1853-1856 рр.) назріла необхідність внесення суттєвих змін у фінансові відносини. Міністерство фінансів підготувало проект перебудови фінансової системи, який передбачав реорганізацію податкової системи, відміну винних відкупів, збільшення митного доходу та запровадження акцизних зборів. Для скорочення державного боргу передбачалось залучити кошти від продажу державного майна.

У ході підготовки реформи для ознайомлення з організацією фінансів в чотирьох європейських державах — Бельгії, Франції, Австрії та Прусії — був направлений службовець державного контролю В. Татарінов, в США — службовець міністерства фінансів С.Х.Рейтерн. У листопаді 1858р була створена комісія по перебудові фінансів.