III.V.Право колективної власності на землю

Колективна власність на землю в Україні виникла в процесі земельної реформи внаслі-док масової передачі ( 1993-1995 рр.) земельних ділянок сільськогосподарського призна-чення у власність сільськогосподарських юридичних осіб т.з. « кооперативного типу »

( сільськогосподарський кооператив,садівницьке товариство, сільськогосподарське акціо-нерне товариство, колективне сільськогосподарське підприємство ).Процедура передачі земель у колективну власність визначалися головним чином ст.5 ЗК України в ред.1992 р., а також ст.10 ЗУ « Про колективне сільськогосподарське підприємство » Через деякий час ( після 2000 р. На виконання Указу Президента України « Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки » від 03.12.1999 № 1529 ) пере-важна більшість підприємств - суб’єктів права колективної власності припинили своє іс-нування.

Питання про те, чи існує в сучасних умовах право колективної власності на землю, є доволі дискусійним.

Наприклад, П.Ф.Кулинич вважає,що « інститут права колективної власності… втра-тив свою легітимність у зв ‘язку з прийняттям нового Земельного Кодексу » або навіть раніше – « з прийняттям 28 червня 1996 року нової Конституції України », де колективна власність також не згадується.

З такою точкою зору погодитися важко. До сих пір існують землі, надані раніше саме на такому правовому титулі ( « право колективної власності » ) і не переоформлені як землі приватної або державної власності.За інформацією Держкомзему України, отриманою на підставі статистичної форми 6-зем, станом на 01.01.2006 в Україні залишилося колектив-них сільськогосподарських підприємств всього 575, що складає 117,1 тис.га, або 0 .2 % території країни. Ні Конституція України ні ЗК України не передбачають припинення або переходу права колективної власності до інших суб’єктів ( хоча й не згадують про колек-тивну власність ). Чинний Закон України « Про власність » ( ст.20 та ін. ) прямо перед-бачає існування права колективної власності, у тому числі і на земельні ділянки.

Питання про розгляд права колективної власності обумовлена не лише існуванням нечис-лених земельних ділянок, наданих сааме на такому праві.Із коллективною власністю на землю дуже тісно пов’язане право на земельну частку ( пай ), що на сьогоднішній день відіграє дуже важливу роль у визначенні правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Питання про суб’єкт права колективної власності у правовій доктрині є доволі дискусійним, а визване це суперечливістю існуючого законодавства. Так наприклад, ст.5 ЗК України в ред.1992 р., ст.10 Закону України « Про колективне сільськогосподарське підприємство » проголошують, що земельна ділянка належить « співвласникам » - громадянам, і в той же час суб’єктом права називається юридична особа.

На наш погляд, при існуванні відповідних юридичних осіб суб’єктом права власності на зе-мельні ділянки, передані у колективну власність, слід визнавати саме ці юридичні особи. В ст.5 ЗК України в ред.1992 р., ст.10 Закону України « Про колективне сільськогосподарське підпри-ємство » про прямо і говориться. Положення норм законів, які називали громадян співвласни –ками, є декларативними, оскільки закріплений законодавчо порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками колективної власності свідчить про те, що ці правомочності здійснює саме юридична особа в особі своїх статутних органів, а не громадяни -

« співвласники ». Виходячи з цього, громадяни - « співвласники » не мали по відношенню до земельних ділянок права власності.

Однак, громадяни - « співвласники » мали специфічне право вимагати виділення в натурі із земель колективної власності спершу середньої земельної частки (ст.5,6 ЗК України в ред.1992 р.), а із прийняттям Указу Президента України « Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва » від 10.11.1994 № 666 – зе-

мельної частки ( паю ). Право вимоги громадян співіснувало із правом власності на землю юридичних осіб, і у разі колізії мало над ним пріоритет, що свідчить про його речову природу. Проте ототожнювати право на земельну частку ( пай ) з правом колективної власності немає підстав: громадяни не володіли, не користувалися та не розпоряджувалися земельними ділянками; ці повноваження здійснювала юридична особа.

Об’єктом права колективної власності є землі сільськогосподарського призначення, що до передачі у колективну власність здебільшого знаходилася у користуванні відповідної юридичної особи.

Слід відзначити, що конструкція колективної власності на землю є дуже суперечли-вою.Крім того, світовий досвід свідчить, що колективне землеволодіння та засновані на ньому колективні форми ведення сільського господарства в багатьох країнах, що про-водили земельну реформу, не виправдали себе. Це і зумовило відхід від концепції права колективної власності у Конституції України та більшості чинних актів земельного законодавства і в першу чергу ЗК України.