III.II. Право державної власності на землю

Суб’єктний склад. Згідно ст.80 ЗК України, суб’єктом права власності на землі державної власності є держава, яка « реалізує це право через відповідні органи державної влади ». ЗК України у ст.ст. 13,16,17,17-1 та 84 відповідними органами державної влади визначає:

КМ України

Раду Міністрів АР Крим

Обласні державні адміністрації

Районні державні адміністрації

Державні органи приватизації (щодо продажу земельних ділянок під об’ єктами, що приватизу-ються).

Не всі землі державної власності можуть передаватися у комунальну власність. Перелік цих земель приведений в ч.3 ст.84 ЗК України. Це:

--- землі атомної енергетики та космічної системи;

--- землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення і т.д.

Ч.4 ст.84 ЗК України визначає перелік земель державної власності які не можуть передаватися у приватну власність. Приклад:

--- землі атомної енергетики та космічної системи;

--- землі під державними залізницями, об’єктами державної власності повітряного і трубопровод-ного транспорту;

--- землі оборони і т.д.

Окрім перерахованих, не можна передавати у приватну власність будь-які земельні ділянки під об’єктами нерухомості, що не підлягають приватизації. Так п.3 ст. 4 Закону України « Про дер-жавний матеріальний резерв » передбачає, що земельні ділянки, на яких розміщені об’ єкти сис-теми державного резерву не підлягають приватизації та іншим видам відчуження.

III.III.Право комунальної власності на землю

Суб’єктний склад. Ст.142 Конституції України, ст.ст. 80,83 ЗК України визначають суб’ єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо ( за допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян – ст.ст.7,8 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні»), або через органи місцевого самовря-дування. Цими органами, відповідно до ст.ст.8-12,80 та ін. ЗК України є відповідні місцеві ради:

сільські,селищні, міські – щодо земель територіальних громад;

районні, обласні та Верховна Рада АР Крим - щодо земель спільної власності територіальних громад. Питання регулювання земельних відносин вирішується радами виключно на пленарних засіданнях ( п.34 ст.26, п.21 ст.43 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні»).

Певні землі комунальної власності не можуть передаватися у приватну власність ( ч.3 ст.83 ЗК України ). До них відносяться:

---землі загального користування населених пунктів ( майдани, вулиці, проїзди шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо );

--- землі лісового фонду, крім випадків визначених цим Кодексом;

--- землі водного фонду, крім випадків визначених цим Кодексом.

--- земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого само-вряднування.

Також ст.28 Закону України « Про поховання та похоронну справу » від 10.07.2003 дещо дублює наведену норму і передбачає, що « землі, на яких розташовані поховання, є об’єктами права ко-мунальної власності і не підлягають приватизації ».

Необхідно відмітити, що на сьогоднішній день в Україні земель комунальної власності не існує, оскільки не відбулося розмежування земель державної та комунальної власності. Хоча і прийнятий Закон України « Про розмежування земель державної та комунальної власності » від 05 лютого 2004 р. та існує до цього закону відповідна постанова КМ Украї-ни на практиці закон не працює. Істотно, що розмежування повинно бути одноразовою процедурою ( інакше не працюватиме ряд норм земельного законодавства, а у відносинах між розпорядниками державної та комунальної власності не буде визначеності ). Серед фахівців землевпорядників та юристів існує думка про те, що без внесення змін до Закону України « Про розмежування земель державної та комунальної власності » зрушити з міс-ця процедуру розмежування земель не можливо.

Як додаткову інформацію можна сказати, що процес розмежування земель знаходиться на підготовчому етапі і цей процес треба активізувати. В 2007 році по всій Україні прий-нявто лише 424 рішення про розмежування земель та замовлено 314 проектів розмежу-вання по 509 адміністративним одиницям. З 27 адміністративно-територіальних одиниць по 10 областях, АР Крим, містам Київ та Севастополь не прийнято жодного рішення про розмежування земель державної та комунальної власності.

До основних причин, що гальмують процес розмежування земель державної та комуна-льної власності на наш погляд можна віднести: 1) недостатня мотивація для розмежування в органів місцевого самоврядування, 2) об’єктивна відсутність матеріальних ресурсів, що потрібні для роз-межування земель державної та комунальної власності.

1. Згідно п.12 Розділу X « Перехідні положення » ЗК України органи місцевого само-вряднування, розпоряджаючись більшою частиною земель в межах населених пунктів не зацікавлені проводити будь –які роботи в розмежуванні земель комунальної та державної власності і отримати певну кількість земель в комунальну власність. В процесі розмежування органи місцевого самоврядування втратять контроль над основною частиною земель населених пунктів, не отримуючи вза-мін рівнозначної компенсації із земель за межами населеного пункту.Відповідно до існуючого за-конодавства про розмежування земель державної та комунальної власності ( див.ст.9 Закону Укра-їни « Про розмежування земель державної та комунальної власності » ), без участі органів місцевого самоврядування розмежування не можливе.

2. Існуючий порядок розмежування передбачає одноразову « демаркацію » земельних ділянок в натурі ( ст.13 та ін. Закону України « Про розмежування земель державної та ко-мунальної власності » ), що є дуже трудомістким і дорогим процесом і навряд чи можливо у сучасних кризових умовах навіть в межах дрібних населених пунктів, не кажучи вже про території, що займають міста-мільонери, наприклад, територія міста Києва.

На наш погляд, для вирішення проблеми розмежування земель державної та комуналь-ної власності необхідно змінити основні принципи розмежування.Земельні ділянки дер-жавної власності, відведені для певних суб’єктів ( потреб ), слід автоматично (законом)визнавати земельними ділянками комунальної власності і вважати, що розподіл відбувся.При цьому, слід передбачити випадки, у яких органи місцевого самоврядування можуть ініціювати питання про передачу певних земельних ділянок або навіть цілих тери-торій в комунальну власність у подальшому.

Цікава думка В.В.Носіка, який вважає, що « важливим є чітке законодавче розмежуван-ня функцій і повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації прав власника на землю від імені Українського народу, а не розмежування земель на місцевості між державою і територіальними громадами ».

Зважаючи на те, що відповідні земельні ділянки зараз перебувають у державній власнос-ті, виникає цікава ситуація: поки що землі, які не можна передавати з комунальної у при-ватну власність ( наприклад земельні ділянки загального користування – п.» а » ч.3 ст.83 ЗК України ),можна передавати з державної власності у приватну, що на практиці іноді і трапляється.