3.3. Невідчуження земельної ділянки іноземним особам та особам без громадянства у встановлений строк.

Ч. 4 ст. 81, ч.4 ст.82 ЗК України передбачає обов’язок іноземних фізичних та юридичних осіб, осіб без громадянства протягом року відчужити набуті у спадщину землі сільськогос-подарського призначення. У разіпорушення цієї вимоги земельна ділянка підлягає примусо-вому відчуженню за рішенням суду. ( ст.145 ЗК України ). Сам кодекс не деталізує процеду-ри примусового відчуження, не визначає суб’єктів звернення до суду з вимогою про відчу-ження земельної ділянки, що не сприяє ефективній реалізації цієї норми. Крім того виника-ють питання, стосовно конституційності вказаної норми, тому що згідно ч.5 ст. 41 Конститу-ції України,

« Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і поаного відшкодування їх вартості.Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану ».

2. Викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб.

« Обов’язкове відчуження може бути не кількісного характеру, а лише якісного.Воно повин-но застосовуватися, гоовним чином, тоді, коли селян можна влаштувати на місцях, для по-кращення способів використання ними землі, воно видається можливим тоді, коли необхід-но: при переході до кращого способу господарства – влаштувати водопій, влаштувати про-гін до пасовиська, влаштувати дороги, нарешті, позбутися шкідливого черезсмужжя »

( П.А. Столипін ).

Законодавством ( ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997, ст.41 Конституції України, ст. 140, 142,146, 147 та ін. ЗК України ) передбачена можливість викупу земельних ділянок приватної власності.Українське земельне законодавство розділяє викуп земельних ділянок (А) для суспільних потреб та (Б) з мотивів суспільної необхідності.

Викуп земельних ділянок для суспільних потреб може здійснюватися на підставі ч.1 ст.146 ЗК України при виконанні такої процедури:

--- 1. Погодження питань, пов’язаних із викупом земельної ділянки, що включає:

А) Подачу клопотання про погодження розташування об’єкту до органу місцевого самоврядуван-ня або виконавчої влади.

Б) Розгляд клопотання відповідним органом та надання такого дозволу,

В) Власне погодження місця розташування об’єкту з власником земельної ділянки, районним ( міським ) органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, територіальним органом виконав-чої влади з питань лісового господарства і санітарно – епідеміологічним органом, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини,

Г) Подання матеріалів до органу, який має право викупати земельну ділянку, причому у визна-чених законом випадках матеріали передаються не безпосередньо, а через інші органи, що готують свої висновки,

Д) Прийняття рішення про викуп земельної ділянки ( ст.ст. 150,151 ЗК України );

--- 2. Завчасного ( не пізніше, ніж за рік до викупу ) попередження власника земельної ділян-ки про викуп ( ч.2 ст.146 ЗК України ). Не зрозуміло, чому не допускається більш ранній викуп за згодою власника земельної ділянки.

--- 3. Попереднього і повного відшкодування вартості земельної ділянки у тих випадках, коли власник заперечуєпроти викупу ( ч.5 ст.41 Конституції України );

--- 4. У випадку, коли викупається частина земельної ділянки, необхідними передумовами для укладання договору купівлі-продажу є розробка землевпорядного проекту та його затвердження у порядку, визначеному ст.186 ЗК України.

Можна стверджувати, що описана вище ускладнена процедура викупу земельних ділянок для суспіль-них потреб виправдана лише у випадках, коли мова йде зміну цільового призначення земельної ділянки, та ( або ) власник земельної ділянки не дає згоди на її викуп. Для випадків, коли такої зміни не вимага-ється, і є згода щодо умов договору купівлі-продажу, доцільно було б законодавчо встановити, що дого-вір купівлі-продажу можна укладати в загальному порядку.

Важливою особливістю угод про викуп викупу земельних ділянок для суспільних потреб є можливі-сть їх укладення в примусовому порядку.Така можливість випливає із положень п. « г » ст.140, та п. « г » ст.143 ЗК України, де передбачено можливість примусового припинення власності шляхом викупу для суспільних потреб, атакож ст.146, яка визначає ( ч.1 ) перелік таких потреб:

« А) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

Б) під будівлі, споруди та інші виробничі об’єкти державної та комунальної власності;

В) під об’єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

Г) оборони та національної безпеки;

Д) під будівництво та обслуговування лінійних об’єктів та об’єктів транспортної і енергетичної інфраструктури ( доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо );

Е) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;

Ж) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об’єкти загального користування, необхід-ні для обслуговування населення ».

Розглядаючи ст.146 можна стверджувати, що право органів державної влади та місцевого самовря-дування на викуп при наявності перерахованих потреб є безспірним. Згідно із ч. 4 статті, « якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку ». Виходячи з цього, робимо висновок, що власник земельної ділянки може оспорювати в суді тільки викупну вартість, а не сам викуп.

Але таке тлумачення ст. 146 ЗК України не дозволяють положення ч. 5 ст. 41 Конституції України, за якою « Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умо-ви попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з нас -тупним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану ».

Очевидно, що далеко не всі потреби, перелічені у ст.146 ЗК України, можуть розглядатися як « ви-няток з мотивів суспільної необхідності », тому що поняття « потреба » набагато ширше, ніж поняття « необхідність ». Тому, при незгоді власника на викуп статтю 146 ЗК України можна застосовувати ли-ше у сукупості із ч. 5 ст. 41 Конституції України і в частині, що не суперечить конституційній нормі.

Викуп земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності передбачений ст.147 ЗК України:

« 1. У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, можуть бути відчужені ( вилучені ) з мотивів суспільної необ-хідності у порядку, встановленому законом.

2. Припинення права власності на земельну ділянку у таких випадках здійснюється за умо-ви повного відшкодування її вартості.

3. Особа, у якої була примусово відчужена земельна ділянка, після припинення дії обставин, у зв’язку з якими було проведено примусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельної ділянки.

4.У разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка ».

На наш погляд, дана норма не відповідає конституційному розумінню терміну « суспільна необ-

хідність » та містить низку внутрішніх суперечностей, що фактично не дає змогу її застосування.

Крім цього, вказана раніше ч.5 ст.41 Конституції України допускає примусове відчуження земе-льних ділянок лише з мотивів суспільної необхідності, у тому числі в умовах воєнного чи надзвичай-ного стану. Ст. 147 ЗК України, з одного боку, звужує розуміння терміну « суспільна необхідність », визнаючи можливість її існування лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану; з іншого боку, стат-тя абсолютно не конкретизує зміст терміну « суспільна необхідність ». Крім того, механізму припинен-ня права власності ст. 147 не встановлює, відсилаючи до « порядку, встановленому законом » ( ч.1 ). Та-кого порядку на сьогодні не існує, а отже, припинити право власності з підстав, наведених у ст.147 ЗК України, неможливо.

Також слід відмітити, що умови припинення права власності, передбачені у ст. 147 ЗК України виглядають повністю нелогічними, адже в умовах воєнного чи надзвичайного стану земельну ділянку просто займуть, а не будуть проводити процедуру набуття права власності на цю ділянку.

Питання на семінар: до теми № 8

1.Якими договорами відчужуються земельні ділянки державної та комунальної власності ?

( земельні ділянки державної та комунальної власності відчужуються виключно за договора-ми купівлі – продажу)

2.Що таке публічно-правовий договір ?

(Угоди із земельними ділянками, що перебувають у державній або комунальній власності, у правовій доктрині іноді називають публічно-правовими) .

3.Що таке земельний аукціон?

( урегульований нормами чинного Земельного кодексу та іншими законодавчими актами, а також локальними нормативно – правовими актами продаж земельних ділянок, відповідно до якого право власностіна земельну ділянку набуває той учасник земельних торгів, який запропонує найбільшу ціну за земельну ділянку відповід но до її цільового призначення »;

4.Що таке земельний конкурс ?

( урегульований нормами чинного Земельного кодексу України та іншими законодавчими актами, а та-кож локальними нормативно – правовими актами конкурентний продаж земельних ділянок, відповідно до якого земельну ділянку набуває той учасник земельних торгів, який запропонує найвигідніші умови придбання і викорис тання земельної відповідно до її цільового призначення)

5. Яка специфіка процедури та особливості конкурентного продажу земель державної та комунальної власності ?

1. Рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади про включення земельної

ділянки до переліку ділянок, що підлягають продажу на торгах ( ч.2 ст. 136 ЗК України ),

1. Визначення меж земельної ділянки в натурі, закріплення їх межовими знаками ( ч.2 ст.136 ЗК України ),

2. Виготовлення технічного паспорту земельної ділянки ( ч.2 ст.136 ЗК України, Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги, затверджене постановою КМ України від 16.05.2002 № 648 ),

3. проведення торгів та перемога у них покупця ( процедура проведення земельних торгів повинна бути в майбутньому визначена законом ).

4. Закон України « Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва » від 14.09.2000,

Теми для написання самостійних робіт:

1. У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, можуть бути відчужені ( вилучені ) з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законом.

Яким законом передбачений порядок відчуження ( вилучені )земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності. Коли вводиться воєнний або надзвичайний стан ?

Список використаної літератури:

1. Про підсумки діяльності Держкомзему на 2006 рік та завдання на 2007 рік // Поточний архів державного комітету України по земельних ресурсах.

2. Козирь О.М. Особенности регулирования сделок с землей земельным законодательством // Экологическое право. – 2003. - № 4.

3. Хаустов

Лекція № 9. Право землекористування.

П Л А Н

1. Поняття права землекористування.

2. Класифікація правових титулів землекористування.

3. Окремі титули права землекористування, їхній зміст та загальна характеристика

4. Особливості підстав виникнення і припинення права землекористування.

Поняття права землекористування. Право землекористування розглядаеться в різих аспектах: 1) в суб’єктивному розумінні – як правомочність користування земельними ділянками, тоб-то застосування їх корисних властивостей ( правомочність користування, наприклад є складовою класичної тріади повноважень власника ) або як правовий титул, що надає фізичним та юри-дичним особам суб’єктивне право використовувати земельну ділянку не на титулі права власності. Такий титул є « ярликом », що відповідає певній сукупності повноважень щодо земе-льної ділянки – щодо (1) користування та (2) володіння ( крім загального користування ) в поєд-нанні, у певних випадках, із (3) обмеженим правом розпорядженням нею ( наприклад, надаючи зе-мельну ділянку в суборенду ). Саме в такому розумінні розглядатися термін « право землекорис-тувачня » в цій темі. 2) в об’єктивному розумінні – як інститут земельного права, сукупність правових норм, що регулюють здійснення суб’єктивного права землекористування, його виникнення, зміну та припинення.

Це цікаво. В спеціальній юридичній літературі та в нашому законодавстві немає единої думки в питанні розмежування понять « користування землею » та «вико-ристанні землі ». Переважає думка, згідно якої землекористування – це лише од-на з форм використання землі ( поряд звикористанням землі на титулі права власності ).Землекористування є різновидом права природокористування, що є підставою для застосування до відносин із землекористування загальних актів еко-логічного законодавства, насамперед, Закону України « Про охорону навколиш-нього природного середовища » ( ст.ст. 38-40 ).

2. Класифікація правових титулів землекористування. Доктринальних класифікацій правових титулів землекористування існує досить багато.

Виділяють кваліфікації за:

--- цільовим призначенням земельної ділянки, що використовується: (1) право сільськогос-подарського землекористування; (2) право несільськогосподарського землекористування. Мож-лива також більш детальна класифікація відповідно до категорій земель ( ст.19 ЗК України ), ви-ду угідь в межах однієї категорії земель.

--- суб’єктом права землекористування: право землекористування громадян, іноземних, осіб без громадянства, різних видів юридичних осіб тощо;

--- за обсягом повноважень користувача: ( 1 ) повне та ( 2 ) неповне (подібний поділ права користування існував у правовій доктрині дореволюційної Росії ). До « повного » права землекористування слід відносити користування на праві правового титулу, що виключає користування земельною ділянкою іншими осо-бами на іншому « повному » праві, у тому числі власником ( право постійно-го користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій ),обсяг користування за « пов-

ного » права дорівнює обсягу користування власника. До « неповного » права землекористування слід відносити право землекористування, що може « співіс-нувати » із « повним » і тим більше « неповним » правом користування – наприклад, право загального землекористування, право використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт, випасання худоби, право зали-шати автомобіль на стоянці, право земельного сервітуту тощо. На наш погляд, такий поділ об’єктивно існує і потребує законодавчого закріплення у ЗК Украї-ни;

--- терміном користування: (1) постійне – без заздалегідь встановленого строку; (2) право тимчасового землекористування. Зокрема, відповідно до ст.19 Закону « Про оренду землі » термін договору оренди земельної ділянки визна-чається за погодженням сторін, але не більше як на 50 років.У свою чергу,орен-да як різновид права тимчасового користування поділяється на короткострокову ( до 5 років ) та довгострокову ( понад 5 років) – ч.3 ст.93 ЗК Укаїни;

--- платністю: оплатне / безоплатне;

--- ступенем захисту та пріоритетом: речове або зобов’язальне. Речові пра-ва, на відміну від зобов’язальних, характеризується тим, ( а )що вони мають аб-солютний характер, ( б) своїм предметом мають індивідуально визначену річ, (в) характеризуються « правом слідування » та (г) похідні, залежні від права власності як основного речового права.Іноді виділяють також таку ознаку речо-вих прав, як їх пріоритет перед зобов’язальними;

--- відношення до права ласності: (1) первинне ( наприклад, оренда ); (2) вторинне ( наприклад, суборенда ).

Існують й інші критерії класифікації права користування, наприклад, за формою: (1) індивідуальне; (2) колективне.

Окремі титули права землекористування, їхній зміст та загальна