3.1. Припинення права власності як санкція за вчинене правопорушення.

Земельне законодавство України передбачає декілька випадків, у яких право приватної власності мо-же бути припинене як санкція за вчинене правопорушення. Так , відповідно до ст.140 ЗК України « Під-стави припинення права власності на земельну ділянку » є « конфіскація за рішенням суду » ( п. « д » ) та « невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк » ( п. « е » ).

Проблема. Ст.143 « Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку » ЗК України

Поряд із названими як підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку передба-чає « використання земельної ділянки не за цільовим призначенням » ( п. « а » ), « неусунення до-пущених порушень законодавства ( забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально - паразитичними і карантинно – шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару грунту, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративнх систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняється, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров’ю населення ) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів » ( п. « б » ).

На наш погляд, право власності на земельну ділянку не може бути припинено з підстав, пере-дбачених у п.п. « а » та « б » ст.143 ЗК України. Такий висновок можна зробити виходячи із того, що по-перше, закон не містить чіткого визначення, що з цих підстав може бути припинене саме право власності. По-друге, закон не встановлює процедури припинення права власності з підстав,

передбачених у п.п. « а » та « б » ст.143 ЗК України. Оскільки право власності на землю держави виникає виключно відповідно до закону ( ч.2 ст. 14 Конституції України ), то за відсутністі відпо-відної процедури припинити право власності на земельну ділянку з підстав, передбачених п. п.

« а » та « б » ст.143 ЗК України не можна.

2. Конфіскація за рішенням суду.

Відповідно до ч.6 ст.41 Конституції України,

« Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках,

обсязі та порядку, встановленому законом ».

В Українському законодавстві « випадки, обсяги та порядок » конфіскації майна передбачені в Кримінальному кодексі України ( в подальшому КК ). Згідно ст.59 КК України,

« 1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіс-

кується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

2.Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках,спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу ».

Зокрема, ч.2 ст.115 КК України передбачає конфіскацію майна за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, а ч.2 ст.149 КК України за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду з людь-ми при обтяжуючих обставинах, конфіскація також передбачена за крадіжку, вчинену в особливо великих розмірах або організованою групою ( ч.5 ст. 185 КК України ) та ін.

Положення про конфіскацію містяться в деяких інших законодавчих актах ( наприклад, Кодексі України про адміністративні правопорушення, проте передбачена цими актами конфіскація не може бути застосована щодо земельних ділянок.