10. Особливості розвитку земельних відносин на Буковині

Входження до інших держав. З послабленням Галицько-Волинського князівства у 2-ій половині XIV сторіччя Буковина потрапляє до складу Молдавського князівства. В кінці XV сторіччя вона потрапляє під владу Туреччини. У 1774 р. приєднана до Австрії, в складі якої пробула до розпаду імперії у 1918 р. Після розпаду увійшла до складу Румунії, а у 1940 р. возз'єдналася з Україною (увійшла до складу УРСР).

Особливості земельно-правового регулювання у складі Австрії. У 1786 р. забороняється вільний перехід селян, а 24.02.1787 декретом уряду передаються у постійне користування селянам землі, якими вони у 1786 р. користувалися з дозволу пана, що прискорило руйнування общини .

На території українських земель, що знаходились під Австрією протягом кінця XVIII - початку XX ст., діяло австрійське цивільне Уложення 1811 р., яке містило досить детально розроблену римську модель сервітутного права. Конкретизація чи адаптація норм цього акту, який стосувався земельних сервітутів, до реалій життя українського населення владою Австро-Угорщини не провадилась.

Особливості земельно-правового регулювання у складі Румунії. На основі закону про земельну реформу від 30.07.1921 вилученню підлягали землеволодіння понад 100 або 250 (для румунських громадян) га. Вилучені землі планувались до передачі головним чином румунам, насамперед, інвалідам та ветеранам військової служби, чиновникам тощо; проте останні господарювати зазвичай не бажали і продавали наділи.

Входження до СРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15.08.1940 було проведено націоналізацію землі і майна в Буковині, націоналізовано 191 тис. га землі. Розпочато колективізацію, яку через війну завершено лише на початку 1950-х рр. (на 01.05.1950 98,7 % орної землі перебувало в колгоспах).

11. Особливості розвитку земельних відносин в Галичині

Загальний опис. Після Визвольної війни 1648-1654 рр. Галичина

залишається під владою Речі Посполитої. З ослабленням Речі Посполитої у 1772 р. Галичина потрапляє під владу Австрії, а з розпадом Австро-Угорської імперії у 1918 р. - до складу Польщі. 1939 р. західні українські землі приєднуються до СРСР.

Закріпачення та зміни в структурі землекористування у ХУ-ХУІІ ст. ст.

Наприкінці XV ст. відбувається прикріплення вільних до того селян до землі.

збільшення кількості повинностей, особливо днів панщини, безумовне

підпорядкування владі пана. До першої половини XVI ст. закріпачення практично повністю завершується. Основною одиницею землеволодіння у цей час виступає дворище, що володіло одним або кількома ланами (19-23 га). Лани ділилися на півлани, чверті. Чверті ділилися на "прути" (в Карпатах - "біги""}. Відбувається невпинний процес зменшення селянських наділів, у другій половині XVII ст. більшість селян володіло вже чвертю або однією восьмою лану. Існували такі типи землекористування: громадські, війтівські, князівські, попівські, вільничі та землі, виділені корчмарям, мельникам та лісникам.

Земельні відносини XVIII - на початку XIX ст.ст. Землі поділялися на двірські, селянські, вільні та державні. Двірські землі належали панським дворам, що виконували функції адміністративної та поліцейської влади над селянами. Двори користувалися панщизняною працею та натуральною даниною селян. За даними тимчасового земельного кадастру 1819 р., в середньому панський двір користувався 393 га землі. Селянські двори перебували у спадковому користуванні селян, які за це працювали на пана не більше 3-х днів на тиждень, платили данину і цісарський податок. На 1819 р. в Галичині величина селянського наділу коливалася від 2,5 до 25 га і в середньому становила 8 га. Вільні землі були власністю костьолів, церков, солтисів і дрібної шляхти.

Реформа 1780 рр. у Австрії. У 1780-і рр. в Австрії вживається низка заходів щодо скасування кріпосного права: обмеження панщини та додаткових повинностей, надання деяких особистих свобод. В Галичині через опір польського та угорського панівних елементів реформи ігнорувалися, більшість заходів згодом були відмінені.

Березнева революція 1848 року. 17.04.1848 імператор Фердинанд І видав Закон про скасування феодальних повинностей селян у Галичині (з і 5.05.1848). Вартість втрачених повинностей компенсувалася шляхті з казни (2/3 вартості); замість третини вартості повинностей із поміщиків знімалися т. з. "опікунські обов'язки" (лікування селян, допомога за надзвичайних обставин). Існуючі сервітути залишаються недоторканими, за користування ними селяни повинні були вносити панам плату, що визначалася угодами. 07.09.1848 панщина була заборонена в інших частинах імперії, селянам надавалися додаткові права у відносинах із поміщиками - вони ставали громадянами держави і виходили з-під влади поміщиків, отримували у власність земельні наділи, що знаходилися в їх користуванні. Було скасоване т. з. "право пропінацїї" - примусового продажу панами селянам алкогольних напоїв. Селяни отримали сервітутні права випасання худоби на толоці й стерні й збирати квіти в лісі, всі інші сервітути були сплатними на користь поміщиків.

Період від реформи до розпаду імперії за законодавством Австро-Угорщини. У 1868 р. приймається закон, що дозволив необмежений поділ наділів та торгівлю землею. Кількість угод про відчуження земельних ділянок різко зросла з 1520 у 1868 р. до 6567 і у 1896 р. Кількість селянських наділів збільшилася, проте їхній середній розмір зменшився до 1-2,4 га. Розвинулося малоземелля.

Співвідношення прав на земельну ділянку та прав на надра за законодавством Австро-Угорщини. Загальний австрійський "Гірничий статут"

(23.05.1854) визначав групу корисних копалин, що входили до групи гірничої регалії, тобто були вилучені із розпорядження землевласника. До неї входила група "гірничих смол", що охоплювала і нафту, і озокерит. Імперськими повеліннями 1862 та 1864 рр. було, навпаки, передбачено, що ці корисні копалини в королівстві Галицькому та герцогствах Буковинському та Краківському складають приналежність землі - гірничу акцесію .

Співвідношення прав на земельну ділянку та прав на водні об'єкти. Декрет надвірної канцелярії 14.06.1776 про сплавні ріки відніс їх до об'єкту прав корони, як і острови на них. Острови на несплавних ріках могли належати приватним власникам. Державним законом про води (30.05.1869) та крайовим законом для Галичини (14.03.1875) всі ріки від місць, де можливе плавання по них різних плавучих засобів, визначалися публічною власністю.

Входження до складу Польщі. Після розпаду імперії у 1918 р. Галичина увійшла до складу Польщі. 10.07.1919 прийнято закон, що передбачав примусове вилучення лишків поміщицьких земель, площа яких перевищувала 60-180 га з наступним їх продажем селянам шляхом парцеляції. Через суперечки між землевласниками та безземельними селянами 15.07.1920 сейм приймає закон про земельну реформу, що передбачив організацію селянських господарств площею не більше 15 га шляхом парцеляції. Викуп землі встановлювався на рівні 50% вартості. Проте цей закон не було реалізовано. Після стабілізації обстановки в країні та укладення в березні 1921 р. мирного договору з Росією 17.05.1921 приймається новий закон, який заборонив відчуження землі у поміщиків без повної компенсації. Парцеляція земель жорстко контролювалася, протягом 1918-1938 рр. в Галичині було парцельовано 800 тис. га, проте лише мізерна їх кількість дісталася українським селянам.

Приєднання до складу СРСР. Невідкладно після приєднання у 1939 році було здійснено розподіл 107,1 тис. га панських земель і наділено землею 57,3 тис. господарств. Були встановлені граничні норми землекористування на один двір -7 га, в окремих районах — до 10 га. Проте проведенню земельної реформи (у т. ч. колективізації, що планувалася) перешкодила війна з Німеччиною. Після окупації німецькими військами конфісковані у поміщиків землі повертаються колишнім власникам, вже до весни 1942 р. було відновлено 57 % маєтків. Німецька влада встановлює значні податки: з кожного га землі 7-8 ц зерна, 600-700 л молока з корови, понад 100 яєць від курки. Після визволення західних областей за період 1944-1945 рр. землі повертаються селянам, яким вони були надані до війни, а згодом проводиться колективізація, яка до 1950 р. завершується повністю (колективізацією охоплено 1,5 млн. - 98 % господарств) .

Приблизний перелік тем для написання письмових робіт студентами, під керівництвом викладача.

1. Звільнення селян з кріпосної залежності було проголошено Маніфестом від 07.02.1861.

2. Положенням про викуп селянами садибної та надільної землі від 11.02.1861 та відповідними місцевими положеннями встановлювалися норми надання земельних ділянок:

3. Обмеження прав на землю та земельні сервітути

4. Общинне землеволодіння.

5.Оренда. Великого поширення набуває надання в оренду муніципальних земель. Практикувалися навіть аукціони з продажу права довгострокової оренди. Що таке муніципальні землі.

6. Застава. Угоди про заставу нерухомості укладалися в кріпосному порядку:

7. Нормування структури земельних угідь. Законодавство Російської імперії кінця XIX - початку XX сторіччя дає чимало прикладів, що можуть бути корисними і при творенні сучасного законодавства.

8. Діяльність Селянського поземельного банку.

9. Кобилецький М. Магдебурзьке право у селах Галичини // Право України. - 2003. - № 8. - С. 120, С. 123.

10. Саксонское зерцало. Памятники, комментарии, исследования. - Отв. ред. В. М. Корецкий. - М.: Наука, 1985.

11. Павлов А. Литовський статут та Магдебурзьке право: їх роль у розвитку торгівлі і митної справи на Київщині (ХУ-ХУН ст.) // Право України. - 2003. - №

10. Кірін Р. С. Формування гірничого законодавства на території України (X - початок XX ст.) Вісник Київського національного університету Ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуск 39. - 2000.-С. 56-57.

13. Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743. / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко. -К., 1997. -С. 327-347.

14. Юрченко А. Д., Будзілович і. С.. Переходюк М. Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII - перша половина XIX століття) // Землевпорядкування. - 2001. - № 2. -С. 58,

¹⁵ Гамбург Л. Магістратські і ратушні суди у самоврядуванні міст України-Гетьманщини XVII- XVIII століть // Право України. - 2000. - № 4. - С. 112.

16. Колотинская Е. Н. Правовые основы земельного кадастра в России. -М.: Изд-во МГУ, 1968. - С.

17. Балюк Г. І. Проблеми розмежування земель державної та комунальної власності (межування земель) // Земельне право України: теорія і практика. - 2007. - № 1.

18. Тихенко Р. В. Історичні та соціально-економічні передумови розвитку землеустрою // Землевпорядний вісник. - 2005. - № 4.

19. Індиченко П. Д. Земельне законодавство поміщицько-буржуазної Росії (1861-1917). - К.: Видавництво Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, 1959. - С. 24.

20. Блага І. Обмеження права власності (з історії проблеми) // Право України. -2000. -№ І. - С. 123.

21. Середа І. О. Права і обов'язки членів колгоспу. -К.: Урожай, 1974 - С.40. 22. Волошко О. Розмежування компетенції адміністративних і судових органів при регулюванні земельних відносин в УСРР у 1920 р. // Право України. - 2004. - № 3.

23. Указ про організацію землеустрою та утворення Комітету по землевпорядних справах, губернських повітових землевпорядних комісій від 04.03.1906 року. ( Земельна реформа в Україні: довідкове видання. Ред. Ю.Д.Білик. № 273).

Питання на семінарські заняття

1. Що таке позика, що таке кредит ?

1. Що таке вузькоземелля ?

2. Що таке неефективне общинне землеволодіння, несумісне з інтенсивною системою землеробства?

3. Що таке довгоземелля, малоземелля ?

4. Що таке трипільна система землеробства ?

5. Що таке черезсмужжя?

6. Що таке Комітет по землевпорядних справах, губернських і повітових землевпорядних комісій ?

7. Для чого був створений Селянський банк ?

8. Які планувалися шляхи по перетворенню землекористування ?

9. Кому надавалися позики Селянським поземельним банком ?

10. Що таке хуторські та відрубні господарства ?

11. Що означає « Виділено в натурі 1 млн. 436,6 тис. одноосібних ( хуторських та відрубних ) господарств.

Земельне право

Лекція № 6. Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки.

План

1. Приватизація земельних ділянок.

1.1. Поняття та правові моделі приватизації.

1.2. Приватизація земельних ділянок із земель запасу (« повна модель »).

1.3. Приватизація земельних ділянок, раніше наданих у користування громадянам ( т.з. « спрощена процедура » ).

1.4. Приватизація земельних ділянок колективами громадян ( юридичними особами ).

1.5. Приватизація земельних ділянок, що належали іншим суб’єк-там ( т.з. « ускладнена процедура » ).

1.6. Особливості приватизація земельних ділянок для ведення ФГ.

1.1. Поняття та правові моделі приватизації.

Приватизація земельних ділянок займає надзвичайно важливе місце у реформуванні земельних правовідносин. В Україні цей процес розпочався із прийняття Закону України « Про форми власності на землю », Земельного Кодексу України від 1990 року та в новій редакції Земельного Ко-дексу України від 13.03.1992 року і триває до сих пір. Наші законодавці не пішли шляхом прива-тизації на основі земельних бонів ( такий спосіб первісно передбачався Концепцією роздержав-лення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, ухваленою постановою ВР України 31.10.1991). Приватизація почалася шляхом безоплатної передачі земель у власність громадянам та їх колективів.

Поняття приватизація земельних ділянок

Ні в сучасному законодавстві, ні в правовій доктрині остоточно не усталилось єдиного розу-міння ( не кажучи вже про поняття ) приватизації земельних ділянок. Не зважаючи на велику кількість підходів, їх узагальнюючи можна поділити на дві групи: широке та вузьке розуміння приватизації земель.

Широке розуміння передбачає розгляд приватизації як відчуження майна, що перебуває у

державній ( комунальній ) власності, на користь фізичних та юридичних осіб.

Саме таке визначення закріплене у ст.1 ЗУ « Про приватизацію державного майна », який відно-сить до об’єктів приватизації « земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають при-ватизації ». Виходячи із такого розуміння викладені норми ст. 4 та ін. Закону України « Про особ-ливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва » ( який також передбачає приватизацію земельних ділянок ), деякі Укази Президента України із земельних питань.

Вузьке розуміння приватизації - це безоплатне, одноразове ( в межах встановлених норм ) відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності виключно громадянам ( саме в такому розумінні приватизація буде розглядатися у даній темі ). Інші випадки відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності класифікуються як цивільно – правові уго-ди. Пропонуємо найбільш визнане в рамках вузького розуміння приватизації визначення акад. В.І.Андрейцева:

« приватизація земель – це юридично визначений порядок ( процес, процедура ), в якому реалізу-ється матеріальна і спеціальна правосуб’єктність громадян України та їх об’єднань, спрямована на зміну або припинення права державної власності на частину визначених законодавством зе-мельних ділянок, виникнення та посвідчення права приватної власності громадян та колективної власності їх об’єднань на вказані земельні ділянки ».

Варіантом вузького розуміння приватизації є підхід, висловлений П.Ф.Кулінічем, який в одній із своїх робіт розглядав приватизацію лише як безоплатну передачу у приватну власність земельних ділянок, раніше наданих в користування громадянам.

Правові моделі приватизації земельних ділянок

У теорії земельного права прийнято виділяти різні моделі приватизації земельних ділянок. На наш погляд, з урахуванням сучасного стану земельного законодавства доцільно виділити такі моделі, або процедури: --- т.з. повну модель ( процедуру ) – приватизацію земельних ділянок із земель запасу;

--- спрощену модель (процедуру ) - приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані в користування особам, що бажають їх приватизувати ( заявникам );

--- ускладнену модель (процедуру) - приватизацію земельних ділянок, що перебувають у влас-ності або користуванні інших осіб ( не заявника );

--- приватизацію земельних ділянок колективами громадян;

--- приватизацію земельних ділянок для ведення ФГ.