7. Столипінська аграрна реформа в Росії

Необхідність реформи. Після півсторічного періоду відносного спокою та стабільності у земельних відносинах, на початку XX-го сторіччя у державі назріла потреба в новій земельній реформі. Нова реформа була покликана розв’язати проблеми, породжені попередньою реформою 1861 р.:неефективне общинне землеволодіння, несумісне з інтенсивною системою землеробства, вузькоземелля, довгоземелля, малоземелля, ( виключало використання основної на той час трипільної системи землеробства ), черезсмужжя, дальноземелля та земельні сервітути, що перешкоджали ефективному використанню землі ( наприклад, сервітути випасання худоби по парі та стерні ), завеликий обсяг громадських пасовищ ( використовувалися менш ефективно, ніж приватні ) тощо. Реформа, що отримала назву « столипінської », була спрямована на ліквідацію цих недоліків у землекористуванні за допомогою сприяння виділенню з общини, заохочення купівлі та оренди земель селянами, заохочення переселення й ін.. заходів.

Правове закріплення реформи. 04.03.1906 було видано Указ про організацію землеустрою та утворення Комітету по землевпорядних справах, губернських і повітових землевпорядних комісій. На комісії покладено сприяння селянам у купівлі земель за допомогою Селянського банку, продаж та надання в оренду селянам казенних земель, допомога в переселенні на казенні землі Азіатської Росії, сприяння покращенню селянського землекористування. До комісії включали по 6 виборних та 7-10 призначених членів ( чиновників). Був створений Комітет із Землевпорядних Справ. 19 вересня 1906 року у виданому Комітетом із Землевпорядних Справ наказі землевпорядним комісіям були прописані шляхи по перетворенню землекористування. А саме: 1) розподіл земель між селянами, що були об’єднані в одну громаду, 2) розподіл земель між частинами поселень, 3) виділення земель під висілки, 4) виділ земель окремим домогосподарям, 5) повний поділ земель сільської общини на хуторські та відрубні ділянки, 6) розподіл загальних угідь. Реформується сама система підготовки землевпорядних кадрів, зростає кількість землемірних училищ,проводиться технічне переозброєння землевпорядної служби.

9 листопада 1906 року Урядовий Сенат видає Указ « Про доповнення деяких постанов чинного закону, що стосується селянського землеволодіння та землекористування », 14.06.1910 р. приймається Закон « Про зміну та доповнення деяких постанов про селянське землеволодіння », 24.05.1911 - Закон « Про землевпорядкування », 05.07.1912 – Закон « Про видачу Селянським поземельним банком позик під заставу надільних земель » ( позика надавалася як селянам –одноосібникам та, так і сільським громадам ). Основні положення реформи були закріплені цими актами.

У 1907 р. видана Інструкція ( перероблялася в 1911 та 1913 рр. ) із виконання землемірних робіт при землевпорядкуванні. Ця інструкція була повним посібником із виконання землевпорядних робіт. Під час проведення реформи на 31 млн. 182 тис.десятин земель були проведені роботи із землеустрою. Виділено в натурі 1 млн. 436,6 тис. одноосібних ( хуторських та відрубних ) господарств.

Умови виходу з общини. До існуючого законодавства Росії були зроблені численні зміни, спрямовані на спрощення порядку виходу з сільської общини. Розрізнялися поняття « укріплення » земельних ділянок та виділ домогосподарю земельної ділянки « до одного місця ». « Укріплення » означало закріплення за особою у приватну власність частини общинної земельної ділянки або ділянок, якою фактично користувалися. Виділ земельної ділянки « до одного місця » передбачав здійснення землевпорядних дій щодо формування ділянки, технічно зручної для ведення дрібного господарства. Таке формування здійснювалося шляхом створення « відрубу » ( ділянки без садиби ) або « хутору » ( ділянки із садибою ).

Оренда землі. Оренда казенних земель була одним із основних заходів щодо ліквідації малоземелля. Надання казенних земель в оренду селянам здійснювалося землевпорядними комісіями за певними встановленими правилами. Граничний строк оренди для селян було збільшено з 12 до 36 років. Уряд сприяв розвитку довгострокової оренди.

Перед революцією 1917 р. орендними відносинами в Україні було охоплено 43,2 % господарств,що орендували більш 20 % загальних площ земель селянського землекористування.

Участь і роль Селянського банку в реформі. Селянський банк сприяв продажу земель в першу чергу малоземельним селянам які мали необхідний інвентар для обробки землі з урахуванням потреб в ліквідації недоліків землекористування. За час проведення реформи 80 % купівлі землі відбувалося через Селянський поземельний банк, а взагалі селяни придбали біля 6 млн. десятин землі.

Царський Уряд заборонив землевпорядним комісіям передачу казенних земель селянам, які не мали ні інвентарю, ні коней. Крім допомоги бідноті, Селянський банк повинен був допомагати заможним селянам у будівництві господарських споруд і видавати кредити для закупівлі сільськогосподарської техніки. За 2-3 роки 70 % хуторян провели на своїх земельних ділянках необхідні меліоративні роботи.

Землевпорядне нормування. При проведенні реформи П.А.Столипіна, як і при проведенні попередніх реформ, постало питання про нормативи набуття земель. Так, відповідно до п. 4 Указу Урядового Сенату « Про призначення вільних казенних земель у Європейській Росії до продажу для розширення селянського землеволодіння » від 27.08.1906, передбачалося встановлення граничного розміру земельної ділянки (враховуючи надільні та раніше куплені землі), що могли викупатися одним домогосподарем з казенних земель. Граничні розміри встановлювалися місцевими комітетами у справах землеустрою за поданням повітових землевпорядних комісій. Крім того, Законом « Про зміну та доповнення деяких постанов про селянське землеволодіння » від 14.06.1910 у ст. 56 було передбачене тимчасове обмеження « в межах одного повіту зосереджувати в одних руках шляхом купівлі або прийняття в дарунок » земельних ділянок понад певні норми, хоча для деяких губерній граничні розміри не встановлювалися. Існують і інші приклади нормування: так, Циркуляром Головного управління землеустрою та землеробства завідуючим переселенською справою у губерніях та областях Азіатської Росії щодо заготівлі та розподілу хутірських та переселенських ділянок від 16.02.1909 було обмежено площу ділянок під переселенські селища площею у 1-3 тисячі десятин.

На відміну від попередніх реформ, під час проведення « столипінського » землеустрою отримав потужний поштовх розвиток нормативів структури земель, що було обумовлено спрямованістю реформи на досягнення раціонального землекористування. Нормуванню були піддані форма, склад та розташування ділянок, що виділялися при здійсненні землеустрою. Наприклад, встановлювалося, що форми ділянок повинні, по можливості, наближатися до квадрату чи прямокутника, довжина якого не перевищує ширини більш ніж як у 5 разів. Також передбачалося, що при проектуванні меж ділянок бажано було уникати кутів, менших від 45 градусів ( гарний приклад для відтворення у сучасному законодавстві ). Встановлювалися вимоги до облаштування земельних ділянок: вони повинні були бути забезпечені водою, шляхами сполучення, тощо. Земельні ділянки не повинні були, по можливості, перетинатися з дорогами, річками, ярами та іншими перешкодами в обробітку. У цей період висловлювалися ідеї ( у тому числі і П.А.Столипіним ) щодо необхідності законодавчого закріплення нормативу неподільності земельних ділянок, однак ідея ця до кінця реалізована не була. Це не означає, що нормативи неподільності не існували:

вони визначалися нормами звичаєвого права.

Нормування часів столипінської аграрної реформи являє собою надзвичайно корисні приклади для сучасного законодавства. Досвід земельно-правового регулювання цього періоду може бути застосований в Україні дуже широко.

Результати реформи. З 01.01.1906 по 01.01.1913 було створено понад 204 тис. одноосібних селянських господарств ( 6,8 % кількості селянських дворів ) на площі 1296 тис. десятин. Відбулися величезні зміни у структурі землевикористання, що суттєво підвищило ефективність використання земель.