Країни західної європи (1945- початокХхІст) Тема: Велика Британія,Франція (1945 – поч. Ххі ст.)

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть:

• визначати роль плану Маршала в відбудові повоєнної Європи;

• характеризувати соціально – економічний та політичний розвиток Великобританії та Франції;

• називати ознаки холізму і складові тетчеризму;

• оцінювати діяльність Ш. де Голля і М. Тетчер.

План.

1.План Маршалла та його роль у відбудові повоєнної Європи. Інтеграційні процеси.

2.Соціально – економічний та політичний розвиток Великобританії. Основні складові тетчеризму. «Третій шлях» Т. Блера.

3. Соціально – економічний та політичний розвиток Франції. Становлення П’ятої республіки. Ш. де Голль.

1.Європа стала головною ареною Другої світової війни. Економіка західноєвропейських держав, за винятком Швеції й Швейцарії, дуже постраждала, обсяг промислового й сільськогосподарського виробництва різко скоротився, життєвий рівень населення впав.

У 1948-1951 рр. 16 європейських держав одержали від уряду США 17 млрд. доларів допомоги за «планом Маршалла», переважно безоплатно. Причому, більше 2/3 цієї суми надавалися Великій Британії, Франції, Італії та Німеччині.

В умовах «холодної війни» формувалися військові та політичні союзи. У квітні 1949 р. було створено НАТО (Північноатлантичний союз), до якого увійшли 12 країн (США, Канада, Англія, Франція, Іспанія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Норвегія, Португалія, Ісландія). Головна задача - загальними зусиллями протистояти СРСР. Вступивши в НАТО, кожна з країн-учасниць виділяла під загальне командування частину своїх військ, сплачувала визначену суму до її бюджету, допускала розміщення на своїй території військ НАТО, брала участь у загальних маневрах.

Початком західноєвропейської інтеграції стало створення ЄОВС (Європейське об'єднання вугілля і сталі) в 1951 р. з ініціативи Робера Шумана. Згідно «плану Шумана» ЄОВС інтегрувало й брало під контроль кам'яновугільну, залізорудну, металургійну промисловість країн Західної Європи. У 1957 р. була підписана угода про створення аналогічного об'єднання атомної промисловості (Євроатом), головне завдання якого - сприяти співробітництву в розвитку мирного використання атомної енергії.

У 1957 р. було створено ЄЕС (Європейське економічне співтовариство). Договір про його утворення був підписаний у Римі представниками ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів та Люксембургу.

Згодом до «Загального ринку» вступили інші європейські держави. Провідну роль у ЄЕС відіграють ФРН і Франція. Основні органи управління ЄЕС - Рада і Європарламент.

У лютому 1992 р. у Маастрихті (Нідерланди) держави «Загального ринку» підписали договір про Європейський Союз. Відповідно до договору передбачається на початку 21 сторіччя створення:

• економічного й політичного об'єднання з загальними органами управління, єдиною фінансовою системою й грошовою одиницею; • валютного союзу; • європейської системи центральних банків; • проведення спільної соціальної політики; • гарантування громадянам держав-членів Союзу свободи пересування й проживання на території будь-якої країни, що входить до ЄС.

Маастрихтські угоди викликали неоднозначну оцінку громадян ряду країн, які побачили в них загрозу самобутності народів, їхній національній специфіці й праву розпоряджатися своєю долею.

Впливовою європейською організацією є Рада Європи (РЄ) - міжнародна міжурядова організація. РЄ була утворена 5 травня 1949 р. у Лондоні. Головними органами РЄ є: комітет міністрів закордонних справ країн-членів РЄ і Консультаційна Парламентська Асамблея. Роль РЄ зросла наприкінці 80-х - на початку 90-х років у зв'язку з геополітичними змінами в світі та прискоренням процесу євроінтеграції.

9 листопада 1995 р. 37 членом Ради Європи стала Україна.

2.Після Другої світової війни Англія остаточно втратила "пальму першості" у міжнародних відносинах. Починається розпад найбільшої Британської колоніальної імперії. Після виснажливої війни Англія залишилась серед великих держав, але не могла тягатись по силі з США та СРСР.

Після шести років війни англійці найменше думали про претензії на світове панування. Це особливо виявилось на перших післявоєнних виборах 26 липня 1945 р. Англійці проголосували за лейбористів, які чітко сформулювали свою головну мету - створити в Англії процвітаючу державу. Лідер лейбористів Клемент Еттлі сформував уряд, який взявся здійснити низку реформ.

У результаті реформ, проведених лейбористами, було націоналізовано вугільну, газову, металургійну галузі промисловості, електроенергетику, зв'язок, транспорт, Англійський банк. Власникам підприємств сплачувалась компенсація - 2,5 млрд. фунтів стерлінгів. Згодом темпи націоналізації були знижені, лейбористам стало ясно, що держава неспроможна взяти на себе занадто багато. Було проголошено курс на змішану економіку. Лейбористський кабінет став більше уваги приділяти питанням програмування економіки, регулювання зайнятості, експорту-імпорту та ін. За планом Маршалла Англія отримала близько 2,5 млрд. доларів, що сприяло структурній переорієнтації британської економіки, водночас посилило її залежність від США. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування антипрофспілкових законів, розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та розширення житлового будівництва. Лейбористи домоглись подальшого обмеження повноважень палати лордів британського парламенту.У галузі зовнішньої політики лейбористи залишались на позиції союзу з США і повністю поділяли небезпеку відносно радянської загрози. У 1949 р. Англія стала членом НАТО. Найскладнішою проблемою для післявоєнної Великобританії була доля колоніальної імперії. Надання незалежності Індії було неминучим, і з цим довелося змиритися. Незалежність було надано Палестині та Йорданії, але на більше йти вона не бажала.

У 50-ті роки Англія, як і інші західні держави, вступила в смугу економічного піднесення. Але темпи розвитку були надто низькими. Це пояснювалось такими обставинами: в попередні роки її економіка розвивалась в умовах відсутності конкуренції на великому ринку імперії; колонії забезпечували її дешевою сировиною і продовольством, отже Англія не мала достатніх стимулів для розвитку.Деколонізація виявила всі слабкі сторони Англії. Зусилля по збереженню імперії сприяли консервації відсталості. Після поразки в 1956 р. агресії Англії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту, Великобританія взагалі відмовилась від спроб зберегти імперію. Останньою спробою зберегти вплив в колишніх колоніях стало зміцнення Британської Співдружності націй. В Європі консерватори намагались зміцнити позиції Англії, створивши Європейську асоціацію вільної торгівлі, що було своєрідною противагою ЄЕС. Всі ці поразки, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, призвели до "англійської хвороби": Англія з кожним роком втрачала свої позиції.

Наприкінці 60-х років загострилась ірландська проблема. Після надання Ірландії незалежності в складі Великобританії залишилось шість графств Північної Ірландії, заселених переважно протестантським населенням. Католицька меншість Ольстера почала в 1968 р. боротьбу за громадянські права. У 1969 р. в Ольстер було введено англійські війська для наведення порядку. У відповідь на території Північної Ірландії таємна організація Ірландська республіканська армія (ІРА) розв'язала терор проти англійських солдат. Жертвами взаємної жорстокості все частіше ставало цивільне населення. Хвиля насилля перекинулась і на інші райони Великобританії.

4 червня 1979 р. був сформований уряд на чолі з Маргарет Тетчер,яка побила рекорд безперервного перебування на цій посаді в XX сторіччі, її філософія і практика неоконсерватизму одержала назву "тетчеризм". Напрямки цієї політики були такі:

1. Жорсткі заходи у боротьбі з інфляцією - скорочення державних витрат, апарату та соціальних програм.

2. Підтримка приватного підприємництва, ініціативи, введення опосередкованого оподаткування.

3. Приватизація нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей промисловості.

4. Запровадження антипрофспілкових заходів - обмеження

прав страйкуючих на пікетування, боротьба зі страйками, що визнані незаконними і т.д.

Політика кабінету М. Тетчер відзначалась твердістю і рішучістю, вона враховувала реальні потреби часу. Політичний курс кабінету М. Тетчер забезпечив зниження рівня інфляції, скорочення безробіття. Знову підвищились темпи розвитку британської промисловості. Зріс добробут населення, особливо середніх верств.15 листопада 1985 р. була укладена англо-ірландська угода про Ольстер, згідно з якою Ірландія отримувала право брати участь в управлінні Північчю. Однак проблема тероризму залишилась, оскільки прихильники ІРА продовжували свою діяльність.

На хвилі зневіри в консерваторів на виборах 1 травня 1997 р. лейбористи здобули переконливу перемогу, отримавши абсолютну більшість місць в обох палатах парламенту. Новим прем'єр-міністром став Тоні Блер, наймолодший в історії Англії XX ст. політик.

Т.Блер відразу взявся за реформи, які можна назвати радикальними. Реформування зачепило конституційний устрій Великобританії. Сформовано регіональні парламенти в Шотландії та Уельсі. Важливим кроком стало поступове реформування палати лордів з метою перетворення її в орган, до якого обирають, а не який призначають. Передбачається взагалі змінити систему виборів до англійського парламенту.Уряд лейбористів не обмежився конституційними реформами. Ним започатковано реформи в системі освіти, охороні здоров'я.Важливим здобутком Т.Блера стало підписання Угоди про політичне врегулювання ольстерської проблеми. Основний зміст цього документу полягає в тому, що Ірландія відмовляється від возз'єднання з Північною Ірландією, а Великобританія надає право Північній Ірландії на самовизначення аж до відділення, якщо за це проголосує населення на референдумі. Угода передбачає припинення насилля, введення самоуправління (Північноірландська ассамблея), здачу зброї і проведення референдуму про статус Північної Ірландії.

Друга світова війна і окупація країни завдали великої шкоди французькій економіці. Хоча людські втрати були меншими, ніж у роки Першої світової війни, але масштаби руйнувань були значно більшими. Промислове виробництво у країні скоротилось втричі, а сільськогосподарське - вдвічі. Нараховувалось близько 600 тис. безробітних.Відбулись зміни в політичному житті країни. Довоєнні політичні партії зійшли з політичної арени. Провідну роль почали відігравати комуністична і соціалістична партії, Народно-республіканський рух .На перших післявоєнних виборах у жовтні 1945 р. в Установчі збори ФКП набрала найбільшу кількість голосів і п'ять її представників увійшли в уряд, який очолив Шарль де Голль. Всі три політичні партії виступали за створення у Франції парламентської республіки. Де Голль, не будучи прихильником жодної з партій, виступив за створення президентської республіки. Ці протиріччя змусили де Голля піти у відставку. Під тиском комуністів і соціалістів у країні відновлювалось соціальне трудове законодавство часів Народного фронту. Було проведено часткову націоналізацію промисловості (заводи Рено, п'ять банків, електростанції і т.д.). Встановлювався робітничий контроль на підприємствах.

У 1946 р. було прийнято конституцію Четвертої республіки найбільш демократичної за всю історію Франції. Режим Четвертої республіки не був стабільним. Напруги в суспільстві додавали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954 pp.), Алжирі (1954-1962 pp.), в інших куточках колоніальної імперії Франції. Франція опинилась перед лицем загальнонаціональної кризи. Прощання з колоніальним минулим для Франції було тривалим і болючим. Франція змушена була залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу, але з Алжиром вона розставатись не бажала. Це і стало причиною глибокої кризи. У таких складних умовах голова уряду Коті звернувся до національного героя Франції генерала де Голля з проханням очолити уряд.1 червня 1958 р. де Голль отримав надзвичайні повноваження і відразу розпустив парламент. У вересні на референдумі французи схвалили конституцію, розроблену де Голлем. За новою конституцією були розширені права президента, який обирався на 7 років. Президент одержав право видавати ордо-нанси, які мають силу закону, призначати прем'єр-міністра та інших посадових осіб, розпускати національні збори. Президент є головнокомандуючим збройними силами. У країні було впроваджено нову виборчу систему. Був змінений адміністративно-територіальний поділ країни. Колонії перетворювались у заморські департаменти. Ознаки Голлізму: -Політична філософія, поєднання французьких традицій з ре­аліями 1940—1960-х рр.;-державно-правова доктрина, утілена в Конституції 1958 р.;- політична програма Ш. де Голля; - політична течія, що еволюціонувала від особистої партії де Гол­ля до сучасного французького варіанту неоконсерватизму;- французька модель «держави процвітання»; - державно-правова доктрина

Оформлення президентської республіки:

- посилення виконавчої влади за умови значної переваги прези­дентської, що є виразником загальнонаціональних інтересів;- персоніфікація політичної влади;- система подвійної відповідальності уряду перед президентом і парламентом;- прямі загальні президентські вибори;- розширення безпосередньої демократії (проведено референдуми);- обмеження багатопартійної системи (запроваджена мажоритарна виборча система);обмеження повноважень парламенту

Економічна доктрина

Пошук оптимальної економічної моделі, що враховує національну специфіку розвитку:- жорстке стратегічне планування;- жорстка податкова політика;- розширення державного сектору в базових перспективних галу­зях;- збільшення частки державного сектору в економіці;активізація бюджетної інвестиційної політики;- включення в економічні процеси всіх прошарків населення;

Соціальна доктрина

Ідея «асоціації праці, капіталу і кадрів» як основа «третього шляху розвитку, орієнтованого на соціальне партнерство

Зовнішньополітична доктрина. Трансформація біполярної моделі світового порядку, створення третього полюса» впливу в системі міжнародних відносин. Національна воєнна доктрина «оборони по всіх азимутах». Формування осі Париж—Бонн. “Доктрина співробітництва» з колишніми колоніями. Мирне співіснування і діалог з наддержавами.

У квітні 1969 р. де Голль пішов у відставку.

Поміркуємо разом: - Заради чого європейські країни розпочали рух до об’єднання? - Що дала європейцям інтеграція? - Які національні проблеми турбують лондонський уряд? - У чому полягає суть «тетчеризму»? - У чому принципова відмінність між Четвертою і П’ятою республіками

Література:

1. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 11 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

2. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

3. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

4. Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.

Країна	Велика Британія
Державний лад	парламентська монархія
Основні партії	консервативна, лейбористська
Законодавча влада	монарх і парламент (палата громад і палата лордів)
Виконавча влада	Кабінет міністрів, прем'єр-міністри: К. Еттлі (лейб., 1945-1951), В. Черчіль (кон., 1951-1955), А. Іден (кон., 1955-1956), Г. Макміллан (кон., 1957-1964), Г. Вільсон (лейб., 1964-1970), Е. Хіт (кон., 1970-1974), Г. Вільсон (лейб., 1974-1976), Дж. Каллаген (лейб., 1976-1979), М. Тетчер (кон., 1979-1990), Д. Мейджор (кон., 1990-1997), А. Блер (лейб., 1997-2007 ), Г. Браун( лейб. 2007 -2010). Д.Камерун (з 2010 - …)
Глава держави	монарх (з 1952 року - королева Єлизавета II)
Країна	Франція
Державний лад	президентська республіка ( П'ята республіка з 1958р. )
Основні партії	Об'єднання на підтримку республіки (ОПР), Французька соцпартія, Французька компартія
Законодавча влада	парламент (Національні збори і Сенат)
Виконавча влада	Уряд на чолі з прем'єр-міністром (формально відповідальний перед парламентом, але фактично підкоряється, насамперед, президентові)
Глава держави	Президенти: В. Оріоль (1947-1953), Р. Коті (1954-1958), Ш. де Голль (1958-1969), Ж. Помпіду (1969-1974), В. Жискар д'Естен (1974-1981), Ф, Міттеран (1981-1995), Ж. Ширак (1995-2007), Н.Саркозі(2007 - …)