2 Години.

Дисципліна : Анатомія людини

Тема : Загальний покрив. Шкіра. Залози шкіри: потові, сальні, молочні. Похідні шкіри: волосся, нігті. Місця підшкірного введення ліків.

Викладач : Рибальченко Віталій Валентинович

Курс, група : І курс , групи 11, 12, 13. Спеціальність : 5.110.102 «сестринська справа»

І. Актуальність теми : Процес чуттєвого пізнання у людини відбувається по п'ятьох каналах: дотик, слух, зір, смак, нюх. Відповідно до цього існують органи чуття: око, вухо, шкіра, слизова оболонка носа, язик.

Розвиток органів чуття має велике значення для пристосування до умов існування. Наприклад, собака досить тонко сприймає запах незначних концент­рацій органічних кислот, що виділяються тілом тварин (запах слідів), і майже не сприймає запаху рослин, які не мають для неї біологічного значення.

ІІ. Навчальні цілі :

Знати: 1. Значення та будову шкіри. Похідні шкіри

2. Послідовність підшкірного введення. Найбільш зручні місця введень.

Вміти: - Розрізняти на малюнках частини шкіри. Характеризувати основні похідні шкіри

- Відтворювати послідовно кроки підшкірного введення. Знаходити місця введень.

ІІІ. Матеріали доаудиторної та аудиторної самостійної роботи :

ІІІ.а. Базові знання , вміння, навички, необхідні для вивчення теми . Для вивчення теми

необхідно:

Знати	Вміти	З дисципліни
Рефлексогенні зони.	Визначати дуги рефлексів органів чуття	Анатомія та фізіологія людини
Сучасні методи знеболювання.	Характеризувати значення анестетиків .	Анатомія та фізіологія людини

ІІІ.б. Рекомендована література :

Основна : ФедонюкЯ.І.Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмед-книга,2001. -

676 с. С. 258-266

Додаткова: - Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини. — К.: Вища шк., 1992. —

334 с. С. 389-410.

ІІІ.в. Основні етапи роботи :

1 етап - опрацювання рекомендованої літератури .

Завдання	Зверніть увагу
1.Прочитати статті «Будова шкіри» та «Похідні шкіри» (З рекомендованої літератури або з додатка № 1.).	1. На значення шкіри. 2. На шари шкіри. 3. На розміщення підшкірної основи. 4. На похідні шкіри.
2. Прочитати статтю «Підшкірні ін'єкції» . (З рекомендованої літератури або з додатка № 1.).	1. На ділянки для підшкірного введення. 2. На деякі рекомендації до підшкірного введення . 3. На можливі ускладнення .

2 етап - виконання завдань для самоконтролю :

Завдання	Зверніть увагу
1.Прочитавши статті «Будова шкіри» та «Похідні шкіри» випишіть основні поняття. (З рекомендованої літератури або з додатка № 1.).	1. На значення шкіри. 2. На шари шкіри. 3. На розміщення підшкірної основи. 4. На похідні шкіри.
2.Випишіть зі статті «Підшкірні ін'єкції» зробіть стислий конспект. (З рекомендованої літератури або з додатка № 1.).	1. На ділянки для підшкірного введення. 2. На деякі рекомендації до методики підшкірного введення . 3. На можливі ускладнення .

3 етап - закріплення знань та навичок. Після вивчення теми необхідно :

Знати	Вміти
1. Значення та будову шкіри 2. Похідні шкіри	1. Розрізняти на малюнках частини шкіри. 2. Характеризувати основні похідні шкіри
1. Найбільш зручні місця для введення. 2. Послідовність підшкірного введення.	1. Знаходити на тілі людини місця підшкірних введень. 2. Відтворювати послідовно кроки підшкірного введення.

ІV. Додаткові завдання ( матеріали позааудиторної роботи ):

Предмет - алгологии - комплексное изучение всех аспектов проблемы боли . (мова оригіналу) ( з додатка № 2 )

Додатки до СПРС № 17 :

Будова шкіри ДОДАТОК № 1.

Шкіра (сиtіs, dеrта) утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища. Вона є важливим органом, який виконує ряд функцій: теплорегуляцію, виділення секретів (піт, сало), а з ними - і шкідливих речовин, дихання (обмін газів), депо енергетичних запасів (підшкірна клітковина), сприйняття подразнень зовнішнього середовища (тиск, дотик, температура тощо).

П лоща шкірного покриву дорослого становить близько 1,5-2 м².

Шкіра людини складається із двох шарів (рис. 5.56):

1. Епідерміс - поверхневий шар, що побудований із зроговілого багатошарового плоского епітелію.

2. Власне шкіра - глибокий шар - дерма побудований із волокнистої сполучної тканини, незначної кількості еластичних та непосмугованих м'язових волокон.

Власне шкіра має два шари: верхній щільний та нижній.

Верхній щільний шар (сосочковий) вдається в епідерміс і утворює сосочки, всередині яких проходять кровоносні та лімфатичні капіляри, нервові закінчення. Сосочки на поверхні шкіри утворюють своєрідний рельєф у вигляді гребінців і борозенок. На гребінцях відкриваються отвори потових залоз. На долоні і підошві гребінці та борозни утворюють складний малюнок, притаманний лише певному індивідууму. Це використовують у кримінології та судовій медицині для визна­чення особи, якщо у неї попередньо були взяті відбитки пальців (тобто проведена дактилоскопія).

Нижній шар переходить у підшкірну основу, яка представлена пухкою сполучною тканиною з жировими клітинами. Жирова клітковина бере участь у терморегуляції. В тих ділянках, які зазнають великого тиску (підошва - при стоянні, сідниця - при сидінні), підшкірний жировий шар розвинутий досить добре у вигляді еластичної підстилки.

Колір шкіри залежить від кількості пігменту (меланіну), що знаходиться в глибокому шарі епідермісу.

Похідні шкіри

Похідними шкіри є волосся, нігті, сальні, потові та молочні залози.

Волосся є похідним епідермісу. В ньому розрізняють стрижень, який зна­ходиться над поверхнею шкіри, і корінь. Останній закінчується розширен­ням - волосяною цибулиною, за рахунок якої росте волосся. Корінь знахо­диться у товщі шкіри в сполучнотканинній сумці, в яку відкривається протока сальної залози. Колір волосся залежить від наявності пігменту. При зникненні пігменту і появі повітря у товщі волосся воно стає сивим.

Нігті - це рогова пластинка, яка лежить в сполучнотканинному нігтьовому ложі. В нігті розрізняють корінь, що знаходиться в нігтьовій щілині, тіло і вільний край, який виступає за межі нігтьового ложа.

Сальні залози знаходяться між двома шарами дерми, їх протоки відкри­ваються у волосяний мішечок. Там, де немає волосся (перехідна частина губ, головка статевого члена), протоки сальних залоз відкриваються безпосередньо на поверхню шкіри. На долонях і підошвах сальні залози відсутні. Шкірне сало змащує шкіру, волосся і захищає їх від надмірної вологи, мікроорганізмів.

Потові залози розташовані в глибокому шарі дерми, їхні протоки відкри­ваються на поверхні шкіри. Потові залози разом із водою виділяють продукти обміну речовин: сечовину, деякі солі, сечову кислоту, їх багато в пахвовій та пахвинній ділянках.

Молочна залоза (татта) - парний орган, за походженням є видозміненою потовою залозою, знаходиться на рівні від III до VI ребра на фасції, що покриває великий грудний м'яз. У дитячому віці молочна залоза недорозвинена, а у чоловіків вона залишається такою протягом усього життя. У жінок в період ста­тевого дозрівання починається її інтенсивний розвиток. Це пов'язано з гор­мональною функцією яєчників. У клімактеричному періоді (45-55 років), коли гормональна діяльність яєчників послаблюється, залозиста тканина залози замінюється жировою. У період статевої зрілості молочна залоза у жінок скла­дається з 15-20 часток, що подібні на маленькі залози і радіальне розходяться від соска, який знаходиться на передній поверхні залози, дещо нижче від її се­редини. Між цими маленькими залозами розташована сполучна та жирова тка­нини. Протоки залози відкриваються на верхівці соска, утворюючи розширення - синуси. Повного розвитку молочна залоза досягає під час вагітності. Шкіра соска та навколо нього (яка пігментована) містить досить значну кількість крово­носних судин, нервових закінчень та гладкі м'язові клітини. В регуляції діяльності молочної залози велику роль відіграють гормони гіпофіза, яєчників та інших залоз внутрішньої секреції, а також нервові рефлекторні механізми.

Підшкірні ін'єкції

Найбільш зручними ділянками для підшкірного введення є зовнішня поверхня плеча, підлопатковий простір, передньозовнішня поверхня стегна, бокова поверхня черевної стінки. На цих ділянках шкіру легко захопити y складку, таким чином відсутня небезпека пошкодження кровоносних судин, нервів та окістя. Не рекомендується вводити лікарські речовини в місця з набряками підшкірножирової клітковини чи в затвердіння від попередніх ін'єкцій. Перед ін'єкцією шкіру протирають стерильною ватною кулькою, змоченою спиртом чи розчином АХД, лівою рукою збирають ії в складку трикутної форми, основою донизу, правою рукою беруть шприца та притримують голку та поршня, швидким рухом вколюють голку в основу трикутника під кутом 45 градусів, на глибину 1 -2 см, переконавшись, що кінчик голки пройшов крізь шкіру та знаходиться y підшкірній клітковині, повільно вводять розчин. Після того лівою рукою прикладають до місця прокола тампон, змочений спиртом, притримуючи за муфту, швидко витягають голку зі шприцом, місце прокола злегка масажують ваткою для того, щоб введені ліки не витікали назад та швидко розрмоктувались. Після ін'єкцій, можливе утворення підшкірного інфільтрату, який частіше з'являється після введення непідігрітих олійних розчинів, а також y тих випадках, коли не дотримуються правил асептики та антисептики.

При виявленні медичною сестрою ущільнення або почервоніння шкіри в місці проколу необхідно поставити зігріваючий компрес з 45 градусним розчином спирту, покласти грілку та звернути на це увагу лікаря.

При внутрішньо шкірних ін’єкціях при порушенні правил асептики і антисептики на місці ін’єкції можуть утворюватися алергічні реакції.

При підшкірних ін’єкціях можливі ускладнення. Одним з них є потрапляння

голки в просвіт кровоносної судини і введення в неї лікарських речовин. Потрапляння в просвіт судини олійних розчинів може спричинити жирову емболію. Поранення стінки судини голкою призводить до кровотечі і підшкірних крововиливів. Для зупинки кровотечі місце проколу притискають стерильною марлевою кулькою. При недостатньо глибокому уколі голки лікарські препарати потрапляють не в підшкірну основу, а в товщу шкіри, що може спричинити її некроз. Не виключена можливість поломки голки в

товщі тканин. Найчастіше голка ламається в місці з’єднання її з муфтою, тому голку рекомендується вводити не повністю, а на 2/3 її довжини.

Після підшкірної ін’єкції в деяких випадках з’являється біль і почервоніння шкіри в місці уколу, а також утворюється підшкірних інфільтрат. Найчастіше це спостерігається при недотриманні правил асептики, а також при одноразовому введенні великого об’єму ліків, при постійному введенні лікарських препаратів в одне й те саме місце, при

введенні не підігрітих олійних розчинів. Для профілактики цього ускладнення слід постійно чергувати місця ін’єкцій, не вводити великого об’єму ліків одно моментно, суворо дотримуватися правил асептики. При виникненні ускладнень на місце уколу прикладають зігрівальний компрес з 40-45% спирту. Про ускладнення необхідно доповісти лікарю.

ДОДАТОК № 2.

Предмет - алгологии - комплексное изучение всех аспектов проблемы боли .

Предметом алгологии является комплексное изучение всех аспектов проблемы боли и внедрение его результатов в практику.

Боль, как реакция на повреждающие (ноцицептивные) воздействия представляет собой важнейший биологический феномен, непосредственно обеспечивающий выживание организма в экстремальных условиях. Боль рассматривают как ключевой фактор эволюционного развития животного мира (Houdart, 1993). Это представление о боли нашло отражение в большинстве ее существующих определений.

П.К. Анохин определял боль как "интегративную реакцию, мобилизующую разнообразные функциональные системы для защиты организма от воздействия вредящего фактора и включающую сознание, память, мотивации и эмоции". Л.В. Калюжный рассматривал боль как "отрицательную биологическую потребность, формирующую перцептуально-мотивационный компонент функциональной системы, контролирующей два важнейших приспособительных результата - целостность покровных оболочек и уровень кислородного обеспечения тканей". В краткой медицинской энциклопедии издания 1994 г. боль определяется как "тягостное субъективное ощущение, возникающее под влиянием воздействия на организм сверхсильных или разрушительных воздействий" (т.1, стр.173). Очевидно таким образом можно определить лишь физиологическую боль - соматическое ощущение, возникающее при возбуждении высокопороговых рецепторов. В большинстве определений физиологической боли подчеркивается ее защитное значение и представление о боли как интегративной реакции организма, включающей не только сенсорный и эмоциональный, но также вегетативный и поведенческий компоненты. С этой позиции представляется неполным определение, рекомендуемое Международной Ассоциацией Исследования Боли, трактующее ее как "неприятное сенсорное и эмоциональное ощущение, связанное с действительным или потенциальным повреждением ткани, или описываемое в терминах такого повреждения". При этом подчеркивается, что боль всегда субъективна, зависит от предшествующего жизненного опыта и множества индивидуальных особенностей.

Согласно современным представлениям различают физиологическую и патологическую боль, выделяют три основных типа боли: соматогенную, нейрогенную и психогенную. Нет четких границ между собственно соматогенной и висцеральной болью, психогенной и идиопатической болью. Существующая классификация боли далека от совершенства и границы между отдельными типами и классами болевых синдромов весьма условны. В качестве эпиграфа ко 2-му изданию классификации клинической боли взята цитата из талмуда: "не твоя обязанность завершить работу, но никто не освобождает тебя от необходимости ее продолжать" (Merskey, Bogduk, 1994). Различные типы боли существенно отличаются по своим механизмам, но имеют и ряд принципиально общих закономерностей развития.

Термин ноцицепция происходит от латинских Nocere - вредить и Cepcio - воспринимать и означает процесс восприятия повреждения. Активация ноцицепторов и ноцицептивных путей не всегда сопровождается болью, поэтому следует различать термины боль и ноцицепция. Боль, как субъективное ощущение, возникает на корковом уровне, а процессы, происходящие на всех нижележащих уровнях нервной системы относятся к ноцицепции. Ноцицептивная система представлена нервными структурами, их элементами и биохимическими механизмами восприятия повреждающих воздействий и подробно описана.

В отличие от других сенсорных систем, ноцицептивная система характеризуется не только способностью к адаптации, проявляющейся в снижении ответа рецептивных структур при повторном предъявлении адекватных стимулов, но и способностью к повышению ответа на них. Этот феномен, проявляющийся повышением чувствительности к ноцицептивным стимулам (гиперэстезия), усилением (гипералгезия) и пролонгированием (гиперпатия) реакции на ноцицептивные стимулы, возникновением боли на неноцицептивные стимулы (аллодиния) и спонтанных ноцицептивных реакций, получил название ноцицептивной сенситизации. Первичными механизмами развития патологической боли являются процессы периферической сенситизации. Периферическая сенситизация ноцицептивных афферентов развивается в результате действия экзогенных и эндогенных факторов (повреждение физическими или химическими воздействиями, мышечный гипертонус, растяжение, гипоксия и ишемия тканей, воспаление). Под влиянием этих факторов из тканей, нервных окончаний и капилляров выделяются вещества, повышающие возбудимость периферических ноцицепторов (алгогены). Совокупность этих алгогенов образно названа "сенситизирующим супом", "варясь" в котором периферические высокопороговые ноцицепторы значительно снижают пороги возбудимости. Приобретают способность активироваться так называемые молчащие афференты, составляющие от 10 до 40% общего числа восходящих кожных и висцеральных нервных волокон, в норме не отвечающие даже на интенсивную стимуляцию. Сенситизированые первичные ноцицептивные афференты становятся источником усиленной импульсации, поступающей к нейронам задних рогов спинного мозга, в результате чего инициируется процесс центральной сенситизации. Нейрофизиологический механизм центральной сенситизации заключается в том, что импульсы, поступающие по А(дельта) и С - афферентным волокнам вызывают медленные (свыше 20 мсек) возбуждающие постсинаптические потенциалы (ВПСП) нейронов дорсальных рогов спинного мозга и супрасегментарных структур, составляющих ноцицептивную систему.

99