Мал. 3. Фігура і фон (по а. Петровському)

цілісність—незалежність сприйманого образу від перекручень і замін його компонентів; наприклад, можна зберегти пор­третну схожість, змальовану людину і штрихами, і пунктиром, і іншими елементами; сприйняття фігур і їх частин не окремо, а у виді цілісних образів дозволяє пояснити деякі ілю­зії сприйняття, наприклад ілюзію стріли; (довжина середньої частини першої стріли видається більше довжини другої; пояснюється установкою: якщо більше ціле, то більше і його частини).

• узагальненість—можливість правильного пізнання об'єкту і віднесення його до певного класу незалежно від його індивідуальных особливостей; так, ми можемо пізнати стіл як такий незалежно від його форми, розмірів і др.; прочитати будь-який текст незалежно від особливостей шрифту або почерку. Дані властивості не є природженими і розвиваються протягом життя.

Умовами становлення адекватного сприйняття (і почуттєвих форм пізнання в цілому) є активність людини, встановлення зворотного зв'язку в практичній взаємодії з навколишнім світом, забезпечення певного мінімуму і звичної структурованості по­ступаючої ззовні інформації.

Ці умови і властивості треба враховувати людині при разви­тку сприйняття, спостережливості (вчившись не лише дивитися, але і бачити, не лише слухати, але і чути і т. п.) в результаті спостереження — навмисного, планомірного сприйняття предметів і явищ оточуючого світу.

Образи, що виникли в процесі сприйняття, зберігає і дає можливість надалі працювати над ними пам'ять людини — процес збереження, зберігання і відновлення минулого досвіду. Вона осно­вана на властивості мозку зберігати сліди зовнішніх дій, а також дій, що поступають зсередовищани організму.

Виділяють декілька рівнів пам'яті залежно від тривалості збереження інформації:

• миттєва (сенсорна) пам'ять — зберігає інформацію про те, як сприймається світ на рівні рецепторів протягом 0,3-1,0 с; особливе значення має миттєва зорова (іконічна) па­мять, яка, затримуючи образи на період закривання очей вчасно моргання і інших рухів, забезпечує злите сприйняття світу; за допомогою іконічної пам'яті людина може отримати значно більше інформації, ніж потім відтворити; цей факт використовується у відомому феномені "25-го кадру", коли при монтажі в кінострічку вклеюється кожен 25-й кадр з інформацією, що поступово накопичується, як показали дослідження, в підсвідомості;

• короткочасна память—забезпечує оперативне збереження і переробку інформації, що поступає від органів чуття обмеженими порціями (7±2 структурних одиниці);

• проміжна пам'ять — зберігає інформацію протягом декількох годин і відрізняється значно більшою ємкістю, чим короткочасна; цікава гіпотеза, згідно якої в період нічного сну інформація малими порціями (7±2 одиниці) посту­пає в короткочасну пам'ять, де переробляється (на стадії "повільного сну") і зберігається для подальшої переробки (на стадії "швидкого сну");

• довготривала память—зберігає інформацію протягом всього життя людини і має необмежений об'єм; при цьому основ­ним механізмом перекладу інформації з короткочасної памя­ти в довготривалу вважають повторення.

Види пам'яті розрізняють за такими показниками:

• типові інформації, що запам'ятовується (рухова, образна, емоційна, словесно-логічна пам'ять);

• міри участі вольового процесу в запам'ятовуванні і відтворенні інформації (довільна і мимовільна пам'ять);

• міри свідомості запам'ятовування (механічна, логічна, або смислова, пам'ять).

Серед процесів пам'яті — запам'ятовування, зберігання і відтворення інформації—останній процес вважають основною функцією пам'яті.

Хоча пам'ять залежить від безлічі чинників (особливостей нервової системи, середовища, характеру діяльності, установки, особливостей особистості), існує загальний шлях її поліпшення — опанування прийомів продуктивного запам'ятовування.

Прийоми продуктивного запам'ятовування Р. Грановська розділяє на дві групи:

• засновані на тому, що привнесло ззовні штучні логічні зв’язки в матеріал, що запам'ятовувався (мнемонічні прийоми);

• засновані на виявленні логічних зв'язків в ма­теріалі, що запам'ятовується.

Мнемонічні прийоми (від грец. мнемотип — мистецтво запам’ятовування) засновані на утворенні асоціативних зв'язків між элемента­ми ряду, що запам'ятовується і опорного.

Як опорний ряд можуть вы­ступать:

• добре знайомі об'єкти (розташування кімнат в квартирі, будинків на вулиці);

• зорові образи;

• слова, організовані в осмис­лену фразу.

Так, для запам'ятовування порядку кольорів в спектрі використовують фразу "Кожен мисливець бажає знати, де сидить фазан", в якій перші бук­ви кожного слова одночасно є першими буквами відповідного кольору спектру. Номери телефонів запам'ятовують, зв'язавши їх з хо­рошо знайомими датами подій або розбиваючи на частини в певній ритмічній структурі.

Прийоми, засновані на виявленні логічних зв'язків в запам’ятовуваному матеріалі, включають ряд логічних операцій:

• смислове угрупування (розбиття матеріалу на частини);

• виділення смислових опорних пунктів (даючи назву кожної виділеної частини)

• складання плану.

Крім того, встановлено, що запам'ятовування матеріалу покращується, якщо він включений в активну діяльність. Тому, до речі, краще матеріал прочитати і кілька разів переказати, ніж просто читати його кілька разів, не переказуючи.

Якість запам'ятовування залежить і від кількості повторень. Доцільно повторювати інформацію з певними интервалами—через 15-20 хв, через 8-9 і 24 г.

Не менше важливим є створення позитивного емоційного фону і установки (у виді самоінструкції) на довготривале запам'ятовування.

Отже, в пам'яті зберігаються і переробляються образи зовнішнього світу, виникають вторинні образи—представления, які в подальшому забезпечують можливість узагальнити сприйману інфор­мацію, виділити в ній логічні зв'язки. За це відповідає МИСЛЕННЯ— вища форма психічного віддзеркалення, що встановлює зв'язки і відношення між пізнаваними предметами і явищами.

У основі мислення лежить складна аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку.

Безпосереднє, почуттєве пізнання предметів і явищ в відчуттях і сприйняттях змінялося в мисленні логічним пізнанням: спостерігаючи за одними явищами, ми судимо про інших, які певним чином пов'язані з ними. Таким чином, мислення відкриває шлях для здобуття нових знань, виявлення прихованих властивостей речей, у тому числі взагалі недоступних органам людських відчуттів. Наприклад, рентгенівські промені були відкриті по їх дії на фотографічну пластину.

Основні властивості мислення:

• абстрагованість, яка полягає в тому, що, не вважаючи на які-небудь яв­ища, ми виділяємо лише ті їх ознаки, які важливі для вирішення проблеми, відволікаючись від неістотних;

• узагальненість, що передбачає в результаті виділення важливих, істотних ознак зосередження думки на тому загальному, що характеризує цілі класи явищ.

Сам процес мислення розгортається в певній послідовності за допомогою таких операцій:

• порівняння — зіставлення виділених ознак предметів і явищ з метою відшукання схожих і різних їх властивостей;

• аналіз (від грец. апalisis—разложення, розчленовування)—мислен­не розчленовування предмету або явища на частини, виділення певних його елементів, властивостей, зв'язків;

• синтез (від грец. sinthesis—поєднання, складання) — мислен­не возз'єднання цілого з частин, з'єднання різних сто­рін, елементів предметів або явищ в єдине ціле;

• абстракція (від латин. abstractio — відвернення) —мисленне вичлі­нення істотних властивостей, ознак предметів або явищ при одночасному відверненні від неістотних;

• узагальнення—мисленне об'єднання предметів або явищ по їх спільним істотним ознакам;

• конкретизація — уявний перехід від спільного до одиничного, використання виявлених закономірностей в конкретних прикладах.

Мислення оперує елементарними (образ, представлення) і логі­чними формами мислення.

До останніх відносять:

• поняття—форму мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки і стосунки предметів або явищ, виражену сло­вом або групою слів;

• судження—форму мислення, що містить твердження або заперечення зв'язку між предметами і явищами;

• висновок — форму мислення, при якій на основі декількох думок висновкиться нова думка.

Виділяють такі види мислення:

• наочно-дієве, яке відбувається під час практичних дій з конкретними предметами;

• наочно-образне, що передбачає операцію образами і пред­ставленнями;

• словесно-логічне (абстрактне), що оперує логічними формами мислення.

Всі види людського мислення нерозривно зв'язані з МОВОЮ— процесом формулювання і передачі думки за допомогою язику. У мові встановлюються зв'язки між значеннями слів, тому вона є єдино можливою формою словесно-логічного мислення. Дослідження показали, що жодна складна думка не може бути вира­жена без внутрішньої мови, прояви якої у виді електричних раз­рядів можна зареєструвати спеціальними приладами. Аналогічні електричні розряди реєструються і при немовних видах мислення.

Розвиток мислення можливий перш за все за умови усвідомлення закономірностей розумової діяльності. Підвищує продуктив­ность розумової діяльності розвиток таких якостей мислення, як самостійність, глибина розуму, критичність, широта розуму і ін.

Якщо мислення оперує в основному поняттями, то УЯВА (форма психічного віддзеркалення, що полягає в створенні нових образів на основі сприйнятих раніше) оперує представленнями.

У основі уяви лежить процес освіти нових поєднань з нервових зв'язків, що вже склалися, в корі головного мозку. У результа­ті уява робить можливим передбачення кінцевого результату діяльності, а також забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю.

Прийомами уяви є:

• аглютинація (від латин. agglutinare — склеювати) — комбінація, злиття окремих елементів або частин різних предметів в єдиний образ;

• акцентування — збільшення або зменшення окремих при­знаків, частин предмету;

• схематизація—підкреслення сторін схожості різних об'єктів і згладжування їх відмінностей (як, наприклад, в узорах і орнамен­тах);

• типізація—виділення істотного, такого, що повторюється в одно­рідних образах, створення узагальнених, типових образів.

Залежно від міри активності людини виділяють наступні види уяви:

• пасивна, яка може бути навмисною (марення — об­рази фантазії, навмисно викликані, але не передбачаючі втілення в життя) і ненавмисна (сновидіння, галю­цінації і ін.);

• активна, така, що підрозділяється на ту, що відтворює (створення образів із слів інших людей, на основі письмових і речових документів) і творча (створення нового, оригінального об­разу).

Особливим видом уяви є мрія як образ бажаного майбутнього. Залежно від міри можливості здійснення мрія може бути реальною і нереальною. Нереальна мрія замикає людину на своєму внутрішньому світі, не дає можливості реалізувати себе як особистість. Реальна мрія є необхідною умовою втілення в життя творчого потенціалу людини.

Уява і творчість як процес створення нових, оригіналь­них продуктів і ідей нерозривно взаємозв'язані.

Не дивлячись на незвичність, оригінальність образів уяви, творча уява здійснюється відповідно до певних закономірностей, прийомів.

На цій основі розробляються теорія і методи вирішення творчих завдань, а також методи активізації пошуку творчих ідей, до яких перш за все відносять:

1. метод "мозкової атаки" (брейнстормінг), що полягає в подоланні стереотипних форм ухвалення рішень за допомогою ідей, не оцінюючи їх як достеменні або помилкові (така оцінка відбувається пізніше, з розрахунку на те, що серед висловлених ідей знайдуться декілька, що містять вдалі рішення);

2. метод фокальних об'єктів, що передбачає перенесення при­знаків випадково вибраних об'єктів на той, що вивчається (фокальний) з метою здобуття незвичайних поєднань, здатних здолати психологічну інерцію (наприклад, якщо випадковим об'єктом узятий "орел", а фокальним — "ручка", Отримують поєднання типа "крилата ручка" і т. п., розвиваючи які інколи можна прийти до оригінальних ідей);

3. метод контрольних питань, що передбачає вживання навідних питань типа "А якщо зробити навпаки?" і ін.