Питання 4. Здібності людини.

Важливою характеристикою особистості є її здібності — індивідуально-психологічні особливості людини, які проє в діяльності і є умовою її успішного виконання.

Здібності тісно пов'язані із знаннями, уміннями і навиками людини, забезпечуючи їх швидке придбання, закріплення і ефектив­не вживання на практиці.

Природною основою формування здібностей є задат­ки —уроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової сис­темы, мозку, органів чуття і руху.

Завдатки є необхідними, але не достатніми умовами раз­витку здібностей. Якщо, наприклад, людина розумово неповноцінна, то, не дивлячись на найсприятливіші умови, вона, на жаль, навряд чи досягне висот думки. Проте наявність завдатків ще не означає, що вони розвинуться в здатності.

В даний час встановлено, що генотип визначає лише по­тенційні можливості людини, а середовище і виховання—наскільки ці можливості будуть реалізовані. Слід також врахувати, що і самі завдатки багатозначні, тому залежно від діяльності, в яку буде включена людина, можуть розвинутися декілька здібностей, що розрізняються. Так, при хорошому слуху і відчутті ритму одна людина ста­нет композитором, друга—дирижером, третя—виконавцем, а чет­верта —музыкальным критиком.

Певна частина психологів дотримується думки, що здібності обумовлені завдатками, а виховання і навчання як би "про­являють" їх. В той же час експериментальні дані дозволяють до­пустити можливість розвитку здібностей в будь-якому віці. Наприклад, в роботах Б. Теплова було показано, що відсутність такої важливої складової музичних здібностей, як абсолютний слух, мож­но компенсувати комплексом інших якостей (наприклад, пам'яттю на музичні інтервали, тембровим слухом і ін.), які візьмуть на себе функцію абсолютного слуху.

Властивість компенсації одних здібностей за допомогою розвитку дру­гих відкриває практично невичерпні можливості для самовдосконалення кожної людини.

Виділяють наступні види здібностей:

• природні, такі, що формуються на базі природжених завдатків при на­явності елементарного життєвого досвіду через механізми научіння типа умовно-рефлекторних зв'язків;

• специфічні, такі, що формуються і забезпечують розвиток в соціальному середовищі, серед яких виділяють загальні і спеціальні здібності.

Загальні здібності визначають успіхи людини в самих різних видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять перш за все по рівню розвитку розумових якостей—гнучкості, критичнос­ті, самостійності, широти мислення і тому подібне.

Сукупність всіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати всілякі завдання, зазвичай називають ІНТЕЛЕКТОМ.

До загальних здібностей відносять також індивідуально-психологічні якості, що характеризують приналежність особистості до одного з трьох типів: художньому, розумовому і проміжному (по термінології І. Павлова).

Відносне переважання першої сигнальної системи в психічної діяльності людини характеризує художній тип; відносне переважання другої сигнальної системы—розумовий тип; зразкове рівне їх співвідношення — середній тип людей. Для художнього типа властиві яскравість образів, жвавість уявлень, емоції, для розумового типа—переважання абстракції, ло­гічних побудов. Слід зазначити, що представники художнього типу можуть мати інтелект не менш розвинений, чим представники інших типів. В даному випадку йдеться про його своєрідність, відносне переважання образних компонентів психіки над словесно-логічними.

Загальні здібності, що забезпечують відносну легкість і продуктивність в опануванні знань в різних видах діяльності, називають загальною обдарованістю. Дослідження показують, що обдарованих людей відрізняють перш за все зібраність, уважність, постійна готовність до діяльності, наполегливість в досягненні мети, а також інтелект, що перевищує середній рівень.

Специфічні відмінності в обдарованості виявляються перш за все в спрямованості інтересів до тієї або іншої сфери людської діяльності, виявляючись в спеціальних здібностях, що допомагають досягти високих результатів в якій-небудь області діяльності (матиматична, технічна, художня, спортивна т. д.). Ці здібності можуть доповнювати і збагачувати один одного, але кожна з них має власну структуру, в якій розрізняють ведучі і допоміжні властивості. Наприклад, ведучими в матиматичних здібностях є уміння узагальнювати, гнучкість розумових процесів, легкий перехід від прямого ходу думок до зворотного, в художніх—властивості зорової пам'яті, сприяючі створенню і збереженню яскравих образів, а також особливості творчої уяви і мислення, розвиток естетичних відчуттів, що виявляються в емоційному відношенні до сприйманого, і тому подібне.

Окрім загальних і спеціальних виділяють здібності:

• теоретичні, визначаючі схильність людини до абстрактно- логічного мислення, і практичні, обумовлюючі ус­пех в конкретно-практичних діях;

• репродуктивні, забезпечуючі здатність засвоювати знання, уміння, навики, і творчі, пов'язані з успішністю створення нових оригінальних ідей, творів матеріальної і ду­ховной культури;

• до спілкування, взаємодії з людьми, забезпечуючі можливість входження в контакт з різними людьми, розташування їх до себе, і предметно-діяльнісні, зв'язані з взаємодією людей з технікою, природою, знаковою інформацією і так далі.

По рівню і мірі розвитку здібностей виділяють талант (сполнавчання здібностей, що дають людині можливість успішно, самостійно і оригінально здійснювати яку-небудь складну трудову діяльність) і геніальність (вищий рівень розвитку здібностей, забезпеючих досягнення особою таких результатів творчої діяльності, які складають епоху в житті суспільства, в розвитку культури).

Про здібності людини судять перш за все по успішності її діяльності, яка, у свою чергу, залежить від розвитку способів дій —навиков і умінь в даній області.

Тому люди, спочатку обдарованіші, можуть досягти менших результатів, чим менш обдаровані, але добре вивчені, з сформиро­ваною мотивацією оволодіння даною діяльністю, волею, характером, умінням працювати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды.—М.: Педагогика, 1980. — Т. 1. —С. 19-31, 53-63,149-162,170-179.

1. Асмолов А. Г. Психология личности.—М.: Изд-во МГУ, 1990. — С. 307-364.

2. Бодалев А. А. Психология о личности. — М., 1988. — С. 37-60.

3. Божович Л. И. Личность и ее формування в детском возрасте.—М.: Про­свещение, 1968. —С. 39-124.

4. Гамезо М. В., ДомашенкоИ. А. Атлас по психологии.—М.: Педагогическое суспільство России, 1999. — С. 60-72.

5. Кон И. С. Открытие "Я". —М.: Политиздат, 1978.—С. 6-74.

6. Лейтес И. С. Способности и одаренность в детские годы. — М.: Знання, 1984. —С. 8-69.

7. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознання. Личность.—М.: Политиздат, 1982. —С. 159-230.

8. Мерлин В, С Очерк интегрального исследования индивидуальности. — М.: Педагогика, 1986.—256 с.

10. Обозов Н. Н., Щёкин Г. В. Психология работы с людьми.—К.: Политиздат,

1990.— С. 124-129. И. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1986.—С. 191-230.

12. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. — М.: Просвещение, 1991.—287 с.

13. Петровский А. В. Психология развивающейся личности.—М.: Педагогика, 1987. —С. 8-75.

14. Психология индивидуальных различий: Тексты.—М.: Изд-во МГУ, 1982. — С. 21-74,167-172,270-317.

15. Психология: Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, И. Г. Ярошевского. —М.: Политиздат, 1990. — С. 191-194.

16. Рейнвальд Н. И. Личность як предмет психологического анализа.—Харь­ков: Выща шк., 1974. — С. 85-144.

17. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М.: Педагогика, 1989.—Т. 1. —С. 103-122.

18. Столин В. В. Самосознання личности.—М.: Изд-во МГУ, 1983.—С. 7-71.

19. Теплое Б. М. Избранные психологические труды: В 2 т. — М.: Педагогика, 1985.—Т. 1. —С. 15-315.

20. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности.—СПб.: Питер Ком, 1998. — 608 с.

21. Шадриков В. Д. Психология деятельности и способности человека: 2-е изд. —М.: Логос, 1996.