Розділ 2. Мотивація для державного втручання у сфері економіки

Мотиви для державного втручання у сфері економіки можуть бути:

• політичні;

• економічні;

• соціальні;

• бюрократичні.

Суб'єктами мотивації для державного втручання у сфері економіки можуть виступати:

• державні інституції;

• бізнес;

• громадяни.

Мотивами державних інституцій можуть бути:

• політична стабільність;

• захист життя та здоров'я громадян;

• національна безпека;

• захист морально-етичних норм;

• перерозподіл доходів;

• недопущення зростання безробіття та інфляції;

• охорона навколишнього середовища (у тому числі збереження природних ресурсів);

• захист внутрішнього ринку;

• виправлення неефективного функціонування ринку;

• пошук ренти;

• самозбереження;

• намагання розширити свою владу.

Мотивами бізнесу можуть бути:

• острах хаосу, бажання грати за встановленими правилами;

• уникнення програшу при односторонньому задоволенні суспільного інтересу, коли, наприклад, підприємство, добровільно вклавши значні кошти в обладнання, що мінімізує шкідливі викиди, може виявитися фінансово неконкурентоспроможним з тими підприємствами, які цього не зробили;

• бажання зберегти регулювання, на додержання якого вже витрачено кошти;

• захист від конкурентів (особливо закордонних);

• нові можливості для одержання прибутку за умов видання сприятливого нормативно-правового акта.

Мотивами громадян можуть бути:

оптимізацн

• отримання надійного соціального захисту;

• отримання гарантованої якості життя;

• отримання певних пільг чи привілеїв;

• отримання достовірної інформації про товари і послуги для свого вибору як споживачів.

Розділ 3. Економічні підстави для державного втручання у сфері економіки (неспроможності ринку)

Поняття принципу ефективності за Парето

Згідно з класичною теорією Адама Сміта рівноважна ціна, що встановилася на ринку, дозволяє споживачам максимізувати свою корисність (що вони роблять, купуючи товари чи послуги), а виробникам - максимізувати свій прибуток. При цьому споживач не заплатить навіть трохи більшу ціну, оскільки це зменшить його корисність. У свою чергу виробник теж не знизить ціну, оскільки знизиться його вигода. У такий спосіб обмежені ресурси розміщуються у найбільш оптимальний спосіб, коли покращання добробуту (збільшення вигоди) одного суб'єкта ринку неможливе без того, щоб не погіршити добробут (зменшити вигоду) іншого суб'єкта.

Таке найбільш оптимальне розміщення ресурсів дістало назву Парето-ефективного, за ім'ям італійського економіста і соціолога Вільфредо Парето (1848 - 1923).

На вищенаведеному графіку проілюстровано дію принципу ефективності за Парето. Точка Во є точкою рівноважної ціни, тобто тим оптимальним розміщенням ресурсів, яке забезпечує максимальні вигоди для суб'єктів ринку

А і Б. Будь-яке відхилення від цієї точки у той чи інший бік призведе до порушення Парето-ефективності. Наприклад, якщо розміщення ресурсів зсувається до точки В1, збільшується вигода суб'єкта Б, у той час як вигода суб'єкта А зменшується. Таким чином, Парето-ефективність порушується, а ресурси розміщуються на ринку неоптимально.

Слід зазначити, що оптимальне за Парето розміщення ресурсів на ринку є суто економічною категорією - воно не завжди гарантуватиме справедливий розподіл цих ресурсів у суспільстві. Це означає, що навіть якщо у суспільстві значна кількість населення перебуває за межею бідності, а більшість ресурсів зконцетровано в руках заможної меншості, це суспільство з економічної точки зору може бути Парето-ефективним, оскільки навіть бідні отримують максимально можливі для себе вигоди.

Необхідно усвідомлювати, що принцип ефективності за Парето є суто теоретичною побудовою: таке розміщення ресурсів можливе лише за умов ідеально конкурентного ринку, тобто такого ринку, де кожний суб'єкт діє однаково раціонально, прагнучи максимізувати свою вигоду. Якщо кожний суб'єкт так робитиме, всі врешті-решт отримають свою вигоду, а ринок стане Парето-ефективним. Звісна річ, в реальності такого ринку не існує, оскільки суб'єкти ринку не є однаковими: хтось діє більш, а хтось - менш раціонально, відповідно, хтось отримує більші вигоди, а хтось - менші. Тому принцип ефективності за Парето є ідеальним явищем, яке ніколи не зустрічається в реальності. Однак, навіть будучи нереальним, цей принцип має чималу користь: він дозволяє уявити собі ідеальний стан речей, до якого треба прямувати. Він також дозволяє розрізняти, а часом і вимірювати відхилення від цього стану, що допомагає зрозуміти сутність проблеми та знайти ефективні шляхи її вирішення. Таким чином, будучи суто теоретичним явищем, принцип ефективності за Парето широко застосовується на практиці з метою усвідомлення та вирішення нагальних проблем, що можуть постати перед будь-яким суспільством.

Незважаючи на певні труднощі із справедливістю розподілу ресурсів, принцип ефективності за Парето залишається ключовим критерієм для вимірювання ефективності дій уряду: якщо дії успішні - ринок тяжітиме до Парето-ефективності, якщо ні - економіка держави віддалятиметься від оптимального розміщення ресурсів, ⁴ адже одні суб'єкти надмірно збільшуватимуть свої вигоди за рахунок інших суб'єктів.