Нова хвиля регулювання у 1960-1970-х p.P.

Після Другої світової війни держава зіграла значну роль у відбудові економік країн, що постраждали від військових дій. З 1950-х p.p. поволі почав зростати добробут населення США та Західної Європи, а оскільки держава зіграла помітну роль у відновленні економічного життя, зміцнювалася віра у позитивні наслідки державного втручання. Держава почала активніше втручатись у перерозподіл доходів громадян і підприємств, банківську діяльність, встановлювати жорсткі вимоги до продукції та послуг, до процесу виробництва та його безпеки.

Відповідно, кількість регулювань стрімко зростала. Наприклад, у період між 1960 та 1980 p.p. обсяг сторінок "Федерального реєстру", офіційного видання, що містить тексти чинних та пропонованих регулювань США, зріс у дев'ять разів! У 1977 р. Комітет з урядових питань Сенату США встановив той факт, що Кодекс федеральних регулювань займає полицю більше, ніж 4,5 метри завдовжки та містить 60000 сторінок друкованого тексту. У два рази порівняно з кінцем 1950-х p.p. зросла в США і кількість різноманітних комісій, завданням яких було регулювання та контроль певних сфер економічної діяльності. Дослідженнями було встановлено, що федеральні міністерства та відомства щорічно розсилають 9800 різноманітних форм та одержують 556 мільйонів відповідей. Подібна ситуація спостерігалась і у багатьох європейських країнах.

Розширення повноважень держави призводило до збільшення кількості міністерств і відомств, до зростання бюрократичного апарату. Однією з властивостей бюрократії є встановлення жорстких правил поведінки як для себе, так і для суб'єктів, на яких поширюються акти, що видаються бюрократією. Деякі з таких правил не були достатньо обґрунтованими чи виправданими, часом акти одних міністерств і відомств суперечили актам інших державних органів, суттєво збільшувалися обсяги роботи, пов'язаної із заповненням і перевіркою всіляких паперів, що вимагало витрачання на це додаткового часу та розширення штату працівників як для суб'єктів господарювання, так і для органів влади.

Обсяг державних регулювань став настільки великим, що жодне підприємство не було здатним повністю виконати вимоги всіх законів та інших актів, що поширювалися на нього. Суттєво потерпав від надмірного державного втручання малий та середній бізнес. Коментуючи ситуацію, що склалася, Уолтер Рістон, директор „Сітібанку", заявив у травні 1978 p.: „Мене бентежить той факт, що у той час як „Дженерал Моторз" та „Сітібанк" мають можливість додержуватись всіх нових регулювань, оскільки мають достатній штат і першокласних юристів, то малий бізнес цього зробити не може. Він навіть не здатний визначити всі закони, що поширюються на нього. Наприклад, існує близько 1200 тлумачень Федеральною резервною системою Закону про забезпечення позики. Однак 90 відсотків з 14000 банків США мають менше, ніж

100 Працівників. Якби ви дали кожному працівникові всі ті регулювання і наказали б прочитати їх, вони не закінчили б до наступного року."

Особливості процесу прийняття рішень бюрократичними структурами при видачі різноманітних дозволів чи перегляді регулювань суттєво послаблювали маневреність бізнесу у задоволенні потреб ринку, розвиткові нових технологій. Часом державне втручання мало відверто абсурдний характер. Наприклад, компанія „Чарльз Хансон" із штату Джорджія виробляла відомі джінси „Ред Фокс" (Рудий лис) протягом двадцяти восьми років. На початку 1980-х p.p. Федеральна торговельна комісія США прийняла рішення заборонити компанії використовувати таку назву на підставі того, що тканина джінсів не містила в собі хутра рудої лисиці!

Таким чином, економіка суттєво потерпала від надмірної бюрократизації, яка перешкоджала розвиткові бізнесу та оптимальному розміщенню ресурсів на ринку, а також вимивала з обігу значні кошти. Щоб краще проілюструвати часто надмірні вимоги, що висувалися до продукції, та особливості бюрократичного процесу 1960-1970-х p.p., нижче наводяться кілька прикладів з практики США.

Приклад 1. Зарегульований гамбургер

Ось перелік деяких вимог, яким повинен відповідати звичайний гамбургер в США:

Булочка - збагачена булочка повинна містити принаймні 1.8 міліграма тіаміна, 1.1 міліграма рібофлавіна та щонайменше 8, але не не більше, ніж 12.5 міліграмів заліза.

Начинка - це повинна бути свіжа або морожена яловичина, що не містить доданої води, консервантів або наповнювачів.

Стимулянти росту — використання речовин, що стимулюють ріст, повинно припинитися за два тижні до забою.

Солений огірок — повинен бути нарізаний шматками між 1/8 та 3/8 дюйми завтовшки.

Помідор - повинен бути стиглим, але не перезрілим або м'яким.

Сир - повинен містити принаймні 50 відсотків молочного жиру і, якщо зроблений з молока, яке не було пастеризованим, повинен витримуватися 60 або більше днів при температурі щонайменше 35 градусів за Фаренгейтом (біля 0 градусів Цельсія).

Перевірки - згідно з федеральним законом про контроль м'яса перед та після забою, а також на стадіях обвалки, фаршування, холодної обробки та пакування може бути проведено до шести інспекцій.

Майонез - може бути приправлений або ароматизований, але не настільки, щоб виглядати як яєчний жовток.

Кетчуп — має належати до класу А, повинен текти не більше, ніж 9 сантиметрів за ЗО секунд при 69 градусах за Фаренгейтом (біля 18 градусів Цельсія).

Салат - повинен бути свіжим, не м'яким, перезрілим, рваним або ребристим.

Жирність - не більше, ніж ЗО відсотків вмісту жиру.

Приклад 2. Історія з рибою

Якось велика кількість сталеголової форелі, що прийшла на нерест, перенаповнила Національний рибний інкубаторій у містечку Люїстон, штат Айдахо. Хтось запропонував, щоб зайва форель була передана Велі Фуд банку, приватному неприбутковому агентству, яке розповсюдило б рибу серед нужденного населення. Міністерство внутрішніх справ, яке управляло інкубаторієм, погодилось з цією пропозицією.

На жаль, хтось з'ясував, що Міністерство не має на це повноважень. Таким чином, було запропоновано, щоб рибу передали Міністерству сільського господарства. Це Міністерство мало оголосити зайву рибу урядовим запасом та передати нужденним. На жаль, існуючий закон вимагав, щоб у розповсюдженні зайвих запасів їжі Міністерство сільського господарства взаємодіяло лише з відомствами штату. Тим часом риба почала гинути. Тоді Велі Фуд банк запропонував викупити рибу і розповсюдити її якимось іншим шляхом. Єдиним способом продажу урядового запасу риби було оголосити її сміттям. Однак, на жаль, закон твердив, що зайві урядові запаси харчових продуктів, визнані сміттям, повинні бути ідентифіковані як "непридатні для людського споживання ".

Для розв'язання цієї проблеми один зацікавлений мешканець Люїстона зателефонував своєму другові у Білому домі. Штат Айдахо попросили виступити посередником у вирішенні проблеми. Юристи Міністерства сільського господарства разом з юристами штату готували необхідні папери, які б дозволили передати рибу Велі Фуд банку через штат Айдахо. Однак для того, щоб розповсюдити рибу, Велі Фуд банк повинен був отримати федеральний дозвіл, який гарантував, що всі федеральні вимоги щодо безпеки розповсюджуваної продукції виконані. На жаль, перевірка для надання такого дозволу повинна була проводитись Міністерством торгівлі, а не Міністерством сільського господарства. Проведення перевірки мало б коштувати 3000 доларів США, однак Білий дім видав звільнення від сплати цієї суми. Бюрократична тяганина нарешті припинилася і рибу було передано, як було запропоновано.