Велика депресія та поява кейнсіанства

Технологічні інновації, які з'явилися у сфері економіки під час Першої світової війни та у повоєнний період, значно зміцнили виробничий потенціал, внаслідок чого на ринок постачався значний обсяг продукції. Оскільки більшість населення, здебільшого фермери та наймані працівники, не мали достатньої купівельної спроможності, ця продукція не знаходила попиту. Капітали ж багатих людей та середнього класу спрямовувалися на шалену спекуляцію акціями та нерухомістю. Саме з краху фондового ринку у жовтні 1929 р. почалася затяжна криза, яка через удар, завданий нею економіці США та Західної Європи, дістала назву Великої депресії.

Велика депресія вразила економіку капіталістичних країн так, як її не вражала жодна криза до того і навіть до нинішнього часу. Наслідки Великої депресії були жахливими: в США, зокрема, вдвічі впав валовий національний продукт, була зруйнована банківська система, безробіття охопило чверть від всієї працездатної робочої сили, різко знизився рівень життя. Затяжна криза суттєво підірвала підґрунтя економічного добробуту, створеного за часів ліберальної економіки.

Протягом кількох перших років Великої депресії уряди держав, уражених кризою, безпорадно спостерігали за руйнацією їх економік. Згодом вони вдалися до активістського підходу в питаннях втручання в економічне життя з метою його стимулювання. Підґрунтям для такого активістського підходу послужила теорія британського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883 - 1946), яка ґрунтувалася на активному державному втручанні у фіскальній та монетарній сферах з метою регулювання попиту. Британський економіст Майкл Браун стисло виразив сутність підходу Кейнса так: «Кейнс запропонував, щоб уряди керували ефективним попитом кількома способами: розширювали, якщо настає його різкий спад, і скорочували, коли настає економічний бум. Уряди могли впливати на норму відсотка за допомогою політики одержання позики і надання кредитів, вести свої власні інвестиційні програми з метою врівноваження приватних капіталовкладень, переводити дефіцит чи активне сальдо на рахунок своїх доходів або видатків, витрачаючи більше, ніж зібрано у вигляді податків, з метою сповільнення спаду і збираючи більше, ніж витрачено, з метою стабілізації економічного буму».

Підходи, запропоновані Джоном Мейнардом Кейнсом, знайшли втілення в економічній політиці, що проводилась більшістю держав, які потерпіли від Великої депресії. На його ідеї великою мірою спирався й уряд Президента США Франкліна Делано Рузвельта, який за допомогою своєї програми під назвою «Новий курс» до початку 1940-х p.p. вивів свою країну із затяжної кризи.

Кейнсіанська модель державного втручання в економічне життя виникла із необхідності подолання наслідків Великої депресії та запобігання виникненню нових криз. Небезпека таких криз ставала дедалі більшою, оскільки із збільшенням масштабів економіки збільшувалися й масштаби економічних проблем. Вільний ринок ставав надзвичайно складною системою обміну грошей і товарів, а поява таких явищ як масова іміграція та урбанізація призвела до

того, що приватний сектор був не в змозі забезпечити соціальні блага для задоволення суспільних потреб. Це у першу чергу стосувалося будівництва житла, водопостачання та каналізації, отримання освіти. Держава відчувала себе зобов'язаною братися за вирішення багатьох таких проблем. З часів Великої депресії активістський підхід до державного втручання в економіку дедалі ширше застосовувався для вирішення нагальних потреб економічного життя.