Перші випадки державного втручання в умовах ліберальної економіки

У 60-70-ті p.p. XIX ст. кілька штатів США запровадили закони, що регулювали діяльність залізниць на їх територіях. Підставою для таких дій стали зловживання з боку залізниць, які, наприклад, брали вищу платню за перевезення на короткі відстані, ніж на довгі. Це викликало обурення з боку фермерів, які перевозили свою продукцію здебільшого на короткі відстані та, відповідно, зазнавали збитків внаслідок такої політики залізниць. Згодом, 1887 р. питання залізничних перевезень між штатами були врегульовані на федеральному рівні.

Протягом 1880-х p.p. великі компанії-конкуренти на ринку США, зрозумівши переваги зкоординованих дій, почали домовлятися між собою стосовно розподілу ринку та встановлення фіксованих, а не конкурентних цін. Почали утворюватися об'єднання великих компаній, так звані трести, які дозволяли своїм членам отримувати надприбутки. Найбільш одіозним був трест "Стандард Ойл", який захопив ринок палива. Трести панували й на ринках цукру, м'яса, свинцю, тютюну та каучуку. Внаслідок таких дій почали страждати малі компанії, фермери та населення загалом. На ринку утворилися монополії, що порушувало основоположний для ліберальної економіки принцип конкуренції. Виникла необхідність державного втручання у процеси, що відбувалися на ринку. 1890 р. урядом США було прийнято закон Шермана, який дістав назву "антитрестового". Закон заборонив будь-які угоди, комбінації у вигляді трестів тощо або змови, які перешкоджали торгівлі між штатами або з

іншими державами. Однак надто загальні формулювання положень закону Шермана не сприяли досягненню задекларованих ним цілей, тому 1914 р. у його розвиток було прийнято закон Клейтона, який прагнув чітко визначити перелік монопольних практик, заборонених законом. Того ж року було створено й Федеральну торговельну комісію, чиїм завданням став нагляд за додержанням антимонопольних законів.

Не сприяла ліберальна економіка й у вирішенні проблем безпеки продуктів харчування, ліків та інших видів товарів, які повністю споживаються людським організмом та можуть завдати йому шкоди. 1905 р. у США було прийнято закон про продукти харчування і ліки та закон про контроль м'яса, основними цілями яких були захист споживачів від небезпечних для здоров'я видів товарів та посилення державного контролю за товарами, які можуть завдати шкоди.

Хвиля оптимізму від віри в те, що держава може вирішити деякі проблеми захисту споживачів, у першій чверті XX ст. призвела і до відверто невдалого й курйозного прикладу державного втручання в економічне життя. 16 січня 1919 р. Конгрес США, очевидно, з метою вирішення проблем алкоголізму, заборонив будь-яку діяльність з виробництва, продажу та перевезення алкогольних напоїв, а також їх ввезення і вивезення з метою споживання. Оскільки така заборона суттєво зачіпала права громадян, впроваджувати її довелось шляхом ратифікації XVIII поправки до Конституції США. Поправка набрала чинності у січні 1920 р. і на ринку зникли всі алкогольні напої - товар, виробництво та продаж якого, як відомо, є надзвичайно прибутковим бізнесом. Однак діяльність, яка раніше приносила гарні прибутки, за умови її заборони продовжується в тіні та починає приносити надприбутки. Прагнення отримати ці надприбутки спонукало громадян порушувати закон та виготовляти і ввозити алкогольні напої в США нелегально. Розвинувся надзвичайно вигідний бутлегерський бізнес, який згодом став об'єктом рекету з боку мафії. З часом виробництво і торгівлю алкоголем прибрали до рук численні гангстерські угрупування, які за допомогою вигідного нелегального бізнесу зміцнили свої фінансові можливості. Наслідки впровадження заборони на виробництво і торгівлю алкоголем були виключно негативними, оскільки зменшити кількість споживаного алкоголя не вдалося, а в тіньовому секторі оберталися значні грошові суми, з яких не справлявся податок на прибуток. Згодом стало очевидним, що суспільство і держава програли від запровадження непродуманого обмеження, і 5 грудня 1933 р. Конгрес США ратифікував XXI поправку до Конституції, яка скасовувала XVIII поправку та знову дозволяла виробництво і торгівлю алкогольними напоями.

Невдала спроба державної заборони виробництва і торгівлі алкоголем, яка дістала назву „сухого закону", була свідченням того, що державне втручання не завжди може вести до бажаних і запланованих результатів, а може й навіть негативно позначитися на економіці. Цікаво, що через півстоліття, у 1985 р. помилку уряду США фактично повторив уряд колишнього Радянського Союзу, запровадивши обмеження на виробництво і торгівлю алкогольними напоями. Як відомо, наслідком цього рішення став потужний тіньовий ринок алкоголю: попит на алкогольну продукцію, який був значно вищий за пропозицію з боку офіційної економіки, задовольнявся за рахунок зростання підпільного самогоноваріння та виробництва і продажу підробленої продукції. Не виключено, що нинішні проблеми з підробкою алкогольних виробів в Україні частково мають коріння у непродуманому рішенні 1985 р.

Незважаючи на перші випадки державного втручання, як вдалі, так і невдалі, економіка залишалася вільною, а роль держави в економічних процесах незначною. Так продовжувалося до найпотужнішої в історії капіталістичної економіки кризи 1929-1933 p.p., що дістала назву Великої депресії.