Проблема інформаційної асиметрії

Коли споживач купує товар за рівноважною ціною, яка встановилася на ринку, припускається, що він робить свідомий раціональний вибір, а отже, максимізує свою корисність, не зменшуючи вигоди виробника. Насправді ж споживач не завжди здатний зробити такий вибір, оскільки для цього йому необхідно мати вичерпну інформацію про товар та його виробника. Інформація, як відомо, теж є товаром, який з одного боку характеризується неконкурентністю у споживанні, тобто, будучи спожитою однією особою, інформація водночас може бути спожита й іншою особою, а з іншого боку виключністю оскільки одна особа може володіти інформацією і може обмежувати доступ до неї. З цими властивостями інформації пов'язана проблема інформаційної асиметрії як неспроможності ринку.

Проблема інформаційної асиметрії полягає у тому, що при взаємодії суб'єктів ринку один з них (наприклад, виробник) може мати більше інформації про товар, ніж інший суб'єкт (наприклад, споживач). Отже, розподіл інформації між ними асиметричний. Така асиметрія може позначитись на виборі споживача через те, що виробник буде зацікавлений надавати про товар більше інформації, якщо той є якісним, однак у випадку, якщо товар має якісь вади, він буде намагатися приховати інформацію про це від споживача. Внаслідок таких дій недостатньо обізнаний споживач може зробити нераціональний вибір, купуючи товар, який би він ніколи не купив, якби мав повну інформацію про нього.

Отже, вигода споживача зменшиться за рахунок збільшення вигоди виробника, що є порушенням принципу ефективності за Парето.

Суб'єкти ринку можуть боротися з інформаційною асиметрією самотужки, наприклад, через посилання на стандарти чи технічні умови у договорах, добровільну сертифікацію продукції, систем якості або персоналу, видання журналів споживачів з інформацією про недоброякісних виробників і продавців тощо. Однак держава також може втручатися в економічне життя з метою виправлення інформаційної асиметрії. Таке державне втручання може виражатися у таких формах:

• законодавчий захист прав споживачів та гарантії поширення інформації про умови праці;

• встановлення вимог до маркування продукції, у тому числі щодо її виробника та його місцезнаходження, дати виготовлення та терміну придатності, вмісту, відповідного стандарту та факту проходження обов'язкової сертифікації тощо;

• запровадження процедур підтвердження достатньої кваліфікації виробника, продавця чи виконавця (ліцензування, атестація, акредитація, сертифікація тощо).

Розділ 4. Обмеження на державне втручання у сфері економіки (неспроможності влади).

При втручанні в економічне життя влада переслідує різноманітні цілі від намагання виправити неспроможності ринку до захисту суспільних норм та інтересів. З економічної точки зору необхідність такого втручання виправдовується тим, що часом індивідуальний вибір окремих суб'єктів ринку не призводить до ефективності за Парето, а отже, не служить підвищенню суспільного добробуту. Таким чином, влада бере на себе завдання виправити наслідки невдалого для суспільства індивідуального вибору або запобігти таким наслідкам. Однак зазвичай влада не складається з однієї особи - більшість рішень, що приймаються нею, є колективними рішеннями, починаючи від результатів референдуму або законів, прийнятих Верховною Радою України, і закінчуючи рішеннями місцевих рад або розпорядженнями міських чи сільських голів. Отже, можна стверджувати, що невдалому індивідуальному виборові протистоїть колективний вибір, який здійснюється владою, що за умов демократії у вигляді парламенту, уряду, міністерств, відомств, місцевих рад та їх виконавчих органів представляє інтереси суспільства.

За ідеальних умов колективний вибір (рішення влади) повинен вести до ефективного за Парето розміщення ресурсів на ринку. Звичайно, ідеальні умови існують тільки в теорії, однак саме теорія дозволяє чітко визначити бажаний стан речей, виміряти відхилення від бажаного стану та спробувати зрозуміти суть цих відхилень. Таким чином, можна знайти шляхи подолання відхилень для максимального наближення до ідеального (бажаного) стану речей. Однак, як відомо, теорія і практика (реальність) різняться, іноді великою мірою, тому йдеться про максимальне наближення до бажаного стану речей, а не про досягнення ідеалу, якого досягти фактично неможливо: він завжди залишається маяком, до якого слід постійно прямувати.

Колективний вибір (рішення влади), який веде до Парето-ефективного розміщення ресурсів на ринку, є таким недосяжним, але бажаним ідеалом. Отже, слід усвідомлювати, що в реальності колективний вибір (рішення влади) не здатний задовольнити суспільні інтереси у бажаний і передбачуваний спосіб. Через деякі внутрішньо притаманні колективному виборові вади, державне втручання внаслідок такого вибору може виявитися невдалим і не лише взагалі не вирішити проблеми, а й навіть призвести до погіршення ситуації та до більшого порушення ефективності за Парето. Такі вади отримали назву „неспроможності влади". Таким чином, владі при прийнятті рішень про державне втручання в сфері економіки слід керуватися не тільки неспроможностями ринку, а й усвідомленням можливої наявності неспроможностей влади, які можуть звести нанівець усі зусилля щодо запровадження оптимального регулювання.

1951 р. економіст Кеннет Ероу (н. 1921), який згодом став лауреатом Нобелевської премії з економіки 1972 р., довів, що навіть за найсправедливішої політичної системи, яка враховувала б інтереси абсолютно всіх верств суспільства, існує небезпека прийняття невдалих рішень з неочікуваними наслідками, оскільки неможливо визначити суспільні пріоритети, які відповідали б пріоритетам індивідуальним. Це означає, що суспільство не спроможне винести колективну думку про те, що воно хоче. Згідно з теоремою Ероу навіть найдосконаліші правила голосування можуть на повірку виявити одну або кілька властивостей, що можуть негативно вплинути на запланований результат. Такими властивостями є:

• правила можуть бути диктаторськими, тобто одна або кілька осіб можуть нав'язати іншим свої вподобання;

• правила можуть не забезпечувати відповідність індивідуального вибору принципові ефективності за Парето, тобто індивід, що голосує, не зможе виявити своїх вподобань, які ведуть до Парето-ефективного ринку;

• правила можуть не виключати можливості другого раунду голосування при одностайному прийнятті рішення у першому раунді, що призводить до небезпеки появи у другому раунді неадекватної запропонованому рішенню альтернативи;

• правила можуть виявитися такими, що наступного разу не забезпечать вибір того самого варіанту рішення за того ж самого набору індивідуальних уподобань та альтернатив;

• правила можуть бути нечіткими та незрозумілими, а також не передбачати всіх можливих варіантів розвитку подій.

Теорема Ероу стосується лише випадків голосування і не поширюється на інші можливі варіанти неспроможностей влади, хоча деякі її положення можуть бути застосовані й до інших можливих ситуацій. Загалом же до цього часу ще не існує чіткої та перевіреної теорії неспроможностей влади, подібної до теорії про неспроможності ринку. Незважаючи на це, можна виділити й розглянути певні проблеми, з якими можуть зіткнутися різні гілки та рівні влади при запровадженні державного регулювання у тому чи іншому секторі економіки. При визначенні впроваджуваності проекту певного регулювання завжди слід брати до уваги те, наскільки неспроможності влади можуть перешкодити його ефективній дії та негативно вплинути на кінцевий результат. Такими неспроможностями влади є:

проблеми, властиві прямій демократії:

• парадокс голосування;

• відображення інтересів більшості та меншості;

проблеми, властиві представницькій владі:

• вплив організованих інтересів (мотивований ззовні пошук ренти);

• розподіл на географічні виборчі округи;

• часові обмеження, породжені виборчими циклами;

• позування перед громадськістю;

проблеми, властиві бюрократії:

• проблема фінансування державних інститутів;

• труднощі з оцінкою надаваних державних послуг;

• обмежена конкуренція;

• захист прав державних службовців;

• тенденція до уникнення ризиків;

• бюрократичний (мотивований зсередини) пошук ренти;

проблеми, властиві децентралізації:

• проблема зкоординованого втілення державної політики в життя;

• проблема місцевої фіскальної політики.

Проблеми, властиві прямій демократії

Проблеми неспроможностей влади, пов'язані з прямою демократією, можуть виникати здебільшого при проведенні референдумів, а іноді також при голосуванні в парламенті. їх усвідомлення необхідно для кращого прогнозування результатів вибору запропонованих альтернатив та розуміння чинників, які можуть ускладнити прийняття бажаного рішення.

Парадокс голосування

Суть парадоксу голосування полягає в тому, що голосування у відповідності з правилом більшості може не дати однозначного вибору з наявних альтернатив. Наприклад, суспільство поділяється на три групи: А, яка становить 45%, В - 10% і С - 45%, та існує три альтернативні рішення X, У і Z, при чому кожна група віддає перевагу цим рішенням по-різному, як у таблиці.

Ступінь бажаності рішення	Групи
	А - 45%	В - 10%	С-45%
Бажане	X	Z	Y
Нейтральне	Y	X	Z
Небажане	Z	Y	X

Якщо б вибір продовжувався постійно, групи ніколи б не дійшли згоди. Однак у більшості випадків на голосування накладаються певні часові та процедурні обмеження, що призводить до того, що результати голосування залежать від порядку розгляду альтернативних варіантів, тобто від порядку денного. Нижче наведені приклади трьох альтернативних порядків денних при голосуванні у два раунди, які дають абсолютно різні результати.

Порядок денний 1.

Раунд 1. Голосуються варіанти X або Y. Перемагає варіант X, оскільки йому віддадуть перевагу групи А і В.

Раунд 2. Голосуються варіанти X або Z. Перемагає варіант Z, оскільки йому віддадуть перевагу групи В і С, хоча В до того голосувала за X.

Порядок денний 2.

Раунд 1. Голосуються варіанти X або Z. Перемагає варіант Z, оскільки йому віддадуть перевагу групи В і С.

Раунд 2. Голосуються варіанти Y або Z. Перемагає варіант Y, оскільки йому віддадуть перевагу групи А і С, хоча С до того голосувала за Z.

Порядок денний 3.

Раунд 1. Голосуються варіанти Y або Z. Перемагає варіант Y, оскільки йому віддадуть перевагу групи А і С.

Раунд 2. Голосуються варіанти X або Y. Перемагає варіант X, оскільки йому віддадуть перевагу групи А і В, хоча А до того голосувала за Y.

Отже за різних порядків денних можна отримати різні результати, а це означає, що за певного порядку розгляду альтернативних варіантів рішень можна отримати бажане для певної групи рішення. Таким чином, ті, хто складають порядок денний, можуть вдаватися до маніпулювання голосуванням через складання порядку денного, який вигідний для групи, що вони представляють, але не для інших членів суспільства. Звичайно, за таких умов суспільство ніколи не зробить вибору, який задовольнив би всіх його членів.

Слід, однак, застерегти, що маніпулятори голосуванням не завжди можуть досягти бажаного для них результату. Це можливо, якщо одна з груп у першому раунді буде голосувати всупереч своїм уподобанням для досягнення бажаного результату у другому раунді. Така поведінка групи дістала назву феномену витонченого голосування. Нижче наведено вищезгаданий порядок денний 2 для витонченого голосування, коли невеличка група В має повну інформацію про чисельність і уподобання двох інших груп і усвідомлює, що за таким порядком врешті-решт виграє зовсім невигідний для неї варіант У. Таким чином, група В вдається до витонченого голосування з метою мінімізації шкоди для себе та перемоги нейтрального для неї варіанта X.

Порядок денний 2 для випадку витонченого голосування.

Раунд 1. Голосуються варіанти X або Z. Перемагає варіант X, оскільки йому віддадуть перевагу групи А і В, хоча В голосує проти найкращого для неї варіанту Z і підтримує нейтральний варіант X. Група С тим часом голосує за нейтральний для неї варіант Z.

Раунд 2. Голосуються варіанти X або Y. Перемагає варіант X, оскільки йому знову віддадуть перевагу групи А і В, а С голосує за найкращий для неї варіант Y і проти найгіршого варіанту X.

Таким чином, маленька група В сама може вдатися до маніпулювання голосуванням через витончене голосування для зменшення шкоди, яку б могло завдати їй прийняття найневигіднішого для неї рішення Y. Звичайно, для здійснення витонченого голосування на практиці група В повинна мати абсолютно повну інформацію щодо чисельності та уподобань інших груп, а

також бути повністю впевненою, що інші групи також не вдаються до витонченого голосування. Зрозуміло, що в реальності задовольнити всі ці умови виявляється майже неможливим.

Парадокс голосування та феномен витонченого голосування свідчать про те, що яке оптимальне рішення якоїсь проблеми не пропонувала б влада, завжди існує ймовірність прийняття іншого рішення через різноманітність інтересів груп суспільства, а також через доведену Кеннетом Ероу неможливість встановлення ідеальних правил для голосування.