4. Економічна природа вартості.
Розглядаючи проблему визначення сутності і величини вартості товару, потрібно враховувати існування кількох альтернативних підходів стосовно цього. Ця проблема - чи не найбільш дискусійна в політичній економії.
Понад 200 років (починаючи з XVII століття) формувалася і розвивалася трудова теорія вартості (у працях В. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса та інших її прибічників), яка стверджувала: вартість товару створюється виключно працею, витраченою на його створення, тому ця кількість праці й визначає величину його вартості. Найбільш розвиненим і послідовним є марксистський варіант цієї теорії.
Карл Маркс виходив з того, що товари, які є різними корисностями, прирівнюються між собою лише у відповідності з кількістю суспільної праці (праці визнаної ринком), що витрачається на їх виробництво. Отже, за Марксом, вартість - це кількість суспільної праці, яка міститься в товарі. При обміні вартість проявляється через свою форму - мінову вартість.
У марксовій теорії вартості розрізняються індивідуальна та суспільно необхідна праця. Виробники одного й того ж товару витрачають на його створення різну кількість праці (кількість праці вимірюється у годинах) -праці індивідуальної. Але на ринку різні кількості індивідуальної праці усереднюються на основі найбільш типових затрат праці, така кількість праці визнається суспільно необхідною, вона тепер виступає єдиною мірою усіх одиниць даного товару на ринку.
При цьому виграють ті виробники, у кого витрати їх індивідуальної праці на виробництво даного товару менші, ніж суспільно необхідні, і програють ті, у кого вони більші.
З цих позицій, двоїста природа товару, який є поєднанням корисності і вартості, спричиняється двоїстим характером праці його виробника. Стверджується, що з одного боку, - це праця певного виду (вид праці визначається тими засобами і предметами праці, які використовуються, фахом, навичками, досвідом і вмілістю виробника), яку було названо конкретною працею. Конкретна праця створює корисність товару.
З іншого боку, праця - це фізіологічні витрати робочої сили безвідносно до виду праці. За цією ознакою - за витратами робочої сили - можна прирівняти працю виробників цілком різних товарів. У цій якості, на думку Маркса, праця є абстрактною працею, витрати якої і створюють вартість товару. Товари отримують здатність обмінюватися між і собою завдяки оцінці абстрактної суспільної праці - праці, усередненої ринком і втіленої у них.
Водночас, якщо вартість - уречевлена в товарах абстрактна суспільна праця, то її величина визначається кількістю суспільно необхідного ; робочого часу, пересічно витраченого на створення даного товару. Суспільно необхідний робочий час - час, що відповідає пересічним для даного суспільства (галузі) умовам виробництва (середньому рівню вмілості працівників, середній напрузі праці, середньому рівню засобів виробництва).
Суспільно необхідний робочий час - величина мінлива. Вона змінюється під впливом тих чинників, що зменшують індивідуальні витрати праці на окремих підприємствах. До таких чинників трудова теорія вартості відносить продуктивну силу (продуктивність) праці, її інтенсивність і складність.
Продуктивна сила (продуктивність) праці визначається кількістю продукту, створеного за одиницю робочого часу. Вона виявляє обернено пропорційний вплив на величину вартості: збільшення продуктивності праці зменшує витрати абстрактної праці на одиницю товару, отже зменшує й його вартість. І навпаки.
Інтенсивність праці - це ЇЇ напруга, витрати робочої сили за одиницю робочого часу. Вона не впливає на величину вартості окремої одиниці Товару, адже зростання інтенсивності праці рівнозначне відповідному збільшенню робочого часу та кількості створених товарів. Однак інтенсивність праці прямо пропорційно змінює вартість усієї маси товарів.
Складність праці, яка визначається загальною кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на підготовку даного працівника, також впливає на величину вартості товару: чим праця складніша, тим більшу вартість за одиницю робочого часу вона створює.
Опоненти трудової концепції вартості трактують вартість як цінність товару, даючи йому грошову оцінку, тобто через ціну. При цьому, як правило, враховується дія не тільки праці, а й інших виробничих факторів - капіталу, природних ресурсів (землі), підприємницьких здібностей.
Серед таких теорій вартості широке розповсюдження одержала теорія «трьох факторів, розробку якої на самому початку XIX століття здійснив видатний французький теоретик Ж. Б. Сей.
Жан-Батист Сей, використовуючи деякі висновки Адама Сміта,-припустив, що в створенні вартості товару беруть участь три виробничих фактори - праця, капітал і земля (природні ресурси). Величина вартості утворюється, з одного боку, сумою грошових витрат названих факторів, а з іншого - сумою факторних доходів, тобто доходів на працю (заробітної плати), капітал (прибутку) і землю (ренти), витрачених на створення даного товару. Розширений варіант даної теорії нині знаходиться в основі розрахунку величини (грошової вартості) продукту нації.
Однією з найпоширеніших теорій вартості стала теорія витрат виробництва. її прихильниками у різний час були такі видатні економісти-теоретики, як Т, Мальтус, А. Маршалл, Дж. Б. Кларк, Дж. М. Кейнс та інші.
За цією теорією, вартість товару визначається грошовою сумою витрат підприємства (витрат виробничих факторів) на створення товару. Важливим моментом тут є те, що до витрат виробництва відносять також так званий нормальний прибуток, який відображає витрати ресурсу підприємницьких здібностей. Не важко виявити спорідненість теорії витрат виробництва з теорією «трьох факторів».
Теорія попиту і пропозиції грунтується на уявленні, що вартість товару визначається виключно коливаннями ринкової ціни під впливом змін обсягів попиту на нього та його пропозиції. Однак ця теорія, яка повністю ототожнює вартість з ціною, не в змозі пояснити, чим же визначається вартість товару при рівності попиту і пропозиції.
Теорія граничної корисності розроблялася в останній третині XIX століття представниками маржиналізму - напряму економічної думки, в основі якого знаходився аналіз граничних величин ціни, попиту, прибутку, витрат виробництва тощо, а також суб'єктивний підхід до трактування економічних явищ.
Насамперед йдеться про теоретиків австрійської (К. Менгер, Е. Бьом-Баверк, Ф. Візер) і математичної (В. Джевонс.ІІ. Вальрас та інші) шкіл в економічній теорії. Згодом, наприкінці XIX століття на основі маржиналізму виникла так звана неокласична економічна теорія (А. Маршалл, Дж. Б. Кларк, В. Парёто та інші), яка дещо модифікувала теорію граничної корисності.
У найпростішій інтерпретації теорія граничної корисності виходить з визначення вартості через споживчу, суб'єктивну оцінку відносного корисного ефекту економічного блага певного виду, його цінності. Іншими словами, цінність (вартість) товару визначається мірою його корисності для споживача. Конкретним виразом цієї суб'єктивної корисності Я корисність граничної одиниці даного блага - одиниці, що задовольняє найменш суттєву потребу в ньому на ринку. Корисність такої граничної одиниці блага було названо граничною корисністю.
Суб'єктивна цінність благ при обміні залежить від найменшої корисності останньої одиниці з запасу даного блага, а гранична корисність - від кількості наявних благ даного виду та інтенсивності їх споживання. За вихідний пункт у визначенні цінності блага, беруться не усереднені витрати праці (суспільні витрати, за марксистським варіантом теорії трудової вартості), а індивідуальні витрати найменш вмілого і найгірш оснащеного працівника (підприємства), продукт якого є граничним -останнім, що ще приймається ринком.
Виявились два напрями розвитку теорії граничної корисності споживчих благ. Так званий кардиналістський напрям зайнятий не зовсім успішними пошуками способів виміру абсолютної величини корисності благ, головного її показника, за допомогою якого можна було б виміряти граничну корисність будь-якого блага, щоб співставити граничні корисності різних видів благ. Більш продуктивний ординалістський напрям виходить з надання споживчих переваг на ринку.
Співставленням надання переваг покупцями різним благам будується порядкова функція корисності, що дає змогу виявити граничну споживчу перевагу покупця стосовно певного товару. При цьому досліджується гранична корисність не окремого блага, а їх споживчих наборів (комбінацій).
Своєрідним поєднанням теорії граничної корисності благ з теорією витрат виробництва стала теорія граничних витрат виробництва, яка визначає вартість товарів граничними витратами - витратами тих підприємств, що знаходяться на грані збитковості, тобто найвищими витратами галузі. Граничні витрати, за цими поглядами, складають дійсну основу ринкових цін.
Сучасна економічна теорія при визначенні величини вартості надає перевагу теорії витрат виробництва у поєднанні з ординалістським варіантом теорії граничної корисності, не заглиблюючись в абстрактну сутність вартості. Нині відбулася майже повна відмова від принципів теорії трудової вартості.
Ще один з відомих послідовників Маркса Е. Бернштейн у кінці XIX століття розпочав критику марксистського варіанту трудової теорії, стверджуючи, що саме поняття вартості у тлумаченні Маркса «втрачає будь-яке конкретне значення і перетворюється на суто розумову конструкцію». Повторюючи слова відомого австро-американського економіста першої половини XX століття Й. Шумпетера, можна сказати, що «теорія вартості Рікардо-Маркса давно забута і похована».
Лекція 6.
1. Теорія граничної корисності благ.
2. Ринок як економічна категорія.
3. Система і структура ринків.
1. Теорія граничної корисності благ.
На ринку споживач зіштовхується з безліччю товарів і послуг, з яких він повинен сформувати набір товарів, що має для нього певну корисність. Економічна наука розрізняє загальну і граничну корисність.
Загальна корисність визначається задоволенням від споживання визначеного набору життєвих благ.
Граничною називають корисність, що дорівнює приросту загальної корисності у результаті придбання додаткової одиниці блага.
Гранична корисність відображає ступінь нагальності потреби. Із зростанням кількості придбаних одиниць певного блага корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується, стає спадною, що відбувається за законом спадної граничної корисності.
Гранична корисність благ має спадний характер.
Корисність - поняття суб'єктивне, воно не піддається точному кількісному виміру, тому відображається через певні умовні одиниці. Сукупну (загальну) корисність будь-якої кількості певного блага визначають шляхом додавання показників граничної корисності (це цри тому, що гранична корисність кожної наступної одиниці блага зменшується).
Наприклад, якщо споживач купив на ринку три помаранча (апельсина), загальна корисність їх дорівнюватиме трьом умовним одиницям граничної корисності (сумі граничних корисностей 1-го, 2-го і 3-го помаранчів) - U3; якщо купується 4-й апельсин, то загальна корисність дорівнюватиме U4. Гранична корисність (MU), тобто задоволеність від споживання додаткової 4-ї одиниці продукту, визначається так:
:
Закон спадної граничної корисності діє постійно, тому правило максимізації корисності і логічно пов'язану з нею криву попиту потрібно постійно коректувати з врахуванням зниження цін. Це пов'язано з тим, що при спадній граничній корисності кожного блага, що купується, зниження ціни спонукає споживача до наступних закупівель цього товару. Кожний наступний продаж одного й того ж товару можливий за умови здобуття споживачем додаткової вигоди від ціни, що знижується, і незмінності доходу та порівняно вищих цінах товарів-замінників. Зрозуміло, що висока ціна стримує покупця, а низька ціна, як правило, спонукає покупця до придбання товару.
Зниження ціни породжує два різних наслідки, які, у свою чергу, зумовлюють зростання попиту домашніх господарств на товари. Перший з них - ефект доходу, другий - ефект заміщення (заміни).
Ефект доходу полягає в тому, що при зниженні ціни товару реальний дохід або купівельна спроможність споживача збільшується.
Це збільшення реального доходу виявляється у зростанні обсягу закупівель різних товарів, що дозволяє покупцеві купувати більшу кількість визначеного товару на той же дохід.
Ефект заміщення (заміни) виникає також: за зниження ціни, коли внаслідок цього зниження одні товари стають дешевшими порівняно з усіма іншими.
Тому покупець намагатиметься замінити більш дешевим товаром інші товари, що стали відносно дорожчими. Зниження ціни стимулюватиме споживача до заміщення дешевшим товаром-замінником інших товарів Зниження ціни збільшує відносну привабливість блага і змушує споживача прагнути до його закупівель у більшій кількості.
Ці два ефекти доповнюють один одного, зумовлюючи здатність і бажання придбати більшу кількість певного товару за низькою, а не за високою ціною.
Отже, хоча потреби споживачів численні і безмежні, потреба в певному товарі в рамках обмеженого періоду може бути задоволеною. На ринку потреба виступає платоспроможним попитом споживача, вибір якого залежить від цін на товари і послуги, обсягу грошового доходу, його смаків (надання переваг одному товару перед іншими).
Поведінка споживача на ринку визначається економічною теорією за допомогою кривих байдужості.
Концепцію кривих байдужості розробив у кінці XIX століття швейцарський дослідник В. Парето, у XX столітті ці дослідження поглибили інші теоретики, зокрема англієць Ф. Еджворт.
' В основі даного методу знаходиться сполучення двох типів кривих -так званої лінії бюджетних обмежень та кривих байдужості.
Бюджетна лінія (лінія бюджетних обмежень) показує різні комбінації двох благ, які можуть бути придбаними споживачем за фіксованого обсягу його доходу (особистого бюджету).
Якщо, наприклад, продукт А (апельсин) коштує 1,5 гривні, а продукт В
Кожна точка лінії бюджетних обмежень показує, яку кількість товару А (апельсини) і товару В (яблука) споживач може придбати, маючи у своєму розпорядженні дохід в 12 грн і повністю витрачаючи його на купівлю цих товарів за умови незмінності їх цін.
Розміщення лінії бюджетних обмежень залежить від обсягу грошового доходу і зміни цін товарів. Зокрема, зменшення грошового доходу викличе зміщення бюджетної лінії вліво (паралельно попередньому положенню), а збільшення грошового доходу змістить лінію вправо. Якщо ціни на обидва товари будуть змінюватись пропорційно і у одному напрямку, то при зростанні цін бюджетна лінія зміститься паралельно вліво, а при їх зменшенні - паралельно вправо. Звідси випливає, що одночасна пропорційна зміна доходу і цін не позначається на положенні бюджетної лінії. Якщо ж ціни обох товарів змінюються відносно одна одної, то зміниться нахил лінії бюджетних обмежень.
Криві байдужості (індиферентності) показують, якому товару і надасть перевагу споживач, маючи визначений дохід.
За визначенням, криві байдужості демонструють усі можливі комбінації.
Тут зображено криву байдужості, що включає товари А і В. Вибір споживача такий, що він задовольняє однакову сукупну потребу А і В за будь-якої їх комбінації. Отже, споживачеві байдуже, яку саме комбінацію продуктів він обере, якщо усі комбінації мають однакову загальну корисність.
Нахил кривої байдужості, який усе зменшується, відображаає правило спадної граничної норми заміни, суть якого у тому, що чим менше оди-ниць товару А має споживач, тим важче йому відмовитися від більшої кількості одиниць товару В, щоб компенсувати втрату товару А.
Для того, щоб мати уявлення про смаки конкретного споживача, зображають цілу серію кривих байдужості, яка називається картою кривих байдужості. Вона показує норму заміни двох товарів за будь-яких рівнів споживання цих товарів.
Карта кривих байдужості дозволяє показати на одному графіку взаємозв'язок товару А (апельсини), кількість товару В (яблука) і корисності. Кожна крива на ній з'єднує точки однакової корисності. Тому, чим вище на карті якась крива байдужості, тим вища корисність, яку вона відображає.
Отже, як відомо, лінія бюджетних обмежень вказує на усі можливі комбінації товарів А і В, які може придбати споживач за даного обсягу доходу і даного рівня цін товарів А і В. Якщо сполучити лінію споживчого бюджету і криву байдужості, то можна визначити рівноважне становище споживача.
Споживач віддасть перевагу тій комбінації товарів, яка принесе йому найвище задоволення як найбільша корисність.
Комбінація, котра максимізує корисність, є рівноважною і визначає рівноважне становище споживача. На графіку - це крива байдужості, шо торкається лінії бюджетних обмежень. Звідси випливає, що за даного рівня грошового доходу (12 гривень) споживач максимально задовольняє свої потреби в апельсинах і яблуках, купуючи апельсини за ціною 1,5 грн і яблука за ціною 1 грн, що відповідає точні рівноваги Е, де бюджетна лінія торкається кривої байдужості. Точка рівноваги (Е) показує оптимальний обсяг споживання апельсинів (4 одиниці) і яблук (6 одиниць) при доході в 12 гривень.
Таким чином, визначити поведінку споживача на ринку можна, використовуючи теорію граничної корисності і метод кривих байдужості.
Для побудови кривої попиту індивідуального споживача на певний товар за допомогою теорії граничної корисності необхідно послідовно оцінити граничну корисність чергової одиниці даного товару, тобто з'ясувати, яку ціну споживач готовий заплатити за кожну одиницю цього блага. Підхід до тої ж проблеми з позицій теорії кривих байдужості не вимагає від споживача уточнення, на скільки більше (чи менше) задоволення (корисності) він одержить. Якщо співставити умови рівноваги, одержані за допомогою двох зазначених підходів, то виявиться, що за теорією кривих байдужості, гранична норма заміни (MRS) повинна дорівнювати Рв/Рд; за теорією граничної корисності, співвідношення граничних корисностей повинно дорівнювати Рв/Ра.
Отже, MRS з позицій теорії граничної корисності еквівалентна співвідношенню граничної корисності двох товарів:
