ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ. СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ.

СЕМЕСТР І

СЕМІНАР 2. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД ДАВНІХ ГЕРМАНЦІВ

1. Основні джерела з історії давніх германців.

2. Господарство германців і його еволюція від часів Цезаря до часів Тацита.

3. Відносини власності і їхній розвиток.

4. Майнова й соціальна диференціація серед вільних. Рабство і його особливості.

5. Общинна організація германців часів Цезаря й Тацита.

6. Політичний устрій германських племен епохи Цезаря й Тацита.

7. Повсякденне життя германців: звичаї, житло, одяг, їжа.

8. Історичні підсумки еволюції давньогерманского суспільства (І ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. ).

9. Суперечки в літературі довкола суспільного ладу германців.

Додаткові джерела

1. Цезарь Гай Юлий. Записки о Галльской войне // Древние германцы / Сост. Б. Н. Греков и др. М., 1937.

2. Тацит Публий Корнелий. О происхождении, местожительстве и нравах народов Германии // Там же.

3. Тацит Публий Корнелий. Анналы // Там же.

Література

1. Грацианский Н. П. К вопросу об аграрных отношениях древних германцев времени Цезаря // Грацианский Н. П. Из соци­ально-экономической истории западноевропейского феодализма. М., 1960.

2. Гуревич А. Я. Аграрный строй варваров // История кре­стьянства в Европе. М., 1985. Т. 1.

3. Кауфман С. А. Раннее германское средневековье в свете археологии // Средние века. 1962. Вып. 22.

4. Маркс К. Наброски ответа на письмо В. И. Засулич // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 19. С. 400—421.

5. Неусыхин А. И. К вопросу об исследовании общественного строя древних германцев // Неусыхин А. И. Проблемы европейского феодализма. М., 1974.

6. Петрушевский Д. М. Очерки из истории средневекового общества и государства. М., 1922.

7. Серовайский Я. Д. Сообщения Цезаря об аграрном строе германцев в соотношении с данными новейших археологических исследований // Средние века. 1997. Вып. 60.

8. Сказкин С. Д. Очерки по истории западноевропейского крестьянства в средние века. М., 1968. Гл. 1.

9. Энгельс Ф. К истории древних германцев // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 19.

10. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 21. С. 130—146, 150— 155 (или любое другое издание. Гл. 7).

Методичні рекомендації

Господарський і суспільний лад древніх германців залишається предметом гострих історіографічних дискусій, що обумовлено, насамперед, станом і особливостями джерел.

З даної теми необхідно досліджувати джерела, що характеризують господарський устрій, аграрні й суспільні відносини, систему управління у германських племен із середини І ст. до н.е. до кінця І в. н.е.. За ці 150 років у житті германців відбулися значні зміни, пов’язані з початком розкладання родового ладу. Судити про ці зміни дозволяють, насамперед , наративні (оповідні) джерела.

Уривки, які наводяться нижче, з творів Цезаря, Страбона, Плінія Старшого й Тацита підібрані таким чином, щоб якомога яскравіше висвітлити найбільш істотні сторони життя й побуту германців, або таких моментів, які мають значення при аналізі їхньої пізнішої історії.

Гай Юлій Цезар (100 – 44 р. до н.е. ) знаменитий римський полководець і державний діяч, завойовник, і потім намісник Галлії, зустрів германців під час завоювання цієї провінції в 50-і рр. І ст. до н.е.. Його «Записки про Галльську війну» являють собою обробку військових повідомлень, які щорічно представлялися римськими полководцями в сенат. Особливо важливі у Цезаря глави 1-3 з книги ІV і глави 21-23 з книги VІ, або так звані «германські екскурси», з яких, на думку дослідників, другий є більше пізнім і більше достовірним. Германці, з якими Цезар неодноразово боровся, цікавили його насамперед як майбутні супротивники на випадок можливого завоювання Германії римлянами. Тому Цезар приділяє серйозну увагу германському війську, хоча й присвячує чимало рядків опису побуту германців, що робить його працю досить вартісною для істориків-медієвістів.

Страбон (бл. 64 р. до н.е. – 19 р. н.е. ) – грецький географ, історик і філософ родом з Малої Азії. Джерелами відомостей про германців, про життя яких короткі повідомлення Страбон поміщає в різних місцях своєї «Географії», служили йому твори географів ІІІ – І ст. до н.е. – Ератосфена, Гіппарха, Полібія, Тирраннона й Ксенарха. Черпаючи необхідний матеріал переважно в авторів, які близько не контактували з германцями, ставлячись до них досить критично, Страбон запозичив у них лише те деякі факти, які він вважав достовірними. Проте, ті дані, що приводить Страбон, не можуть мати самостійного значення й потребують доповнення відомостями з інших джерел І ст. до н.е. , насамперед із «Записок про Галльську війну» Цезаря.

Гай Пліній Старший (бл. 24 – 79 р. н.е. ) – відомий римський географ. В 77 р. н.е. він закінчив свою «Природну історію» у 37 книгах, де він спробував підбити підсумок всім античним знанням. Свідчення Плінія допомагають установити розселення основних груп германських племен і охарактеризувати спосіб життя й заняття германців.

Публій Корнелій Тацит (бл. 54 – бл. 120 р.) – один з найвидатніших римських істориків. Будучи намісником Бельгіки в 89 – 93 р., Тацит вивчив побут німецьких племен, що жили на кордоні із цією провінцією. Крім того, Тацит слухав розповіді купців, що побували за Рейном, і солдат, а можливо, й рабів германського походження, і знайомив із щомісячними звітами начальників прикордонної варти, що стояла по Рейну. Тацит знав працю Плінія «Германські війни», що не дійшла до нас, і з обов’язку служби ознайомився з картою прирейнських областей, складеної Марком Віпсанієм Агріппою, другим після Цезаря римським воєначальником, що перейшов Рейн. У результаті, в Тацита склалося своє уявлення про германський світ, які він виклав у творі «Про походження, місце проживання й вдачу народів Германії» (бл. 98 р.), або «Германія». Варто пам’ятати, що Тацит часто описує порядки в германців у категоріях римського суспільства. Треба мати на увазі, що історик був налаштований опозиційно стосовно імператорської влади в Римі й прагнув протиставити розбещеності римських звичаїв суворість і простоту вдачі германського суспільства, які він підкреслював і певною мірою ідеалізував.

Свідчення античних авторів мають потребу в критичній перевірці ще й тому, що останнім часом археологи, лінгвісти, фахівці з історичної географії й палеоботаніки нагромадили значний матеріал, що дозволяє доповнити й переглянути традиційні уявлення, що ґрунтувалися на відомостях письмових джерел. Коротке зведення нових досягнень цих наук дане в останніх виданнях підручників з історії середніх віків, а значно більш детальне – у третьому розділі першого тому «Історії селянства в Європі. Епоха феодалізму» (М., 1985). Тому приступати до аналізу джерел треба, уже знаючи, які дані писемних пам’яток мають потребу в особливо істотних корективах. Як це зробити, пояснимо на прикладі першої ж проблеми, що виникає при вивченні даної теми.

Всім відомі свідчення Цезаря про те, що германці «не дуже ретельно займаються землеробством і харчуються головним чином молоком, сиром і м’ясом». Тацит же повідомляє, що «земля займається всіма разом по черзі по числу працівників... Вони щороку міняють ріллю, і все-таки залишається вільне поле». Завдання полягає в тому, щоб установити, якому ступеню розвитку землеробства відповідають ці дані. Якби ми спиралися на одні тільки письмові джерела, то могли б дійти висновку, що описаний Цезарем спосіб життя германців є напівкочовим, а система землеробства за Тацита – перелоговою (або перелоговою). Але після знайомства з висновками археологів висвітлення проблеми набуває іншого характеру. Тепер потрібно з’ясувати: 1) чи можна затверджувати, ґрунтуючись на свідченнях Цезаря, що германці займалися переважно скотарством, а не землеробством; 2) чи можна поширювати відомості Цезаря про агрикультуру свевів і навіть свідчення Тацита про землеробство германських племен на всю Галлію? Чи досягли окремі племена або групи племен більш високого ступеня у розвитку землеробства? Вивчення археологічних пам’ятників дозволяє відповісти на ці питання.

Треба буде розв’язати й іншу проблему – визначити стадію розвитку родового ладу в германців в епоху Цезаря й у часи Тацита. У Тацита необхідно знайти дані про родинні групи, про материнське право й кровну помсту, що допоможе обрисувати картину родових зв’язків у германців кінця І в. н.е.. Поряд із цим важливо встановити, як відбувався розпад родової громади й наскільки індивідуалізувалося землеробство в германців в часи Тацита.

Важливе завдання при роботі над цією темою – простежити виникнення майнової й соціальної нерівності. Необхідно також установити, чи був втрачений в епоху Тацита колишній характер управління, властивий родовому ладу, виявити перехідний характер давньогерманських інститутів влади.

І. МАТЕРІАЛИ АРХЕОЛОГІЇ ПРО ГОСПОДАРСТВО ГЕРМАНСЬКИХ ПЛЕМЕН

Таблиця 1. Поширення зернових культур на території Центральної Європи в місцях

Поселень германських племен, %

Зернова культура	Колишні римські провінції на Рейні й Дунаї	Германія	Чехія	Польща	Всього в Центр. Європі
Овес	10,6	11,1	27,2	9,7	11,3
Ячмінь	17,3	40,6	18,2	19,3	22,2
Жито	14,4	3,7	—	19,3	13,6
Пшениця летня звичайна	17,3	11,1	18,2	14,5	15,3
полба	8	14,8	9,5	9,7	9,7
однозернянка	4	3,7	9,1	1,6	3,4
спельта	6,7	—	—	9,7	6,3
Могар	4	—	—	—	4
Просо	12	14,8	9,1	14,5	13

Таблиця 2. Розведення худоби в поселеннях, давніх германців, %

Вид свійської тварини	Відношення кісткових останків до загального числа кісткових знахідок
	Феддерзен Вірде, округ Везермюнде, I – V ст.	Каблов, округ Кенігсвустерхаузен, III – V ст.	Вюсте Кунерсдорф, округ Зеєлов, I – IV ст.
Велика рогата худоба	48,3	49,56	29,07
Кінь	12,7	7,93	5,8
Вівця	23,7	—	4,65
Вівця / коза	—	10,22	14,53
Коза	—	—	2,33
Свиня	11,1	19,85	36,05
Собака	4,2	2,07	2,91

Іі. Наративні джерела з історії давніх германців I ст. До н. Е.

3. Гай Юлий Цезарь. Записки о Галльской войне (середина I в. До н. Э.)

Книга I. Гл. 48. ...На следующий день он [Ариовист] провел свое войско мимо лагеря Цезаря и устроил свой в двух тысячах шагов за ним с тем умыслом, чтобы отрезать Цезаря от хлеба и продовольствия, которые до­ставляли ему эдуи и секваны¹. С этого дня в течение пяти дней кряду Цезарь выводил свои войска и ставил их перед лагерем в боевом порядке для того, чтобы, если Ариовист захочет помериться силой в сражении, у него была возможность к этому. Однако Ариовист все эти дни удерживал свою пехоту в лагере, но ежедневно состязался в кавалерийском бою. Этот был тот род сра­жения, в котором германцы усовершенствовались. Их бы­ло 6 тысяч всадников и столько же пехотинцев, самых храбрых и проворных, которых каждый всадник выбирал себе по одному из всего войска для своей защиты. Они сопровождали всадников во время сражения; под их при­крытием всадники отступали; они сбегались [на их за­щиту], когда всадникам приходилось туго; если кто-ни­будь падал с лошади, получивши тяжелую рану, они его окружали. В случаях продвижения на необычно далекое расстояние или особенно быстрого отступления их ско­рость благодаря упражнению оказывалась такой большой, что, держась за гриву лошадей, они не отставали от всад­ников.

Гл. 49. Видя, что Ариовист все время держится в своем лагере, и не желая, чтобы он продолжал мешать подвозу припасов, Цезарь выбрал удобную позицию на расстоянии 600 шагов² от лагеря германцев и вывел на нее свое войско, построенное в три линии; первым двум он велел оставаться в боевой готовности, а третьей — строить укрепленный лагерь. Это место, как выше сказано, на­ходилось на расстоянии 600 шагов от неприятеля. Ари­овист выслал против римлян туда же 16 000 легково­оруженных воинов и всю свою конницу, чтобы они ус­трашали римлян и мешали им возводить укрепления; не­смотря на это, Цезарь приказал, согласно своему преж­нему решению, двум боевым линиям отбиваться от не­приятеля, а третьей — заканчивать работу...

Гл. 50. ...Когда Цезарь стал расспрашивать пленных, почему Ариовист не вступал в сражение, он узнал, что причиной этого был существующий у германцев обычай, [а именно:] матери семейств на основании гаданий по жеребьевым палочкам и прорицаний, провозглашают, це­лесообразно ли вступать в битву или нет, и они сказали так: не дозволено германцам победить, если они вступят в сражение до наступления новолуния.

Гл. 51. ...[Германцы] вывели из лагеря свое войско и построили его по племенам так, что все племена — гаруды, маркоманны, трибоки, вангионы, неметы, седузии, сиевы — находились на равном расстоянии друг от друга; они окружили всю свою боевую линию дорожными по-1юзками и телегами, чтобы не оставалось никакой на­дежды на бегство. На них они посадили женщин, которые, простирая к ним руки, со слезами умоляли идущих в битву воинов не отдавать их в рабство римлянам.

Книга IV. Гл. 1. Следующей зимой, в год кон­сульства Гнея Помпея и Марка Красса³, германские пле­мена узипетов и тенктеров большими массами перешли Рейн недалеко от впадения его в море. Причиной пе­рехода было то обстоятельство, что их в течение многих лет тревожили свевы, которые теснили их войной и ме­шали им возделывать поля.

Племя свевов — самое большое и воинственное из всех германских племен. Говорят, что у них сто округов, и каждый [округ] ежегодно высылает из своих пределов на войну по тысяче вооруженных воинов. Остальные, ос­таваясь дома, кормят себя и их; через год эти [последние] в свою очередь отправляются на войну, а те остаются дома. Благодаря этому не прерываются ни земледель­ческие работы, ни военное дело. Но земля у них не раз­делена и не находится в частной собственности, и им нельзя больше года оставаться на одном и том же месте для возделывания земли.

Они питаются не столько хлебом, сколько — и глав­ным образом — молоком, и "за счет скота; они много охотятся. Все это, вместе взятое, а также свойства пищи, ежедневные военные упражнения, свободный образ жиз­ни, в силу которого они, не приучаясь с самого детства ни к повиновению, ни к порядку, ничего не делают против своей воли, — [все это] укрепляет их силы и порождает людей столь огромного роста. Кроме того, они приучили себя, [живя] в странах с очень холодным [климатом], не носить никакой другой одежды, кроме звериных шкур, которые вследствие их небольших размеров оставляют значительную часть тела открытой, а также привыкли купаться в реках.

Гл. 2. Купцам они открывают доступ к себе больше для того, чтобы иметь кому продать захваченное на войне, чем потому, что они сами нуждаются в каком бы то ни было ввозе. Германцы не пользуются даже привозными лошадьми, которыми галлы так дорожат и которых они приобретают за высокую цену, а используют своих ту­земных лошадей, низкорослых и невзрачных, и доводят их ежедневными упражнениями до величайшей выносливости. Во время конных боев они часто соскакивают с коней и сражаются пешие; коней же они приучили оставаться на том же месте, а в случае надобности они быстро вновь садятся на них; по их понятиям нет ничего более постыдного и малодушного, как пользоваться сед­лами. Поэтому они осмеливаются — даже будучи в не­значительном количестве — делать нападения на какое угодно число всадников, употребляющих седла. Вино они вовсе не позволяют к себе ввозить, так как полагают, что оно изнеживает людей и делает их неспособными к труду.

Гл. 3. Они видят самую большую славу для народа в том, чтобы как можно более обширные территории вокруг его границ оставались ненаселенными и невоз­деланными: это обозначает, по их мнению, что многие племена не смогли противостоять силе этого народа. Так, в одном направлении от границ области свевов пустует, как говорят, территория шириной около 600 тысяч шагов [900 км]. С другой стороны к ним примыкают убии; их страна была, по понятиям германцев, обширной и цве­тущей, а народ несколько более культурным, чем прочие германцы, так как убии живут на берегу Рейна, к ним заходит много купцов и благодаря близости к галлам они усвоили их нравы. Свевы часто мерялись с ними силами в многочисленных войнах; и хотя они благодаря значительности и могуществу [убиев] не смогли изгнать [этих последних] из их страны, они превратили их, однако, в своих данников и сделали их гораздо более слабыми и малосильными.

Книга VI. Гл. 21 [Быт] германцев сильно от­личается от ... образа жизни [галлов]. Ибо у них [гер­манцев] нет друидов*, руководящих обрядами богослу­жения, и они не особенно усердствуют в жертвоприно­шениях. В качестве богов они почитают лишь солнце, огонь и луну, т. е. только те [силы природы], которые они видят [собственными глазами] и в благоприятном влиянии которых имеют возможность воочию убедиться; об остальных богах они даже не слышали. Вся их жизнь проходит в охоте и военных занятиях: с раннего детства они [закаляются], приучаясь к тяготам их сурового образа жизни.

Гл. 22. Они не особенно усердно занимаются земле­делием и питаются главным образом молоком, сыром и мясом. И никто из них не имеет точно отмеренного зе­мельного участка или владений в частной собственности, но должностные лица и старейшины ежегодно отводят родам и группам живущих вместе родственников, где и сколько они найдут нужным земли, а через год при­нуждают их перейти на другое место. Приводят мно­гочисленные основания [для объяснения] такого порядка: [по их словам], он не дает им прельститься оседлым образом жизни и променять войну на земледельческую работу; благодаря ему никто не стремится к расширению своих владений, более могущественные не сгоняют [с земли] более слабых, и никто не посвящает слишком много забот постройке жилищ для защиты от холода и зноя; [наконец, этот порядок] препятствует возникно­вению жадности до денег, из-за которой происходят пар­тийные распри и раздоры, и [помогает] поддерживать спокойствие в простом народе ощущением имуществен­ного равенства его с самыми могущественными людьми.

Гл. 23. Величайшей славой пользуется у них то племя, которое, разорив ряд соседних областей, окружает себя как можно более обширными пустырями. [Германцы] счи­тают отличительным признаком доблести [данного пле­мени] то обстоятельство, что изгнанные из своих вла­дений соседи его отступают и никто не осмеливается поселиться вблизи этого племени; вместе с тем оно может считать себя [благодаря этому] в большей безопасности на будущее время и не бояться внезапных неприятельских вторжений. Когда племя ведет наступательную или обо­ронительную войну, то избираются должностные лица, несущие обязанности военачальников и имеющие право распоряжаться жизнью и смертью [членов племени]. В мирное время у племени нет общего правительства; ста­рейшины отдельных областей и округов творят там суд и улаживают споры. Разбойничьи набеги, если только они ведутся вне территории данного племени, не счи­таются позором; [германцы] выставляют на вид их не­обходимость как упражнения для юношества и как сред­ства против праздности. И вот, когда кто-либо из первых лиц в племени заявляет в народном собрании о своем намерении предводительствовать [в военном предприя­тии] и призывает тех, кто хочет следовать за ним, изъ­явить свою готовность к этому, — тогда подымаются те, кто одобряет и предприятие и вождя, и, приветст­вуемые собравшимися, обещают ему свою помощь; те из обещавших, которые не последовали [за вождем], счи­таются беглецами и изменниками и лишаются впослед­ствии всякого доверия. Оскорбить гостя [германцы] счи­тают грехом; по какой бы причине не явились к ним [гости], они защищают их от обиды, считают их личность как бы священной и неприкосновенной, предоставляют в их распоряжение свой дом и разделяют с ними свою пищу.