
- •1. Загальні положення
- •Цілі і задача курсової роботи
- •Зміст курсової роботи
- •1.3. Вимоги, які ставляться до курсової роботи
- •1.4. Порядок захисту курсової роботи
- •2. Основні відомості з теорії та розрахункові формули
- •2.1. Способи вираження складу фаз і основні індекси позначень
- •2.2. Статика масообмінного процесу для системи газ – рідина
- •2.3. Висота абсорбера
- •2.3.1. Визначення числа дійсних тарілок
- •2.3.2. Визначення робочої висоти насадки
- •2.4. Діаметр абсорбційної колони
- •2.5. Гідравлічний опір тарілчастої колони
- •2.5.1. Гідравлічний опір ситчастої тарілки
- •2.5.2. Гідравлічний опір ковпачкової тарілки
- •2.6. Гідравлічний опір насадкової колони
- •2.7. Теплові розрахунки
- •2.8. Розрахунок діаметру штуцерів
- •2.9. Рекомендації по підбору насоса і вентилятора (газодувки)
- •3. Приклад розрахунку безперервно діючої абсорбційної колони з ковпачковими тарілками
- •3.1. Завдання на проектування
- •3.2. Принципова технологічна схема
- •3.3. Побудова рівноважній лінії на діаграмі у–х
- •3.4. Матеріальний розрахунок потоків і побудова робочої лінії на діаграмі у-х
- •Розрахунок діаметра колони
- •Визначення висоти колони
- •3.7. Визначення гідравлічного опору колони з ковпачковими тарілками
- •3.8. Визначення гідравлічного опору колони з ситчастими тарілками
- •3.9. Теплові розрахунки
- •3.10. Визначення діаметра штуцерів
- •3.11. Підбір насосів і газодувки
- •4. Приклад розрахунку безперервно діючої абсорбційної насадкової колони, яка працює в плівковому режимі
- •4.1. Завдання на проектування
- •4.2. Розрахунок діаметра колони
- •4.3. Визначення висоти колони
- •4.4. Визначення гідравлічного опору колони
- •5. Приклад розрахунку безперервно діючої абсорбційної насадкової колони, яка працює в режимі підвішування
- •5.1. Завдання на проектування
- •5.2. Розрахунок діаметра колони
- •5.3. Визначення висоти колони
- •5.4. Визначення гідравлічного опору колони
2.7. Теплові розрахунки
Теплові розрахунки проводять з ціллю визначення поверхні теплообміну теплообмінників, які передбачені технологічною схемою.
Поверхню теплообміну F (м2) розраховують із основного рівняння теплопередачі
,
(2.77)
де
Q – теплове навантаження апарата, Вт;
K – коефіцієнт теплопередачі, Вт/(м2∙К);
Δtсер – середня різниця температур, ºС.
Середню різницю температур знаходять по рівнянню
,
(2.78)
де
Δtб, Δtм – більша і менша різниця температур на кінцях теплообмінника, ºС.
Якщо
<
2, то
.
(2.79)
Теплове навантаження визначається з рівняння теплового балансу даного теплообмінного апарата.
Витрату охолоджувальної води Gв розраховують з рівняння
,
(2.80)
де
св
– середня питома теплоємкість води при
,
Дж/(кг∙К);
tп, tк – початкова і кінцева температури охолоджувальної води, ºС.
Далі по F вибирають [8] стандартний теплообмінний апарат.
2.8. Розрахунок діаметру штуцерів
Розраховують тільки ті діаметри штуцерів, через які проходять знані по величині матеріальні потоки: штуцера подачі в колону газу і рідини і штуцера виходу з колони газу і рідини.
Діаметр штуцера розраховують по рівнянню
,
(2.81)
де
V – об’ємна витрата речовини, м3/с;
w – швидкість руху речовини, м/с.
На основі техніко-економічних розрахунків установлені рекомендовані [3] межі швидкості руху рідин, газів і пари. Значення цих швидкостей наведені в таблиці 2.5.
Таблиця 2.5
Рекомендовані [3] межі швидкість руху рідин, газів і пари
Потік |
w, м/с |
Гази при натуральній тязі Гази при атмосферному або близькому до нього тиску Рідина при русі самопливом Рідина в напірних трубопроводах Водяна пара при абсолютному тиску Рабс: ≥4,9∙104 Па (0,5 кгс/см2) (1,96 ÷ 4,9)∙104 Па (0,2 – 0,5 кгс/см2) |
2 – 4 5 – 20 0,1 – 0,5 0,5 – 2,5
15 – 40 40 – 60 |
Після розрахунку діаметра штуцера для його виготовлення вибирається [8 і інші] стандартний діаметр труби.
2.9. Рекомендації по підбору насоса і вентилятора (газодувки)
В хімічній промисловості застосовують такі основні типи насосів: відцентрові, поршневі та осьові. Конкретний насос вибирають по розрахунковим напору і потужності при заданій подачі (витраті) рідини, яка переміщається насосом.
Корисну потужність, яка витрачається на перекачування рідини, визначають по формулі
,
(2.82)
де
V – подача (витрата), м3/с;
H – напір насоса, м.
Напір розраховують по формулі
Н=(р2 – р1)/(ρg)+Hг+hп, (2.83)
де
р1 – тиск в апараті, із якого перекачується рідина, Па;
р2 – тиск в апараті, в який подається рідина, Па;
ρ – густина рідини, кг/м3;
Нг – геометрична висота піднімання рідини, м;
hп – сумарні втрати напору в лініях всмоктування і нагнітання.
Потужність, яку повинен розвивати електродвигун на вихідному валу при сталому режимі роботи, знаходять по формулі
N=Nк/(ηн·ηпер), (2.84)
де
ηн, ηпер – коефіцієнти корисної дії відповідно насоса і передачі від електродвигуна до насоса. Дані для ηн представлені в таблиці 2.6.
Таблиця 2.6
ηн насоса
Насос |
Відцентровий |
Осьовий |
Поршневий |
К.к.д. |
0,4 – 0,7 (малої і середньої подачі) |
0,7 – 0,9 |
0,65 – 0,85 |
|
0,7 – 0,9 (великої подачі) |
|
|
ηпер в відцентрових і осьових насосах приблизно дорівнює одиниці, а в поршневих 0,93 – 0,98.
В промисловості найбільш поширені відцентрові і осьові вентилятори. В залежності від тиску, який створюється вентиляторами, їх підрозділяють на три групи: низького тиску – до 981 Па, середнього – від 981 Па до 2943 Па і високого – від 2943 Па до 11772 Па. Відцентрові вентилятори охоплюють всі три групи, осьові вентилятори – переважно низького тиску, рідко – середнього.
Потужність, яку споживають вентилятори, розраховують по формулам (2.82) і (2.84). Напір, який вимагає вентилятор (в м стовпа газу) визначають по формулі
Н=(р2 – р1)/(ρg)+hп, (2.85)
де
р1 – тиск в апараті, із якого засмоктується газ, Па;
р2 – тиск в апараті, в який подається газ, Па;
ρ – густина газу, кг/м3;
hп – сумарні втрати напору в лініях всмоктування і нагнітання.
К.к.д. відцентрових вентиляторів складає ηн=0,6 – 0,9; осьових – ηн = 0,7 – 0,9. К.к.д. передачі в вентиляторах, в яких безпосередньо з’єднані вали вентилятора і двигуна складає ηпер=1, а при клинопасовій передачі – ηпер=0,98.