4. Продуктивність праці, методи її розрахунку

Продуктивність праці – це здатність людини в процесі праці створювати певну кількість матеріальних благ, тобто проводити| певну кількість продукції з розрахунку на 1 одиницю живої праці, що витрачається.

Розрізняють продуктивність:

• живої праці;

• сукупної уречевленої праці.

Продуктивність жвавої праці ( ПЖП) – визначається витратами робочого часу в даному виробництві на даному підприємстві. Зростання ПЖП приводить до збільшення виробітку окремого працівника, а отже до зростання його заробітної плати.

Продуктивність уречевленої праці ( ПУП) – визначається витратами живої і уречевленої праці. У міру розвитку НТП, вдосконалення виробництва частка витрат УП збільшується оскільки зростає оснащеність працівників новими засобами виробництва.

Показники використання індивідуальної ( живої ) праці.

• показники рівня продуктивності праці;

• показники динаміки продуктивності праці.

Рівень ПП характеризується 2-мя показниками:

• виробіток;

• трудомісткість.

Виробіток – це кількість виготовленої продукції одним працівником за певний період часу. Розрізняють 3 методи визначення виробітку:

• натуральний метод виміру, тобто коли обсяг продукції обчислюється в натуральному вираженні. Він використовується тоді, коли продукція, що виготовляється, є однорідною за змістом, призначенням і якістю. За допомогою даного вимірника можна визначити ПП лише в рамках окремих видів продукції або робіт;

• вартісний метод виміру. Даний метод застосовується при випуску різнорідної продукції.

• трудовий метод виміру застосовується при виробництві різноманітної продукції, яку не можна виміряти ні в натуральному, ні у вартісному вираженні. При цьому методі ПП визначається в нормо-часах.

У зв'язку з тим, що витрати робочого часу можуть бути виражені в кількості відпрацьованих людино-годин, людино-днів, середньообліковим числом робітників або всіх працівників, розрізняють показники середньогодинного, середньоденного| і середньорічного виробітку одного робітника.

Середньорічний виробіток визначається як на одного робітника|робочого|, так і на одного працівника.

Середньорічний виробіток визначається відношенням кількості виготовленої продукції до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції, тобто до загальної кількості відпрацьованих людино-годин:

де:

V_тп - V ( обсяг ) виготовленої товарної продукції;

N - чисельність персоналу;

Ф_е - ефективний фонд часу 1-го працівника (годин);

t - тривалість робочого дня;

В_ден – середньоденний виробіток.

Середньорічний виробіток визначається співвідношенням V (обсягу) виготовленої продукції до середньооблікової чисельності працівників:

,

де - середньооблікова| чисельність.

Трудомісткість – величина, зворотна виробітку.

Трудомісткість продукції характеризується витратами робочого часу (людино-год., людино-дні) на виробництво одиниці продукції по всій номенклатурі підприємства.

Залежно від складу трудових витрат, їх ролі в процесі виробництва враховуються наступні види трудомісткості :

• технологічна трудомісткість – включає всі витрати основних робітників, відрядників і погодинників (Т_тех);

• трудомісткість обслуговування виробництв включає витрати праці допоміжних робітників (Т_обс);

• продуктивна трудомісткість – включає витрати праці всіх робітників, основних і допоміжних (Т_пр);

• трудомісткість управління – включає витрати праці ІТР, службовців і охорони (Т_упр);

• повна трудомісткість – включає витрати праці всіх категорій персоналу (Т_пов).

Т_пов = Т_тех + Т_обс + Т_упр = Т_пр + Т_упр

В залежності від об'єкту розрахунку визначають трудомісткість на операцію, деталь, виріб, товарну і валову продукцію.

По місцю прикладання праці виділяють : трудомісткість підприємства, цехову, ділянки, бригади і робочого місця.

По характеру і призначенню витрат праці розрізняють: нормативну, планову і фактичну трудомісткість.

Трудомісткість нормативна – відображає витрати праці при нормах, що діють на даний момент. Вона або відбивається в технологічній карті, або розраховується по формулі:

,

де Н_ч - норма часу в хвилинах на одиницю продукції;

q - кількість виробів, що виготовляються.

Трудомісткість планова – відображає витрати праці на одиницю продукції або на весь випуск з врахуванням перевиконання або недовиконання норм:

Трудомісткість фактична – відображає фактичні витрати праці в т.ч. і втрати робочого часу. Трудомісткість визначається на одиницю продукції в натуральному вираженні по всій номенклатурі виробів і послуг, при великому асортименті продукції – трудомісткість визначається по типовому виробу, до якого приводяться всі інші.

На відміну від показника виробітку, трудомісткість має ряд переваг. Вона встановлює пряму залежність між обсягом виробництва і трудовими витратами, реальніше відображає економію живої праці під впливом змін в умовах виробництва. Трудомісткість не залежить від зрушень в асортименті продукції, забезпечує зіставність результатів.

Динаміка продуктивності праці дозволяє визначити ефективність використання трудових ресурсів і розраховується за допомогою наступних індексів :

• індекс ПП - показує зміну ПП в даному періоді в порівнянні з іншим періодом, прийнятим за базу порівняння:

,

де: В₁ – виробіток звітного року ;

В₀ – виробіток базисного року.

Для обчислення середнього індексу по підприємству застосовують індекс Струміліна:

де r_i – чисельність окремих категорій працівників (дані по факту).

Індекс ПП можна визначити через трудомісткість:

де t₁ – трудомісткість звітного року ; t_o – трудомісткість базисного року.

Приріст продуктивності праці відбувається за рахунок зміни обсягу виробництва і витрат праці. Вплив зміни обсягу виробництва і чисельності робітників можна визначити по формулі:

;

;

- зміна обсягу ; ∆r - зміна чисельності.

Зміна виробітку і трудомісткості характеризується наступним взаємозв'язком:

; .

- зміна виробітку внаслідок зміни трудомісткості ;

- зміна трудомісткості внаслідок зміни виробітку.

Продуктивність праці є важливим чинником підвищення ефективності виробництва. У свою чергу ПП визначається рядом чинників :

• чинники підвищення технічного рівня виробництва (нова техніка, технологія підвищення якості продукції);

• чинники вдосконалення організації виробництва, праці і управління (підвищення норм і зон обслуговування, спрощення структури управління, підвищення спеціалізації виробництва);

• чинники зміни обсягу і структури виробництва (зміна питомої ваги окремих видів продукції, трудомісткості виробничої програми, зміни питомої ваги нової продукції);

• галузеві чинники (зміна зовнішніх умов господарювання).

Під резервами продуктивності праці розуміються невикористані ще можливості економії витрат живої і уречевленої праці, внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і ефективнішим використанням робочої сили і техніки, скороченням непродуктивних втрат робочого часу, раціональним використанням всіх видів ресурсів.