73. Бідність як об'єкт соціальної політики. Методичні засади оцінки бідності

Бідність – це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству у конкретний час. Зокрема, специфічні особливості бідності в Україні мають прояв у наступному: низький рівень життя населення в цілому; надмірне соціальне та майнове розшарування; розповсюдженість бідності серед працюючого населення; висока питома вага людей, що вважають себе бідними. Основними напрямами подолання бідності в Україні є: 1. Розвиток зайнятості та ринку праці; 2. Підвищення доходів від трудової діяльності 3. Розвиток соціального страхування як запобіжного захисту від втрат доходу; 4. Соціальна підтримка найуразливіших верств. Бідність характеризується такими показниками: 1. Межа бідності – рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб; 2. Рівень бідності – це питома вага сімей, чий рівень споживання на одну особу є нижчим за визначену межу бідності; 3. Глибина бідності – це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності; 4. Опікуваний державою дохід – рівень доходу, що до 10% перевищує межу бідності та обумовлює імовірність сім’ї потрапити до категорії бідних; 5. Крайня форма бідності – бідність по відношенню до стандартів цивілізації.

74.Соціальна рівновага та соціальне вирівнювання

Найважливішим об'єктивно обумовленою вимогою, що висувається до державної соціальної політики періоду становлення ринкової економіки, є дотримання принципу збереження соціальної рівноваги в процесі просування суспільства до якісно нового стану.

Соціальна рівновага - це політика, що відображає інтереси більшості населення. Основними заходами для підтримки соціальної рівноваги в різних сферах виступають:

А) - у соціальній сфері - забезпеченням рівних соціальних прав, політикою соціальної стабільності і вирівнювання рівня життя і доходів соціальних груп, глобальними і локальними механізмами соціального захисту від потрясінь і «провалів» ринку;

Б) - в економічній сфері - державним регулюванням економіки, цін, доходів, сфери зайнятості, фінансуванням соціальної інфраструктури як суспільної системи соціального відтворення і соціальних гарантій;

В) - у політичній сфері - широкою, масовою демократією, системою інституціональних механізмів забезпечення демократичних і соціальних прав громадян, у тому числі механізмів реального впливу громадян на політику.

Соціальне вирівнювання- головний принцип теорії і політики соціального ринкового господарства, покликаний нівелювати значні відмінності у розмірі отримуваних доходів , які потенційно могли б стати джерелом соціальних конфліктів у суспільстві. Політика перерозподілу доходів передбачає значне оподаткування осіб з високими доходами, систему соціальних виплат непрацездатним і малозабезпечим, формування розвиненої системи соц страхування.