49. Диференційований підхід щодо вибору форм і заходів підтримки і захисту соціально вразливих категорій населення

Диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення у виборі форм та заходів соціального захисту означає, що, з одного боку, економіч­ні, правові та соціальні гарантії охоплюють усіх без винятку громадян, а з іншого — необхідний диференційований підхід до різних прошарків і груп населення при виборі цілей, форм, методів і джерел фінансування механізмів соціального захисту залежно від ступеня економічної самостійності людини, рівня її працездатності і способів одержання доходів. Соціальний захист потрібен насамперед тим, хто нездатний сам захистити себе в ринковій економіці. Для непрацездатних і соціально незахищених членів суспільства головний акцент скон­центрований на гарантуванні переваги в користуванні суспільними фондами споживання, зниженні податків, розвитку соціального обслуговування, сильному правовому й економічному захисті особистих доходів. Для економічно активних груп населення держава створює макроекономічні передумови для матеріального самозабезпечення. Для непрацездатних гарантується матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування за рахунок соціального страхування, виплат державних та місцевих бюджетів. Економічна відповідальність за реалізацію основних гарантій розподіляється між державою, підприємствами, громадянами. Соціальна гарантія при диференційованому підході визначається на підставі соціальних нормативів: рівень прожиткового мінімуму; мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії; мінімальний розмір соціальної допомоги. Диференційований підхід включає також: соціальну допомогу непрацездатним; підтримку рівня життя в умовах зростання споживчих цін; компенсації, пільги громадянам, що потерпіли під час катастроф; надання допомоги малозабезпеченим громадянам (обіди, одяг), обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян у будин­ках-інтернатах або вдома; виплата соціальних пенсій для осіб, які не мають права на трудову пенсію; бронювання робочих місць для осіб, які підпадають під 5-відсоткову квоту;для іншої трудоактив. частини населення — матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття або тимчасової непрацездатності. Таким чином диференційований підхід в організації соціального захисту в соціальній державі полягає в гарантуванні всім громадянам забезпечення певного соціального мінімуму, якщо в них дохід з певних причин нижче за прожитковий мінімум.

49. Державна молодіжна політика. Гарантії соціального захисту молодих громадян. Структура і завдання соціальної служби для молоді.

Молодь – це велика суспільна, соціально-демографічна група, що має специфічні соціальні і психологічні риси, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їхній соціально-економічний і суспільно-політичний стан, духовний світ пере­бувають у становленні, формуванні. До молоді згідно із законодавством, в Україні відносять громадян України віком від 14 до 28 років, причому з них неповнолітні – до 18 років. Одним із головних шляхів реалізації державної молодіжної політики є розробка та реалізація цільових комплексних молодіжних програм, які фінансуються за рахунок цільових коштів, виділених у державному бюджеті. Молодіжна політика – це невід’ємна складова соціальної політики держави, інших суб’єктів суспільно-політичного життя і відносин, яка спрямована на створення реальних умов, стимулів і конкретних механізмів реалізації інтересів і самореалізації молодих громадян країни, здійснення їхніх життєвих цілей і планів. До основних гарантій соціального захисту молоді слід віднести: соціальна адаптація молоді до умов ринкової економіки; забезпечення гарантій в отриманні професійної підготовки, у сфері освіти праці та зайнятості; гарантії надання молоді першого робочого місця (працевлаштування); уведення системи довгострокового кредитування підготовки кадрів (отримання освіти у приватних закладах); розвиток студентського та молодіжного бізнесу; уведення системи довгострокового пільгового кредитування будівництва і придбання жилих будинків і квартир. Центри соціальних служб для молоді – це спеціальні заклади, вповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом проведення соціаль­ної роботи з дітьми та молоддю. До системи центрів належать Державний центр соціальних служб для молоді, обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, міські, районні у містах, селищні і сільські центри. Основною метою діяльності центрів є створення соціальних умов для життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. Тобто основні завдання ЦССМ передбачають участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми, молоддю, жінками та різними категоріями сімей з метою поліпшення їхнього становища, розв’язання актуальних соціальних проблем і виховання молодого покоління на засадах гуманізму.