42.Об’єкти і суб’єкти соціального захисту соціально-трудових відносин

Соціальний захист слід розглядати як систему законодав­чих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка на­дає працездатним громадянам рівні умови для покращання свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу в конкретних економічних умовах, а непрацездатним та соціаль­но вразливим верстам населення — перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну під­тримку, зниження податків.

Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності.Іншою метою є також підтримання стабільності в суспільстві.

На думку Сергія Борового суб’єктами є:

- Держава;

- Державні органи управління соціальним захистом;

-недержавні організації.

А об’єктами соціального захисту є:

- працездатні громадяни;

- непрацездаині громадяни;

-соціально-вразливі верстви населення;

- частково або повність безробітні;

- молодь, що навчається.

43.Принципи на яких будується система соціального захисту соціально-трудових відносин в соціально-орієнтованій ринковій економіці

Система соціального захисту в Україні, яка відповідала б умовам соціально орієнтованої економіки, проходить етап свого становлення. Виділяють 4 основні принципи системи соціального захисту соціально-трудових відносин в ринковій економіці, які розглянемо більш детально далі в роботі:

1. принцип диференційованого підходу до різних соціально-демографічних прошарків і груп населення, який базується на тому, що з одного боку, економічні, правові й соціальні гарантії охоплюють усіх без винятку громадян, а з іншого, — необхідний диференційований підхід до різних прошарків і груп населення при виборі цілей, форм, методів і джерел фінансування механізмів соціального захисту залежно від ступеня економічної самостійності людини, рівня її працездатності та способів одержання доходів.

2. принцип комплексність гарантій (норм) — означає, що система соціального захисту повинна формуватися не на основі епізодичних, розрізнених разових рішень по поліпшенню матеріального стану окремих груп населення, не на основі державної добродійності, а як сукупність гарантій (норм), наданих суспільством кожному своєму членові, забезпечуючи при цьому дотримання його найважливіших соціальних прав.

3. принцип інтегрованість системи означає, що система соціального захисту повинна діяти на рівні держави, регіону, трудового колективу з чітким визначенням функцій, прав і відповідальності кожного з них. Доцільний такий механізм створення багаторівневої системи, у якій соціальні гарантії передбачені на вищому рівні, на низьких рівнях доповнювалися б і розвивалися. Так, трудові колективи в межах зароблених засобів при висновку колективних договорів установлюють додаткові до дер­жавних гарантій пільги і переваги своїм працівникам і членам їхніх родин, насамперед по таких важливих питаннях, як забезпечення житлом, дитячими дошкільними установами, створення умов для повноцінного відпочинку, поліпшення умов праці, тощо..

4. принцип істотне зростання ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя населення, у тому числі задоволенні соціально значущих потреб. Активність людини у сфері праці, заповзятливість та ініціатива не можуть бути задіяні ринковими факторами при збереженні зрівняльності в розподілі суспільних фондів споживання. Останні варто розглядати як мінімаль­ний гарантований рівень соціальних благ для всіх прошарків населення.