38.Взаємозвязок економічної та соціальної політики

Соціальна політика — це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.

Визначальною у соціальній політиці є діяльність держави, спрямована на регулювання, стабілізацію і розвиток соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини.

Завдання соціальної політики — це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціаль­ної істоти на основі відносин принципу соціальної справедливості при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод .

На сьогодні різко загострилися протиріччя між тенден­цією до скорочення обсягів безпосередньої державної соціаль­ної допомоги і граничному збільшенню попиту на неї з боку населення в умовах практичної нерозвиненості недержавних інститутів соціальної підтримки і забезпечення. Неослабна го­строта цього протиріччя змушує сьогоднішніх політиків заду­муватися над доцільністю повної лібералізації соціальної полі­тики. Сьогодні стало очевидним, що політика держави не може будуватися тільки на економічній парадигмі за відсутності со­ціальних цінностей і показників, тому що економічне зростання залежить насамперед від соціальної справедливості й полі­тичної стабільності в суспільстві, від рівня розвитку людського капіталу і його здатності адаптуватися до нових ринкових Умов.

Саме тому в основу економічних перетворень і відповідних програмних заходів покладено органічне поєднання політики фі­нансової стабілізації та економічного зростання з активною соціальною політикою — «Реформи заради добробуту».

39.Сутність категорії «соціально трудові відносини»

Система соціально-трудових відносин є процесом взаємодії між суб'єктами, що реалізують свій професійний потенціал, в тому числі й правовий статус, цінності правової культури. Соціально-трудові відносини міцно пов'язані з трудовою та правовою активністю особи, що сприяє їх впливу на процес формування та розвитку правової культури. З іншого боку, повноцінний процес функціонування соціально-трудових відносин, кожної з їх складових є неможливим без відповідного рівня правової культури, зокрема правової свідомості суб'єктів цих відносин. Правова культура є необхідним чинником функціонування, збагачення змісту соціально-трудових відносин, якості трудового життя. Зріла правова культура, правова активність людини є важливою умовою перетворення її з об'єкта соціально-трудових відносин в активний, творчий суб'єкт реалізації соціально-трудового потенціалу особи, її правового статусу. Усе це обумовлює необхідність реформування соціально-трудових відносин як неодмінної умови збагачення змісту правовідносин в соціальній сфері, трудової та правової активності людини, розвитку ЇЇ правової культури. Отже, правова культура і соціальне буття перебувають в органічній єдності, взаємодоповнюючи та взаємозбагачуючи одне одного. Суспільні відносини, процес їх реформування в Україні істотноо впливають на розвиток правової культури. Цінності ж останньої значною мірою детермінують процеси суспільної трансформації, динамізуючи загальний суспільно-правовий прогрес українського суспільства.

Виділяють наступні сторони СТВ: роботодавець та найманий працівник. Згідно ЗУ «Про організації роботодавців», роботодавець – власник підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або його представник (уповноважений орган), чи фіз. особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Найманий працівник – особа, яка уклала труд. договір (контракт) на виконання певної труд. функції.

Суб’єктами СТВ можуть бути: - роботодавці; - об’єднання роботодавців та їх органи;

-найм. працівники; - об’єднання найм. працівників та їх органи; - органи держ. влади і самоврядування