21. Основні моделі соціальної держави. Проблеми вибору моделі соціальної держави.

Можна виділити три основні моделі: ліберальну, корпоративну і суспільну.

В основі ліберальної моделі соціальної держави лежить індивідуальний принцип, що припускає особисту відповідальність кожного члена суспільства за свою долю і долю своєї родини. При ліберальній моделі соціальної політики держава бере на себе відповідальність за збереження лише мінімальних доходів громадян і за благополуччя найменш знедолених прошарків населення.

Друга модель соціальної держави — корпоративна. В її основі лежить корпоративний принцип, який допускає, що максимум відповідальності за долю своїх працівників несе корпорація (підприємство, установа). У даному випадку і держава, і недержавні організації, і особистість також несуть частку відповідальності за соціальне благополуччя в суспільстві, але все ж велику роль тут відіграють підприємства, що мають власну розгалужену соціальну інфраструктуру, власні соціально-стра­хові фонди.

І остання модель соціальної держави — суспільна, в основі якої лежить принцип солідарності. Він означає відповідальність усього суспільства за долю своїх членів.

Проблема сьогодення в Україні полягає в тім, що вона знаходиться в процесі пошуку найбільш адекватної для себе моделі соціально орієнтованої держави і механізму реалізації соціальної політики. Саме тому в основу економічних перетворень і відповідних програмних заходів покладено органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з активною соціальною політикою.

22. Причини загострення соц. Проблем на етапі трансформац. Ринкових перетворень і форми їх прояву

Соціальна ситуація в Ук. характеризується наступними змінами в результаті перетворень в економічній сфері: 1. суттєві зміни в рівні доходів населення. 2. поляризація рівня доходів населення 3. явище бідності – масовий феномен 4. масовий масштаб безробіття 5. погіршення стану здоров’я населення – зростання рівня смертності та, відповідно, природне зменшення і підвищення депопуляції населення України 6. погіршення психологічного і соціального здоров’я 7. критична ситуація у соціальній сфері та її галузях: освіта, культура, молодіжна, дитяча і сімейна політика 8. застарілість і невідповідність організаційних рамок охорони здоров’я, освіти, соціального захисту, пенсійного забезпечення ринковій інфраструктурі

Таким чином, можна констатувати, що на сьогодні в країні спостерігається загальне різке зниження якості життя населення України і загальна соціальна криза. Основою цих помилок стала відсутність наукового обґрунтування соціальних аспектів економічних реформ і відповідних суспільних інститутів.

Фактом є те, що соціальний захист людей праці та всього населення різко знизився. Перехід до ринку, пов’язаний з формуванням нових відносин власності, відбувався і відбувається значною мірою спонтанно, на тлі еклектичного набору постійно запізнюваних заходів для соціального захисту населення. Відмова держави від регулювання цін хоча б на мінімальний асортимент товарів народного споживання, пропорцій заробітної плати в позабюджетній сфері, руйнування відомчої соціальної інфраструктури, фактична відмова від безкоштовної охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення і т. ін. призвели до того, що система традиційних соціальних гарантій фактично знищена. Вантаж невирішених соціальних проблем обтяжується новими – «постколоніальним».

Трагедія України як колоніальної в минулому держави, пов’язана в першу чергу з небувалим в історії поривом народу до незалежності, до справедливості й щастя, що закінчився страшним розчаруванням.