Сфери впровадження інновацій на фінансовому ринку

Отже, маючи на меті ефективне управління фінансовими активами, нинішній вітчизняній системі необхідно орієнтуватися на створення повномасштабного і прозорого фінансового посередництва. Тим більше, що певні передумови для цього вже є. За статистикою, за перше півріччя 2002 р. наявні доходи населення зросли на 21,3 %, проте, як уже зазначалося, обмеженість альтернатив щодо вкладання коштів залишає випущену грошову масу незадіяною.

У процесі перерозподілу довгострокових фінансових ресурсів незначною залишається роль пенсійних фондів, хоча цей сегмент фінансового ринку є чи не найважливішим за нинішніх умов. Кількість пенсіонерів порівняно з працюючими, як відомо, зростає у більшості країн світу. Так у країнах ОЕСР відношення працюючих (віком 25—59 років) до осіб пенсійного віку (понад 65 років) відповідно до прогнозних розрахунків очікується на рівні 2—2,3 до 2020 р. (зараз — близько 3), тоді як для Україні вже найближчим часом ця цифра може бути значно меншою. В Україні роль пенсійних фондів надто незначна, у той час як у країнах ОЕСР загальна вартість коштів, що надійшли від пенсійних фондів, на кінець 90-х років становила близько однієї третини усіх керованих фондів. Постає питання про подальший розвиток пенсійної системи в Україні і розробку її прийнятної моделі. Нинішня солідарна пенсійна система України, на думку О. Мельник, у найближчому майбутньому може виявитися неефективною через демографічні, інфляційні та інвестиційні чинники. У будь-якому випадку, за умов створення змішаної накопичувально-солідарної пенсійної системи подальше її функціонування в сучасному вигляді не матиме перспектив без надання пенсійним фондам належних повноважень у перерозподілі фінансових ресурсів та ефективному управління ними через вкладання у цінні папери і пожвавлення в такий спосіб ринку фінансових інструментів в Україні.

Варто звернути увагу на наявні у світі види пенсійних фондів: 1) фонди з визначеними пільгами, які купують цінні папери безпосередньо на ринку чи розміщують кошти в банках, трастових компаніях, компаніях з розміщення активів тощо; 2) пенсійні фонди з визначеними внесками, покликані створювати пули власників чи надавати учасникам право купувати акції в публічних взаємних фондах. За даними Employee Benefit Research Institute, кількість учасників з визначеними внесками в США перевищила кількість учасників з визначеними пільгами.

Такий сегмент вітчизняної фінансової системи, як випуск корпоративних цінних паперів, незважаючи на його пожвавлення з 2001 р. все ще є далеким від задовільного. Реальна дохідність корпоративних облігацій, враховуючи, що девальвації грошової одиниці практично немає, залишається низькою (з урахуванням податків, які сплачуються з прибутку з цінних паперів). Окрім того, капіталізація відносно ВВП у декілька разів нижча, ніж, наприклад, у Росії. Серед основних недоліків розвитку ринку корпоративних облігацій в Україні слід зазначити такі: немає єдиних стандартів номіналу корпоративних облігацій (що було б зручно для іноземних інвесторів), тоді як у Росії номінал становить як правило 1000 рублів; неперіодичність виплат; недостатня кількість андерайтерів; валютна індексація багатьох випусків; незастосування змінної ставки купона (наприклад, відносно держоблігацій). Звичайно, уніфікація номіналів та відсутність валютної індексації або індексація відповідно до кошика декількох валют навряд чи б стали передумовами для масштабного поширення корпоративних цінних паперів. Однак незмінність становища, коли на ринку домінують державні цінні папери, емітовані з метою покриття бюджетної нестачі, аж ніяк не сприятиме розвиткові підприємництва в національному масштабі.

Закономірним наслідком зазначеного вище є невідповідність українського фондового індексу світовим тенденціям. Про це яскраво свідчить кореляція між фондовими індексами розвинених країн світу (Німеччини, Італії, Швейцарії і США) та України.

Тоді як європейські та американський фондові індекси тісно взаємопов'язані, фондовий ринок України рухається у власному напрямку і орієнтується лише на незначну частку боргового фінансування підприємств. Окрім того, вітчизняний індекс не зростає, що свідчить про високу концентрацію банківського посередництва на фінансовому ринку. Згідно з проведеним дослідженням, в Україні премія за ризик на фондовому ринку базується, зокрема, не на інфляційних очікуваннях, як у Чехії, Латвії та Польщі, а на можливих фінансових втратах учасників ринку від неефективного корпоративного управління та надмірно низької ліквідності ринку акціонерного капіталу.

Слід зважати й на регулятивні заходи на ринку цінних паперів. Так, ставка оподаткування дивідендів за корпоративними облігаціями для підприємств є досить високою, що значною мірою знижує їх реальну дохідність. У свою чергу, банківські вклади є досить вигідними для фізичних осіб за умов низької інфляції і неоподаткування вкладів. Відповідно до цього виникає питання про припустимий ступінь лібералізації фінансового ринку, метою якої є зміщення акценту у бік небанківських установ. З досвіду країн ОЕСР можна навести декілька яскравих прикладів лібералізації. Так, у Великій Британії в рамках широкомасштабних реформ уряду М. Тетчер було знижено податки, скасовано валютний контроль та знижено вплив профспілок. Але найбільш продуктивним заходом на той час вважалося створення Financial Services Authority — органу нагляду за такими фінансовими послугами, як банківські, страхові та послуги з розміщення цінних паперів, який взяв на себе ці функції Банку Англії. Франція наприкінці 80-х років провела реформи на ринку цінних паперів та їхніх похідних. Німеччина в середині 90-х років розпочала реформи, спрямовані на перетворення країни у європейський фінансовий центр. Тобто у цих країнах знайшли баланс між ефективністю фінансових ринків і стабільністю фінансової системи. На противагу цим країнам, в Україні цього балансу не знайдено через значний ступінь зарегульованості. Тому значними залишаються ризики за виплатами, частка цінних паперів з фіксованим доходом є досить малою (кількість випущених облігацій у 10 разів менша за кількість акцій), а висока концентрація власників не створює передумов для вільної конкуренції.