5.Структура заняття

Заняття семінарське, тривалість 2 години. Після перевірки підготовки студентів до заняття та виконання ними завдань на самопідготовку шляхом опитування студентів і роз’яснень викладача розглядаються та занотовуються до протокольного зошита відповіді на запитання 3.1. – 3.12.

На другій половині заняття студенти самостійно розв’язують ситуаційні задачі по гігієнічній оцінці якості питної води централізованих і місцевих джерел, умовно-адаптованих до тропічних умов (Задачі готуються кафедрою).

Викладач підводить підсумки щодо засвоєння знань, вибірково опитуючи студентів про результати розв’язання ситуаційних задач та засвоєння теоретичних питань.

6. Література

6.1. Основна:

6.1.1. Общая гигиена. Пропедевтика гигиены. // Учебник для иностранных студентов. / Е.И.Гончарук, Ю.И.Кундиев, В.Г. Бардов и др. – К.: Вища школа, 2000. – С. 345-365.

2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Основи загальної і тропічної гігієни. – К., Здоров’я, 1995. – С. 176-230.

3. Пивоваров Ю.П., Гоева О.Э., Величко А,А, Руководство к лабораторным занятиям по гигиене. – М.: Медицина, 1983. – С. 42 – 58.

4. Матеріали лекцій до теми.

2. Додаткова:

6.2.1. Гигиена водоснабжения и питания в условиях жаркого климата. / Под ред. Н.Ф.Кошелева. – Л.: Военно-медицинская академия, 1975. – 35с.

2. Руководство по контролю качества питьевой воды. – Женева: ВОЗ. - Т.1, 1986, - Т.2 – 1987, т.3, 1988.

3. А.Т.Б. Ндиай. Великая жажда Африки. Там же. – С. 17 – 21.

4. М.С. Сулейман. ВОЗ и десятилетие водоснабжения. Там же. – С. 22– 24.

Додаток 1

Гігієнічне та епідеміологічне значення води в умовах тропіків

Фізіологічні потреби у воді в умовах тропічного клімату істотно вищі (до 5 – 12 л/добу і більше), ніж у помірному кліматі (2 – 3 л).

Фізіологічні функції води, про що говорилось на лекціях і заняттях з розділу “Гігієна води і водопостачання”, включають: її структурну, пластичну функцію (65 % маси тіла складає вода), обмінну функцію – всі обмінні процеси в організмі проходять у водному розчині, транспортну і видільну функцію – доставку поживних речовин до органів, тканин, клітин та виведення шлаків обміну. Вода та іони мінеральних речовин забезпечують осмотичні процеси, тургор тканин. Вода приймає активну участь у тепловому балансі організму, являючись основним носієм тепла в організмі із-за її основної маси та приймаючи участь у теплообміні. Остання функція є вирішальною в умовах жаркого, тропічного клімату, бо випаровування води з поверхні шкіри та легень – єдиний механізм підтримки теплової рівноваги у цих умовах. Проте, виділення великих кількостей води з потом та через легені може привести до зневоднення організму, сигналом чого є відчуття спраги.

За дослідженнями Є.Адольфа (США) при втраті 1 – 5 % води від маси тіла виникає спрага, нездужання, економія рухів, втрата апетиту, почервоніння шкіри, подразливість, сонливість.

При втраті 6 – 10 % води від маси тіла виникають запаморочення, задишка, “мурашки” в кінцівках, важкість ходьби, нечітка мова, зменшується об’єм крові, припиняється слиновиділення, підвищується температура.

Втрата 11 – 20 % маси тіла супроводжується маренням, утрудненням ковтання, з’являється глухота, послаблення зору, болюче сечовиділення, навіть анурія, розпухає язик, німіє шкіра.

Подальше зневоднення несумісне з життям.

Власне гігієнічні потреби у воді в умовах тропічного клімату також істотно вищі. Норми водопостачання в цих умовах повинні досягати 150 – 500 л/добу. Крім харчових, питних потреб вода необхідна для зняття теплового навантаження, підтримки чистоти тіла, дихання шкіри, загартування організму (частіші купання, обливання водою).

Вода необхідна також для господарських, санітарно-побутових потреб (підтримання чистоти одягу, житла, каналізація), для виробничих потреб, рекреаційних цілей (зрошення озеленень, вулиць, фонтани та інше, тобто створення сприятливих умов відпочинку).

Ендемічні та епідемічні захворювання водного походження аридних (засушливих) та гумідних (зволожених) регіонів тропічного поясу також характеризуються своїми особливостями.

Так, в аридних тропіках більшість водних ресурсів характеризуються високою мінералізацією – до 3000 – 5000 мг/л солей. Завдяки інтенсивному випаровуванню води концентрації Са, Mg, Na, K, Fe, HCO₃, Cl, SO₄, NO₃ істотно вищі, вода має гірко-солоний присмак, у споживачів викликає диспепсії, у дітей – водно-нітратну метгемоглобінемію.

Висока твердість води – більше 7 і навіть 14 мг-екв/л у споживачів може викликати проноси (послаблююча дія Mg), ниркові камені (від Са). Істотні недоліки має і побутове використання твердої води. У такій воді погано розварюються м’ясо, бобові, при пранні білизни утворюються нерозчинні кальцієві та магнієві мила, які імпрегнують пори тканини, знижуючи їх вентилюючу, випаровуючу здатність, сприяють утворенню накипу в кухонному посуді, технічних парових котлах тощо.

Ці води характеризуються також підвищеним вмістом мікроелементів: фтору (більше 1,5 мг/л), що сприяє розвитку у споживачів флюорозу, молібдену (викликає молібденоз овець), арсину, кадмію, хрому. Збагачення поверхневих вод нітратами, іншими агрохімікатами, які все ширше використовуються у країнах тропічного поясу, сприяє ще більшій мінералізації вод, що негативно впливає на здоров’я населення: пестициди кумулюються в організмах водойм – рибах, молюсках, інших організмах, які використовуються у харчуванні населення.

В гумідних (зволожених) тропіках навпаки, завдяки великій кількості опадів водні ресурси мало мінералізовані, що спричиняє до захворювань карієсом зубів (фтору менше 0,5 мг/л), зобних ендемій та інших. М’яка вода сприяє серцево-судинним захворюванням, навіть раптовій смерті від інфаркту міокарду: значна нестача Са, Mg, K негативно впливає на діяльність серця.

Для країн тропічного поясу, особливо слабо розвинених характерна висока інфекційна захворюваність. В жарких країнах Африки, Азії, Латинської Америки щорічно нараховується до 1 млрд. захворювань інфекційними ентеритами, які до 5 млн. випадків закінчуються летально. В Індії у 1956 р. вірусним гепатитом А захворіло 99300 осіб, у 1986 р. холерою Ель-Тор – 1200 осіб. В сільських районах тропіків 3/4 хворих хворіють інфекціями з водним механізмом передачі (фекально-водно-оральним). В країнах, що розвиваються, 43, 7 % випадків смерті спричинені інфекційними хворобами з цим механізмом передачі, тоді як у розвинених країнах цей відсоток становить 10,8 %.

Серед інфекцій з водним механізмом передачі, характерних для тропічного поясу, провідні місця займають черевний тиф, паратифи А, Б, холера, бактеріальна і амебна дизентерія. Серед дітей зареєстровано 14 – 30 % носіїв дизентерійної амеби.

Широко розповсюдженні сальмонели, шигели, ротавіруси, патогенні штами кишкової палички, кампілобактер, ієрсинія, ентероколітика, клостридії, віруси діареї новонароджених, поліоміеліту, епідемічний вірусний кон’юнктивіт, трахома. Загалом у тропіках нараховують до 100 видів вірусів, які до 200 днів зберігають вірулентність у постійно теплій воді та можуть у ній розмножуватися.

У країнах тропічного поясу досить широко розповсюджені зоонозні інфекції – лептоспіроз, туляремія, бруцельоз, гарячка Ку внаслідок забруднення цими збудниками водойм від тварин, гризунів та використання цієї води для пиття, купання, прання білизни. Серед населення цих країн часті грибкові захворювання шкіри (епідермофітія), короста та інші.

Значне розповсюдження серед населення займають глистяні інвазії: лямбліоз, аскаридоз, трихоцефальоз, анкілостомідоз, фасціольоз, ришта, дракункульоз, діфілоботріоз, опісторхоз вівері, ангіостронгільоз, клонорхоз, паронімоз. Гельмінтози розповсюджені серед сільського населення і, в першу чергу, серед дітей.

Додаток 2