Тема. Теоретичні основи безпосереднього народовладдя. План.

1. Поняття прямого народовладдя.

2. Основні форми безпосередньої демократії.

План уроку.

1. Самостійна робота по розділу конституційно-правовий статус людини і громадянина.

2. Тести.

3. Викладення теми.

1. Поняття прямого народовладдя

Чинна Конституція України визначає, що носієм су­веренітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народом відбувається, за Конституці­єю, як безпосередньо, так і через органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування. Тобто Конституція України проголошує всебічне і повне народовладдя.

З правової точки зору, народовладдя означає прина­лежність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповід­но до його суверенної волі в інтересах як всього суспіль­ства, так і кожної людини й громадянина. Визнання на­роду верховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поді­ляючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і не­залежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади є його природним пра­вом, а відтак народний суверенітет — невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у ст. 5 Конституції України, ніхто не може узурпувати державну владу. Право визначати і змінювати консти­туційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами чи посадо­вими особами.

Залежно від форми волевиявлення народу розрізня­ють інститути представницької і безпосередньої демо­кратії. У практиці радянського будівництва вважали, що основною і провідною є представницька форма демо­кратії, яка пов'язувалась насамперед з діяльністю систе­ми рад народних депутатів, що існувала в колишньому СРСР, в тому числі в УРСР.

Сучасне ж конституційне оформлення народовладдя свідчить про позитивні зрушення в суспільному житті України після проголошення її незалежності і держав­ного суверенітету у 1990 р. Сьогодні можна констатува­ти, що настав етап корінних змін у пріоритетах ре­алізації народовладдя на терені України на користь саме безпосереднього здійснення народом приналежної йому державної влади, що в кінцевому результаті має сприяти справжньому і реальному широкому залученню грома­дян до управління державними справами і створює умо­ви для зменшення відчуженості громадян від влади, яке фактично до певної міри завжди існує за умов будь-якого суспільства, навіть найбільш демократичного.

Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ст. 5 Конституції), Консти­туція України надала безпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивним відобра­женням суспільно-політичної практики незалежної Ук­раїни. Таким чином, влада народу може розглядатися як провідна правова категорія, ключове поняття сучасного конституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється в тому, що установча влада українського народу є первинною щодо всіх гілок державної влади, які похідні від народного суверенітету¹. Вищими форма­ми безпосереднього здійснення народом влади визначе­но вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й коор­динування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Природно, що основне конституційне регулювання прямого народовладдя міститься у спеціальному, окремо виділеному ІІІ Розділі Конституції України “Вибори. Референдум". Закономірно, що третій розділ чинної Конституції України присвячений безпосередньому на­родовладдю, зокрема, його пріоритетним формам — ви­борам і референдумам, є наступним після розділів пер­шого і другого Конституції України, де визначаються загальні засади конституційного ладу України і правовий статус особи, права, свободи та обов'язки людини й громадянина.

Проте і дані розділи містять чимало положень, що є складовими механізму безпосереднього здійснення влади народом. Крім згаданих норм Конституції, це стосується насамперед системи політичних прав і свобод людини й громадянина: права брати участь в управлінні держав­ними справами, у всеукраїнському та місцевих референ­думах, вільно обирати й бути обраними до органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції); права направляти індивідуальні чи ко­лективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40 Конституції); права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод для задоволення політичних, еко­номічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки і громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав та свобод інших людей (ст. 36 Конституції); права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації (ст. 39 Конституції).

У наступних IV, V, VI, XXI розділах Конституції Ук­раїни визначаються повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування щодо призначення виборів та референдумів в Україні, ініціювання рефе­рендуму, здійснення суб'єктивного пасивного виборчого права громадян України, формування Центральної ви­борчої комісії, судового захисту виборчих прав громадян України тощо, які також входять до механізму реалізації прямого народовладдя.

Окрім провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя — виборів, референдумів. Конституцією України надається можливість здійснення народного во­левиявлення і через інші форми безпосередньої демо­кратії, зокрема дорадчі опитування, народні обговорен­ня тощо.

Зазначимо, що належний рівень правового регулю­вання механізму реалізації прямого народовладдя в Ук­раїні передбачає комплексне регулювання суспільних відносин насамперед на конституційному, а також на власне законодавчому рівні як системою конституційних законів, так і законодавчими актами інших галузей пра­ва та законодавства.

Теорія прямого народовладдя в науці національного конституційного права зараз переживає період станов­лення. Цілком очевидно, що нова Конституція України створила основи механізму функціонування безпосеред­нього народовладдя в Україні відповідно до нових по­літичних, економічних тощо відносин життя суспільства й держави, задала орієнтири перспективного розвитку системи народовладдя в Україні.

У сучасній науковій юридичній літературі немає єд­ності щодо розуміння безпосередньої демократії. Най­більш загальновідомим у попередні часи було визначен­ня, що дав В. Ф. Коток, який під безпосередньою демо­кратією розумів ініціативу й самодіяльність народних мас в управлінні державою, їхнє пряме волевиявлення при розробці і прийнятті державних рішень, а також пряму участь у реалізації цих рішень, здійсненні народ­ного контролю.

На думку М. П. Фарберова, "пряме народовладдя означає пряме волевиявлення народних мас при розроб­ці й прийнятті державних рішень, а також їх пряма участь у впровадженні цих рішень в життя, здійсненні народного контролю"².

Г. X. Шахназаров розуміє під безпосередньою демо­кратією порядок, при якому рішення приймаються на основі прямого і конкретного волевиявлення всіх грома­дян. Досить часто в науці конституційного права вжи­ваються загальні визначення безпосередньої демократії, такі як пряма участь народних мас у вирішенні справ держави і суспільства.

М. Ф. Чудаков визначав, що "безпосередня демокра­тія — це суспільні відносини, в межах яких здійснюється широкий комплекс способів участі громадян в управлін­ні справами держави і суспільства, в результаті чого воля громадянина (колективу) безпосередньо, тобто без обо­в'язкової допомоги обраних (призначених) в державні органи представників впливає на формування державної політики І її здійснення, а також створює представниць­ку систему і вирішально впливає на її функціонування".

З точки зору сучасних російських учених Ю. А. Дмитрієва, В. В. Комарової, "безпосередня демократія стано­вить собою суспільні відносини, що виникають у про­цесі розв'язання певних питань державного та суспільного життя суб'єктами державної влади, право­мочними виражати їх суверенітет шляхом безпосеред­нього владного волевиявлення, яке підлягає у загаль­ному виконанні (в масштабах питання, що вирішується) і не потребує будь-якого затвердження".

Отже, характерними рисами безпосередньої демо­крати обов'язково мають виступати:

— пряме волевиявлення народу, тобто участь грома­дян у прийнятті рішень, здійсненні влади від його імені;

— прийняття рішення обов'язкового, імперативного характеру.

Найбільш адекватним сучасному розвиткові суспіль­них відносин могло б виступати наступне визначення безпосередньої демократії. Пряме народовладдя — це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні пред­ставницьких органів державної влади та органів місце­вого самоврядування і безпосередньому прийнятті влад­них рішень з передбачених Конституцією та законами України питань.