3.2. Фінансовий механізм та його основні підсистеми

Реалізація фінансової політики здійснюється за допомогою фі-нансового механізму, який являє собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави, яка виробляє і реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарюван-ня, які забезпечують виробництво ВВП.

Фінансовий механізм — це сукупність форм і методів організації фінансових відносин. Фінансовий механізм включає в себе такі еле-менти: фінансове планування, суб’єкти та об’єкти управління фінан-сами, фінансовий контроль, фінансові показники і стимули, норми і нормативи, ліміти і резерви, фінансове законодавство (рис. 3.3).

Фінансове планування являє собою діяльність щодо формування та використання централізованих і децентралізованих фондів фінан-сових ресурсів.

Об’єктом управління фінансами є фінансові відносини. Суб’єктом управління фінансами є різні організаційні структури, зокрема в Україні це: Верховна Рада України; Апарат Президента; Уряд; Мініс-терство фінансів; Державне казначейство; Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку; Рахункова палата та ін.

Основною метою фінансового контролю є забезпечення інтер-есів усіх суб’єктів суспільного виробництва. Суб’єктами фінансового контролю є постійні комісії парламенту, органи виконавчої та зако-нодавчої влади, аудиторські фірми.

Такі елементи фінансового механізму як норми, нормативи, лімі-ти, фінансові санкції є нормативними забезпеченням фінансової по-літики.

Норми характеризують певний рівень забезпечення фінансовими, матеріальними ресурсами видатків суб’єкта фінансових відносин.

 Ліміти

Ліміти — це обмеження витрат з метою раціонального викорис-тання фінансових, природних та інших ресурсів.

Фінансові санкції покликані посилити матеріальну відповідаль-ність суб’єктів господарювання за виконанням фінансового законо-давства та взятих зобов’язань. До них належать штраф і пеня. Штраф використовується у твердій грошовій сумі. Пеня нараховується за не-своєчасне виконання фінансових зобов’язань, встановлюється у від-сотках від суми простроченого платежу.

 

Тема 3. Фінансова політика і механізм її реалізації

 

 

 

Організаційні структури

 

Правове регулювання

 

Планування

 

Організація

 

Контроль

 

Підсистеми

 

Фінансове забезпечення

 

Фінансове регулювання

 

 

 

 

Сальдовий

Самофінансування

(приватний, правовий та

акціонерний капітал)

 

Методи розподілу

Нормативний

 

 

 

Кредитування

 

Інструменти

 

 

 

Зовнішнє фінансування

 

Податки

 

Внески і відрахування

 

Субсидії і дотації

 

Важелі впливу

Напрями

 

Стимули

 

Санкції

 

Види

 

Норми і нормативи

 

Умови і порядок формування доходів, нагромаджень, фондів

 

Порядок здійснення витрат,

умови і принципи

фінансування та

кредитування

 

 

 

Рис. 3. 3. Структура фінансового механізму

 

 

Вдовенко Л. О., Сушко Н. М., Фаюра Н. Д., «Фінанси»

В межах фінансового механізму застосовують два методи фінан-сового впливу на соціально-економічний розвиток, що відповідно формують дві його підсистеми: фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної сис-теми фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: само-фінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку сус-пільства співвідношення між ними.

Самофінансування являє собою забезпечення потреб відтворен-ня виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб.

Застосування того чи іншого методу залежить від напрямів фі-нансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства й економіки, тим більшою є роль фінансового регулювання.

Принцип самофінансування передбачає, що регулювання фінан-сової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення між власними та запозиченими ресурсами. З позиції фінансової ефективності власні ресурси (тоб-то самофінансування як форма фінансового забезпечення) призна-чені для покриття затрат на мінімально припустимому рівні. Решта ресурсів формується на основі використання кредиту. Недаремно центром фінансової системи скрізь є банки. Головна перевага такої системи фінансового забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ре-сурсів на основі прискорення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних ресурсів, навпаки, уповільнює кругообіг ресурсів, а тому й уповільнює темпи соціально-економічного розвитку.

Основою самофінансування як форми фінансового забезпечення є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індиві-дуальним — приватний, чи колективним — пайовий або акціо нерний. Найпоширенішим у сучасних умовах є акціонерний капітал. Водно-час особливості його формування і використання ведуть до того, що в ньому проявляються як ознаки самофінансування, так і певні озна-ки кредитування. Оскільки акціонери є співвласниками підприємств, то очевидними є ознаки самофінансування. Але через те, що реальні