3.2.2. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації суспільних відносин.

Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм – сукупність форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, здійснюються розподільчі і перерозподільчі фінансові відносини, здійснюється вплив на соціально-економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового механізму є (рис. 3.3):

1. Фінансове забезпечення – реалізується на основі відповідної системи фінансування – самофінансування, зовнішнє фінансування (як різновид бюджетне), кредитування.

2. Фінансове регулювання – регламентування розподільчих відносин в суспільстві, що включає:

• фінансові методи – способи впливу фінансових відносин на господарський процес.

Фінансові методи діють у двох напрямах:

• управління рухом фінансових ресурсів (планування, прогнозування, координація, облік, контроль);

• відносини з приводу створення і використання фондів фінансових ресурсів (фінансування, інвестування, оподаткування, страхування, лізинг, факторинг, оренда та ін.).

• фінансові інструменти – вказують на зміст фінансових відносин (податки, внески, відрахування, дотації, субсидії, доходи, витрати, прибуток і т.ін.).

• фінансові важелі – спосіб прояву дії фінансового інструмента, залежно від напряму дії поділяються на стимули і санкції.

3. Правове забезпечення – реалізується на основі системи фінансового законодавства.

4. Нормативне забезпечення – включає інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви.

5. Інформаційне забезпечення – складається зі статистичної, економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації.

3.2.3. Фінансове планування і фінансовий контроль.

Важливе місце в системі фінансового регулювання посідають фінансове планування і фінансовий контроль.

Фінансове планування – це діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних об’єднань та країни в цілому.

Об’єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом – різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий план – це документ, який відображає формування і використання фінансових ресурсів на певний період.

Метою фінансового планування є пошук оптимального варіанту розподілу і використання ВВП з метою підвищення ефективності суспільного виробництва, конкретні завдання визначаються фінансовою політикою.

У процесі фінансового планування вирішуються загальні завдання:

• визначення реальних обсягів доходів, оцінка їх достатності та пошук резервів його зростання;

• оптимізація витрат і оцінка того, наскільки вони забезпечують виконання завдань фінансової політики;

• збалансування доходів та витрат на основі вибору найбільш оптимального варіанту.

Система класифікації фінансових планів представлена у табл. 3.3.

У процесі фінансового планування використовують методи:

• балансовий метод – передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття, а також взаємозв’язок виробничих і фінансових планів;

• нормативний метод – під час розрахунку фінансових показників використовуються норми і нормативи;

• розрахунково-аналітичний метод (екстраполяції) – ґрунтується на фактичних показниках діяльності у попередні періоди, на їх основі встановлюється вихідна база планування, яка індексується з урахуванням факторів, що можуть вплинути на діяльність та процеси планового періоду;

• метод економіко-математичного моделювання – базується на розробленні математичної моделі діяльності економічного суб’єкта в плановому періоді, складається декілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників.

Найбільш оптимальним при фінансовому плануванні вважається поєднання балансового і нормативного методів.

Фінансове планування базується на принципах:

• комплексного підходу – фінансові плани складаються з урахуванням балансів матеріальних і трудових ресурсів;

• наукового обґрунтування – обґрунтованість фінансово-економічних показників на основі відображення реальних процесів соціально-економічного розвитку;

• безперервності – взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів.

Фінансовий контроль – це діяльність щодо перевірки законності та доцільності здійснення фінансових операцій.

Об’єктом фінансового контролю виступає фінансова діяльність суб’єктів господарювання, організацій, бюджетних установ.

Предметом фінансового контролю є фінансові операції зі створення і використання фондів фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль спрямований на вирішення наступних завдань:

• пошук резервів зростання фінансових ресурсів;

• правильність відображення господарських операцій;

• запобігання прийняттю управлінських рішень, що можуть мати негативні наслідки;

• аналіз виконання управлінських рішень, їх впливу на об’єкт контролю;

• виявлення і попередження порушень та непродуктивних витрат.

Фінансовий контроль здійснюється на основі системи інструментів:

1. Види – перш за все, визначають співвідношення між контролюючим і підконтрольним суб’єктом (табл. 3.4), а також іншими критеріями(табл. 3.5.

2. Форми – відображають стадію його здійснення відносно руху грошових потоків;

Залежно від форм фінансовий контроль поділяється на:

• попередній – проводиться до початку руху грошових потоків, метою є перевірка доцільності фінансово-господарської операції, відповідності її чинному законодавству, виявлення рівня ризику та ін.;

• поточний – здійснюється в процесі руху грошових потоків, метою є забезпечити надходження грошових коштів, цільове призначення їх використання;

• наступний – проводиться після здійснення фінансових операцій та за підсумками фінансової діяльності за певний період, його метою є на рівні економічного суб’єкта перевірка реалізації стратегії і тактики, а на рівні суспільства – процесу реалізації фінансової політики;

3. Методи – сукупність приймів і способів здійснення фінансового контролю (табл. 3.6).

Фінансовий контроль базується на наступних принципах:

1. незалежності – виключення зацікавленості перевіряючого;

2. гласності – результати перевірок повинні бути доступні для широкого загалу;

3. превентивності – попереджувальний характер фінансового контролю;

4. дієвість – результати контролю зумовлюють конкретні заходи;

5. регулярності – проводиться з певною періодичністю;

6. об’єктивності – контроль проводиться відповідно до вимог чинного законодавства;

7. всеохоплюючий характер – по можливості охоплює всі сторони фінансово-господарської діяльності.