2.3 Фактори, що впливають на конкурентні переваги

підприємств малого бізнесу

Чинники, що впливають на ефективність підприємства (фірми), можна поділити на такі рівні:

• чинники глобального довкілля (рівень світової економічної активності, розвиток глобальної інформаційної системи, рі­вень науково-технічного прогресу тощо);

• чинники мікросередовища держави (політичні – стабіль­ність демократичних перетворень, кримінальний стан, не­залежність ЗМІ тощо; соціально-економічні – дефіцит бю­джету, середньорічні темпи інфляції, питома вага приватної власності в країні, рівень податкового навантаження, рі­вень розвитку фінансової системи країни, рівень безробіт­тя тощо; правові – наявність державних правових актів з ліцензування, антимонопольної політики, сертифікації то­варів і послуг, охорони навколишнього середовища тощо; соціально-демографічні – місце країни у світі за рівнем життя населення тощо; науково-технічні – технологічна оснащеність та інноваційна спроможність промисловості країни, фондоозброєність наукової сфери і рівень оплати праці учених тощо; екологічні – параметри екосистеми країни, витрати бюджету країни на підтримку стабільності екосистеми та інше; природно-кліматичні та культурні;

• чинники інституціонального середовища підприємницького сектору економіки, яке називають підприємницькою інфраструктурою. Це сукупність державних, недержавних, громадських, освітніх і комерційних організацій, що здійснюють регулювання діяльності підприємств, надають освітні, кон­салтингові та інші послуги, необхідні для розвитку бізнесу, і забезпечують умови для виробництва товарів і послуг;

• чинники інституціонального середовища регіону – розви­неність ринкової інфраструктури, наявність регіональної структури підтримки підприємництва, трудо­вих, матеріальних енергетичних, інформаційних та інших ресурсів;

• чинники зовнішнього мікросередовища (або зовнішні стейкхолдери) – постачальники, конкуренти, контактні аудиторії, маркетингові посередники тощо;

• чинники підприємницького клімату (підприємницькі можливості, навички, вміння ведення підприємницької діяльності, підприємницький потенціал населення, динамічність бізнес-середовища).

Фахівці Міжнародного центру перспективних досліджень ви­діляють найбільш важливі, з точки зору ведення бізнесу, критерії, що характеризують ефективність підприємницького середовища:

1. Легкість входження на ринок. Під цим розуміється формування можливостей для заснування свого бізнесу, легкого (з найменшими витратами) виходу на нові ринки: як на товарні – освоєння випуску нової продукції, так і на регіональні.

2. Легкість залучення ресурсів і наявність відповідної бізнес-інфраструктури. При цьому під ресурсами розуміють фінансові, необхідні для формування стартового капіталу, й інфраструктурні (транспорт, зв'язок, водо-, електропостачання та ін.).

На думку експертів Всесвітнього економічного форуму, головними факторами, які перешкоджають веденню під­приємницької діяльності в Україні, є політична нестабільність (14,9%), інфляція (14,2%), податкові ставки (13,4%), подат­кове регулювання (5,6%), корупція (10,8%), нестабільність влади (8,3%), доступність фінансування (8,9%) (рис. 2.1).

Рис. 2.1 - Головні фактори, які перешкоджали веденню

бізнесу в Україні у 2008 р.

Актуальною проблемою, яка пов'язана з економічною і соц­іальною безпекою України, є існування і розвиток тіньової еко­номіки. Тіньова економіка впливає на усі сторони економічно­го і політичного життя у країні. Цей показник є критичним і несе з собою як економічну, так і політичну загрозу.

Тіньова економіка є економічною діяльністю фізичних і юридичних осіб, яка не враховується, не контролюється і не оподатковується державою і спрямована на отримання прибут­ку шляхом порушення чинного законодавства. Усі її види мож­на поділити на такі напрями:

• легальне виробництво товарів і послуг ("неформальна економіка");

• порушення у межах дозволеної економічної діяльності ("підпільна економіка");

• заборонені чинним законодавством види діяльності: рекет, корупція, кримінальний промисел ("незаконна економіка").

Порушення державних вимог і обмежень визначаються та­кими причинами:

• недосконалість і суперечливість законодавчої бази, яка регламентує підприємницьку діяльність;

• низька ефективність системи державного управління і некомпетентність програм, які вона реалізує;

• економічна вигода від порушень і обмежень;

• силовий державний і недержавний примус;

• наявність попиту на аморальні і соціально негативні то­вари (наркотики, зброя, проституція) .

Наймасовішим видом тіньової економіки є ухилення від спла­ти податків і обов'язкових платежів, способами таких ухилень є:

• нелегальне виробництво товарів;

• неврахований обіг товарів і послуг;

• незаконне отримання і використання податкових пільг;

• приховування реальних обсягів прибутків і доходів;

• прихований дохід (для фізичних осіб);

• штучне банкрутство і штучна неплатоспроможність;

• приховування або фальсифікація звітної документації і інформації про господарську діяльність;

• зміна резиденства суб'єкта економічної діяльності.

Для оцінки рівня тіньової економіки можуть використову­ватися такі методи:

• соціологічні опитування;

• статистичні методи (аналіз розбіжності даних офіційної статистики);

• спеціальні методи;

• структурні методи (експертний, метод домінування, метод зіставлення галузей).

У межах трьох блоків малі підприємці здійснюють непідконтрольне державі виробництво товарів і послуг у двох блоках. Щодо третього блоку (кримінальний промисел) у ньому діють представники великого капіталу. Сферою діяльності малого підприємництва є "неформальна економічна діяльність" (домашні господарства, кустарний промисел, послуги на не­постійній основі,, домашнє обслуговування, а також ухилення від сплати податків, зборів, штрафів).

Для боротьби з тіньовою економікою потрібно здійснити такі заходи:

• створити відповідну законодавчу базу, у якій передбачи­ти амністію тіньовому капіталу, а також зосередити пра­воохоронні органи на локалізацію організованої злочин­ності і кримінальних промислів;

• врахувати соціально - психологічні фактори (проведен­ня правових, організаційних і економічних заходів про­тидії тіньовій економіці).

Розвиток підприємництва, легалізація його тіньового секто­ру не можуть вирішитися швидко. Зміни будуть визначатися у залежності від успіхів реформування і трансформації економі­ки в Україні.

В основу вибору пріоритетів розвитку регіональної економіки мають бути покладені концептуальні положення пріоритетів струк­турної перебудови економіки країни.

У колективній монографії, на думку Б.В. Буркинського, А.І. Бутенко, М.М. Стоянової, обґрунтовані такі пріоритети розвитку підприємницького сектору:

• розвиток наукомістких галузей, що обумовлюють прогрес у всіх сферах національної економіки. Структурно-технологічні перетворення, мають забезпечити розвиток високотехнологічних експортних і екологічно чистих виробництв, раціональне співвідношення добувних і переробних виробництв, проміжної і кінцевої продукції, підвищення її конкурентоспроможності, розширення експортних можливостей країни для входження її у світову економічну систему;

• підвищення активності фінансово-кредитної сфери до інноваційних процесів в економіці, а саме: створення спеціалізованих інноваційних банків, упровадження системи державного страхування кредитів, ви­даних суб'єктам малого підприємництва, які розробляють і впрова­джують високотехнологічну продукцію, і т.д.;

• створення правових економічних і організаційних умов для участі (на конкурсній основі) суб'єктів малого підприємництва у виробництві та реалізації інноваційної продукції для потреб держави, регіону, населення;

• формування умов і стимулів для розширення виробничо-технологічної та інноваційної кооперації малих підприємств із суб'єктами великого виробництва;

• залучення потенціалу малого підприємництва при вживанні санаційних заходів до підприємств-банкрутів зі створенням на їх основі «мініполігонів», технопарків та інших структур малого інноваційного підприємництва;

• розвиток інфраструктури технічного і технологічного забезпечення малого підприємництва;

• формування так званої техноструктури (управлінського класу і його технічного й організаційного досвіду, необхідного для сучасного інноваційного промислового виробництва), для чого залучають систему підготовки і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності.