Інструменти (механізми) екологічного управління виділяють:

• організаційний;

• адміністративний;

• фінансово-економічний;

• нормативно-правовий;

• інформаційний;

• науково-освітній.

Коли ми плануємо конкретні заходи щодо здійснення керівного впливу для досягнення певної мети, то слід враховувати, як прямі наслідки так і можливі побічні. При цьому побічні результати можуть бути як позитивними так і негативними.

Наприклад, для зменшення забруднення атмосферного повітря в місті, приймаємо рішення закрити підприємство, що є найбільшим забруднювачем.

Прямий результат (позитивні): суттєве покращення стану атмосферного повітря в місті.

Побічні результати (негативні): 7 тисяч людей залишилися без роботи; деякі інші підприємства залишилися без важливої сировини, та змушені її закупати у закордонних виробників за більш високу ціну; багато дрібних підприємств та організацій втратили крупного замовника продукції та послуг і перебувають в скрутному положенні; бюджет міста втратив надходження у вигляді податків.

Чи було це рішення найкраще?

Порівняння фактичного стану об’єкту управління з бажаним станом здійснюється шляхом використання, інформаційного забезпечення екологічної діяльності, в т.ч. екологічного моніторингу, аналізу позицій зацікавлених сторін (зворотній зв’язок).

Для грамотного визначення екологічної політики, мети управління та використання інструментів екологічного управління необхідно спиратися на методологічні основи екологічного управління.

Застосування методології системного підходу сприяє прийняттю обґрунтованих управлінських рішень, досягненню кінцевого результату з мінімальними витратами й у найкоротші строки.

Принцип постійного покращення

З точки зору організації екологічного управління завданням принципу є послідовне зниження антропогенного навантаження на навколишнє середовище.

Організація діяльності за принципом послідовного покращення заснована на циклі Демінга, який визначає періодичну послідовність дій: планування, реалізація, контроль та оцінка, коригування (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Цикл Демінга

Така послідовність діяльності забезпечує досягнення постійного покращення у встановлених напрямах.

Слід зазначити, що застосування принципу послідовного покращення передбачає покращення не лише показників, що характеризують вплив людини на довкілля, а й ефективності функціонування системи екологічного управління.

Принципи побудови систем екологічного управління

Можна виділити 2 принципи побудови систем екологічного управління: екосистемний та адміністративно-територіальний.

Екологічне управління за екосистемним принципом

Концептуальною основою забезпечення екологічного управління за екосистемним принципом є забезпечення сталого розвитку певних екологічних систем. Екологічне управління включає сукупність принципів, цілей, методів, засобів по підтриманню стійкого стану екосистем.

Стійкий стан екосистем не полягає у забезпеченні їх статичної рівноваги за сукупністю параметрів, що характеризують їх стану. Слід розуміти, що екосистеми повинні мати динамічну стійкість. При зміні параметрів стану навколишнього середовища в різних варіаціях в межах допустимих діапазонів, рівень сталого стану екосистем також може змінюватись в межах допустимого діапазону.

Рівень екосистем може бути різним від регіональних до планетарних. Методи та засоби, а також дії по збереженню екологічної стійкості різних екосистем мають на кожному рівні свої відмінні особливості, пов’язані з географічним положенням системи, геологічними особливостями, кліматичним, станом водних об’єктів, ґрунтів, атмосферного повітря, особливостями флори та фауни, рівень життя людей.

Приклад: Басейновий метод управління; Створення екологічної мережі.