2. Вибір типу підприємства і форми підприємницької діяльності

Як відомо, підприємства (фірми) мають різну внутрішню вироб­ничу та організаційну структуру залежно від організаційно-правової форми підприємства і перш за все його типу.

При створенні нового підприємства виникає необхідність визна­чити (вибрати) тип підприємства. Тип залежить від бажання підприємця вибрати певний спосіб процедури прийняття рішення. Таке рішення у приватному секторі можна приймати на колективній основі або на основі єдиноначальності. У зв'язку з цим виділяють два типи підприємства:

самокеруюча фірма (підприємство);

підприємницька фірма (підприємство).

Самокеруюча фірма — це такий тип підприємницьких структур, де рішення щодо діяльності підприємства приймаються на колек­тивній основі.

Підприємницька фірма відноситься до підприємницьких струк­тур, де сам підприємець виконує функцію одноосібного прийняття рішень. Необхідно зазначити, що коли мова йде про тип підприєм­ства, то мається на увазі спосіб прийняття рішень, але не форма власності (підприємство може належати одній особі, але бути само- керуючою структурою).

Варто нагадати, що історично первинним було тривале існуван­ня підприємницьких фірм, самокеруючі системи з'явились пізніше, коли економічне і підприємницьке середовище уможливило реаліза­цію принципу економічної демократії.

У нас же спостерігається перехід від «соціалістичного» типу підприємств до самокеруючих, а не до підприємницьких, без ураху­вання обставин (історичних) перехідного періоду. За умов такої «еко­номічної демократії», коли приватизація здійснюється через «розпорошення» прав власника з-поміж всіх працюючих, демокра­тичні засади в економіці ведуть до анархії виробництва.

Створення нового підприємства регламентується законами, не­законними актами та судовою практикою. В Україні законодавчою базою для заснування нових підприємств нині є, перш за все, закони «Про підприємництво», «Про власність», «Про підприємства в Ук­раїні», «Про господарські товариства».

У правовому відношенні існуюча в Україні законодавча база дозволяє підприємцю вибрати будь-яку організаційно-правову фор­му засновуваного підприємства з різними формами власності. При цьому варто наголосити, що коли йдеться про створення нових підприємств, то, перш за все, маються на увазі малі форми підприємницької діяльності. Чинне законодавство у переліку можли­вих організаційно-правових форм не дає тлумачення поняття «мале підприємство». Проте малим підприємством може бути визнане й акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, індивідуальне підприємство, оскільки законодавство України зара­ховує до малих підприємств виробничі структури залежно від чисель­ності працівників.

Відповідно до закону «Про підприємства в Україні» мова може вестись про заснування:

приватних індивідуального або сімейного підприємств;

товариства з обмеженою відповідальністю (акціонерного товари­ства закритого типу);

акціонерного товариства відкритого типу.

Крім цього, закон дозволяє створення повного товариства, змішаного (командитного) товариства, а також об'єднань підприємств. Якщо до такого переліку додати державні і муніципальні підприємства та ті, котрі функціонують на основі орен­ди і викупу майна трудовими колективами — отримаємо повний спектр можливих форм підприємницької діяльності.

Важливо зазначити, що підприємницьку діяльність можна здійснювати й без набуття статусу юридичної особи. Проте такій формі підприємництва мають бути притаманні дві обов 'язкові умови: перша — робота без залучення найманої праці; друга — обов'язкова реєстрація в місцевих органах влади як індивідуальну трудову діяльність. Можна також створювати кооперативи як товариства з обмеженою відповідальністю. При виборі певної форми підприємницької діяльності необхідно враховувати переваги і вади кожної форми організації бізнесу (див. курси «Бізнес-план» і «Еко­номіка підприємства. 4.2»).

3. Обгрунтування цілей підприємницької діяльності

При створенні (заснуванні) підприємства мають бути визначені конкретні цілі його діяльності, тобто кінцевий стан господарювання, якого фірма сподівається досягти на певний момент у майбутньому.

Особиста мета підприємця може зводитись до його бажання:

1. отримувати якомога більше грошей;

2. працювати творчо;

3. почувати себе комфортно;

4. урівноважувати складові елементи життя — власну кар'єру, сім'ю, друзів тощо;

5. домагатися від колег визнання його професіоналізму у виб­раній сфері підприємницької діяльності.

Цілі 1-3 мають загальний характер, їх може досягти будь-який підприємець, а цілі 4-5 повинні відображати особисту цілеспрямо­ваність бізнесмена.

Формування цілей підприємства — процес набагато складніший. Він має бути конкретним і передбачати:

виробництво наперед визначеної кількості певної групи товарів; задоволення виявлених у певному регіоні потреб конкретній су­купності товарів (продуктів, послуг);

обслуговування певної категорії клієнтів тощо. Звичайно підготовлені і досвідчені підприємці висувають перед собою і своїми фірмами не лише короткотермінові (поточні), але й перспективні цілі, тобто планують як тактику, так і стратегію свого становлення, функціонування і розвитку. Зокрема, тактика підпри­ємця може полягати у тому, щоб на початковому етапі своєї діяль­ності накопичити певну суму власного капіталу, яка потім (на другому етапі діяльності) буде використана для організації, наприк­лад, виробництва нових меблів тощо.

У період створення і подальшого розвитку власного бізнесу кож­ний підприємець має вибрати перспективну спеціалізацію свого ви­робництва (сфери діяльності). На початку підприємницької діяльності такий вибір зробити не просто. Тому здійснення тактичних завдань і цілей виконує важливу функцію виходу на перспективні цілі.

Вибрані цілі мають бути конкретними і реальними, формуватися і визначатися у певних показниках, максимально точно вимірюватися. До них можна віднести наступні:

прибутковість (обсяг прибутку, доход від інвестованого капіталу, відношення прибутку до обсягу продаж тощо);

продуктивність або ефективність (виробіток на одного праців­ника, витрати на виробництво одиниці продукції тощо);

продукція (зміна номенклатури та асортименту, впровадження нових видів);

виробничі потужності (поточна величина, можлива динаміка у майбутньому);

персонал (підвищення рівня кваліфікації, зниження плинності, поліпшення умов праці);

ринок (обсяг продаж, частка участі на ринку тощо). Результативність цілей діяльності підприємства залежить від того:

наскільки обгрунтовано вони сформульовані; як широко і повно про них інформований персонал фірми; як організовано стимулювання їх практичного здійснення. Сформульовані цілі мають відповідати певним вимогам, а саме: бути конкретними, кількісно вимірюваними; зорієнтованими у часі;

реалістичними, практично досяжними і збалансованими з мож­ливостями фірми;

взаємно узгодженими; сформульованими письмово.

Такі цілі варто вважати своєрідними нормативами, за якими підприємець може фіксувати рівень ефективності своєї практичної діяльності.

4. Технологія організації нового підприємства

Законодавча база України, яка сформована впродовж останніх років господарювання, дозволяє підприємцю створити (заснувати) підприємство з будь-якою формою власності. Створення нових під­приємств у перехідний до ринку період, як правило, здійснюється шляхом заснування малих організаційних утворень підприємниць­кої діяльності — звичайно малих підприємств. У зв'язку з цим стає зрозумілим і виправданим намагання розглядати технологію ор­ганізації нового підприємства на прикладі заснування малих під­приємств.

Засновником малого підприємства вважається той, хто приймає рішення про його створення (підприємства, організації, фізичні осо­би, іноземні громадяни).

Малі підприємства можуть створюватись на базі структурних підрозділів діючих підприємств, а також шляхом заснування нових організаційно-господарських утворень.

Створення малого підприємства внаслідок виділення структур­них підрозділів має здійснюватись з дотриманням наступних умов:

наявність рішення трудового колективу структурного підрозділу про створення малого підприємства та його виділення зі складу діючого підприємства;

згода власника майна структурного підрозділу; виконання раніше взятих підприємством (об'єднанням) до­говірних зобов'язань.

Конкретним засновником малого підприємства може виступати один громадянин, члени його сім'ї та інші особи, котрі спільно ведуть підприємницьку діяльність. Якщо мале підприємство створюється однією фізичною особою або сім'єю, то воно вважатиметься індивідуальним чи приватним підприємством. Коли ж мале підпри­ємство засноване двома або більшою кількістю громадян, то воно може мати статус кооперативу, повного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю (з позначкою ЛТД), акціонерного то­вариства.

Відповідно до чинного законодавства кількість засновників і створюваних ними підприємств не обмежується. Зафіксовано лише розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерного товариства. Він має дорівнювати сумам, відповідно еквівалентним 625 і 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи з мінімальної ставки на момент створення названих товариств.

Засновники мають виконати ряд функцій у процесі створення нового підприємства. До них зокрема відносяться: визначення виду підприємства та його назви; обгрунтування предмета і мети діяльності; визначення управлінської структури та межі її компетенції; встановлення джерела і загального порядку створення майна, розподілу прибутку, а також умов реорганізації і припинення діяльності підприємства;

розроблення, затвердження і реєстрація статуту підприємства. Важливим етапом організації малого підприємства є укладення засновницького договору. Основні його розділи такі: предмет догово­ру; зобов'язання; права і відповідальність; порядок вирішення супе­речок; розмір статутного фонду; юридична адреса.

Статут малого підприємства розробляють і затверджують його засновники. Він є юридичним документом, що визначає діяльність підприємства. У статуті наводиться повна характеристика всіх на­прямків діяльності підприємства: мета і основні завдання; правова основа діяльності; перелік майна і коштів; взаємовідносини з бюджетом; формування і розподіл доходу (прибутку); управління підприємством;

реорганізація і припинення діяльності підприємства. У статуті також визначаються вид підприємства, його повна назва, місцезнаходження, товарний знак тощо.

Для малого підприємства у формі акціонерного товариства зако­ном України «Про господарські товариства» передбачені обов'язкові вимоги щодо змісту засновницьких документів. До них відносяться: відомості про вид товариства; предмет і мета діяльності; склад засновників і учасників (членів); повна назва і місцезнаходження;

розмір і порядок формування статутного фонду товариства; порядок розподілу доходів та збитків; склад і компетенція органів управління;

порядок прийняття рішень і внесення змін в засновницькі доку­менти, а також ліквідації або реорганізації товариства.

У статуті малого підприємства у формі акціонерного товариства подаються відомості про категорії акцій та їх номінальну вартість.

В засновницьких документах товариства з обмеженою відпо­відальністю, крім загальних відомостей для обох видів товариств, необхідно додавати інформацію про розмір частки кожного з учас­ників, склад та порядок внесення ними (учасниками) вкладів.

У документах обох видів товариств відображається порядок участі акціонерів в управлінні, внесення додаткових внесків, роз­поділу прибутку, розмір резервного фонду.

Зрештою існують певний порядок та умови реєстрації малого підприємства. Підприємство вважається створеним і набуває права юридичної особи з дня його реєстрації у виконкомі місцевої влади за місцем знаходження підприємства.

Для реєстрації новоствореного підприємства необхідно подати наступні документи:

рішення власника майна або уповноваженого органу про ор­ганізацію малого підприємства (за наявності двох або більше влас­ників таким документом є засновницький договір); статут підприємства;

реєстраційна картка, котра одночасно виконує роль заяви за­сновника щодо реєстрації підприємства;

квитанція про сплату мита за реєстрацію підприємства. Місцева держадміністрація згідно зі своїми правами і повнова­женнями може провести екологічну експертизу представленого для державної реєстрації підприємства, вимагати експертний висновок щодо його санітарного та протипожежного стану.

Завершальним етапом створення і реєстрації підприємства є відкриття розрахункового рахунку у відповідному банку за місцем розташування новоствореного підприємства.

з