2. Роль і значення підприємництва в економіці суспільства

Розуміння сутності підприємництва пов'язане також із вияснен­ням його ролі в економіці. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвиткові країни можна звести до наступного.

По-перше, підприємництво є важелем зміни структури еко­номіки. Для підприємців основний спонукальний мотив — мож­ливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвиткові перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від котрих обіцяє перевершити середні показники, економіки країни в цілому.

По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середо­вище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних ви­робництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко- технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулю­ють господарську активність, підтримуючи конкуренцію та існуючий ринок.

По-третє, підприємництво варто вважати каталізатором еко­номічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на: структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів вироб­ництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів еко­номічного розвитку національної економіки в цілому.

По-четверте, підприємництво сприяє економії та раціональному використанню усіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно пов'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.

По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі ма­ють власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більш зацікавлені в якісній та продуктивній праці порівняно з най­маними працівниками. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує більший виграш для еко­номіки в цілому.

Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити наступний загальний висновок:

підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народ­ному господарстві, змістовна сутність котрої зводиться до онов­лення економічної системи, створення інноваційного середовища, яке спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою виступає тією силою, що прискорює рух економіки на шляху ефективності, раціона­лізації, бережливості і постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвину­тих країн з ринковою економікою соціального спрямування незапе­речно підтверджує, що підприємництво — необхідна умова досяг­нення економічного успіху.

3. Правові основи та організаційні форми підприємницької

діяльності

Правові основи та організаційні форми мають забезпечувати безперешкодне й ефективне функціонування підприємницьких структур у ринковій економіці. Вони ніби-то визначають «правила гри», створюють їх опору (підвалину), забезпечуючи перспективу і стабільність власного бізнесу.

Правовою основою підприємництва є законодавчі та інші норма- тивно-правові акти, відповідні норми громадянського, фінансово- кредитного, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства.

Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні здійснюється за допомогою ряду законів (їх більше шестидесяти) і в першу чергу: про підприємництво, власність, підприємства, банки і банківську діяльність, інвестиції, оподаткування, зовнішньо­економічну діяльність тощо. Поряд з цим діють також Укази Прези­дента, Постанови кабінету Міністрів (наприклад, постанова «Про заходи щодо створення та розвитку малих підприємств» як однієї з головних форм підприємництва, малого бізнесу).

Суб'єкти підприємницької діяльності господарюють (діють) на основі Статуту фірми (підприємства, організації), здійснюють свої взаємини з органами державного управління, використовуючи еко­номічні методи. Господарські відносини з постачальниками і спожи­вачами базуються на принципах ринкової економіки укладанням прямих договорів. Виробничі, трудові та економічні відносини трудо­вого колективу з адміністрацією фірми регулюються колективним договором (контрактами). Зрештою будь-які непорозуміння, що ви­никають у колективі або з контрагентами підприємницької діяльності, вирішуються у порядку, встановленому чинними законо­давчими актами.

У підприємницькій діяльності одним з основних є питання про форму її організації. Організаційною одиницею (первинною струк­турною ланкою) бізнесу є фірма (підприємство, банк тощо) або ком­панія. Фірма (компанія) — це загальна назва, що використовується по відношенню до будь-якого підприємства. Вона віддзеркалює лише той факт, що підприємство або організація мають права юридичної особи, проте останні залишаються невідомими. Поняття фірми не відображає організаційно-правовий статус підприємства. Тому, крім назви фірми, для будь-якого підприємця важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності.

На прийняття рішення у процесі вибору організаційно-правової форми підприємства мають вплив певні чинники. Основні з них на­ступні:

відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена генераль­ного партнера і обмежена молодшого партнера);

оподаткування (податки фізичних осіб, подвійне оподаткування у корпораціях);

потреба у фінансових коштах (власних, позичкових); управлінські здібності підприємця (команди менеджерів фірми); передбачувана тривалість існування фірми; можливість зміни власника.

З урахуванням названих та інших чинників підприємець: визначає потрібний йому рівень і обсяг можливих прав та обов'язків залежно від поставлених цілей і вирішуваних завдань;

вирішує питання про порядок створення статутного фонду засно­вуваного підприємства (організації);

вибирає форму організаційної побудови підприємства та схему управління створюваним бізнесом;

погоджує свій вибір з вимогами підприємницького права (право­вої основи підприємництва).

Широко відомі та розповсюджені три основні організаційно-пра­вові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібні володіння; 2) товариства; 3) корпорації. Кожна з цих форм має певні переваги й недоліки (вади).

Одноосібне володіння представляє собою підприємство, власни­ком якого є фізична особа або сім'я. Вона отримує певний доход (прибуток) і несе весь тягар господарського ризику від ведення влас­ного бізнесу. Відомо, наприклад, що в США біля 80% усіх бізнесових організаційних структур є одноосібними володіннями, їх частка ста­новить приблизно 10-14% обсягу бізнесу.

Товариство (партнерство) як організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше господарюючих суб'єктів за умови: розподілу прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають в партнерство, є договір. Виділяють два види товариств — з необмеженою та обмеженою відповідальністю.

Корпорація (акціонерне товариство) є нині домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виділяють дві його частини. Одна частина роз­поділяється серед акціонерів у вигляді дивідендів, інша — нероз­поділений прибуток, що використовується на реінвестування. Створення і функціонування корпорацій регламентуються законом України «Про господарські товариства» (див. Вісник Верховної Ради України. —1991. —№53), який студентам належить вивчити са­мостійно.

Не всі люди можуть бути самостійними підприємцями (одні про­сто не вміють вести свій бізнес, інші бояться ризикувати, треті не мають власного капіталу тощо). Вони віддають перевагу такій формі діяльності, яка дає більшу впевненість в успіхові. Саме для таких категорій людей може стати привабливим франчайзинг (від франц. «франшиза» — пільги, привілеї).

В широкому розумінні слова франчайзинг означає надання пра­ва на виробництво та (або) збут продукції (послуги) з практич­ною допомогою у справі організації та. управління бізнесом. По суті франчайзинг можна тлумачити як метод ведення бізнесу, що базується на довгострокових відносинах між двома контрагента­ми: франчайзодавцем і франчайзоотримувачем.

Франчайзодавець — це незалежна фірма, котра виробляє про­дукцію (надає послуги і делегує право використовувати ім'я свого бізнесу та продавати (виробляти) свої товари (послуги) іншій фірмі- франчайзоотримувачу. Наприклад, фірма, що виготовляє автомобі­лі, стає франчайзодавцем, якщо право на збут цієї продукції придбає інша фірма — франчайзоотримувач.)

Прийнято розрізняти три типи франчайзинга:

1. торговий франчайзинг — торгова фірма (франчайзоотриму­вач) лише отримує право використовувати ім'я бізнесу та його товар­ний знак;

2. франчайзинг розповсюдження продукції — придбання ліцен­зії на продаж (виробництво) в межах суворо обмеженої території певних видів продукції під товарним знаком виробника;

3. чистий франчайзинг — передбачає комплексне забезпечення бізнесу франчайзоотримувача, що охоплює: право на використання імені бізнесу франчайзодавця, ліцензію на продаж товарів (надання послуг), навчання методів оперативного управління придбаним біз­несом тощо.