2. Правова поведінка

Поведінка людини є одним із видів людської діяльності, вона не тільки спрямована на безпосереднє задоволення різних потреб, а й зорієнтована на досягнення певних інтересів (суспільних, державних, особистих, національних тощо), відповідної позиції у сфері суспільних відносин, вона є зовнішньою системою дій, в основі якої покладені внутрішні прагнення людини.

Поведінка людини може регулюватись нормами права або бути поза сферою цього регулювання (відносини дружби, заняття музикою тощо).

Ряд вчених виділяють так звану девіантну поведінку – поведінка, яка не відповідає прийнятим у суспільстві стандартам на даному етапі розвитку, але у майбутньому може їм відповідати.

Заслуговує на увагу позиція науковців, які виділяють нормативну поведінку, під якою розуміють таку поведінку, яка врегульована будь-яким видом соціальних норм – звичаями, релігійними або корпоративними нормами, нормами права та ін.

Нас цікавить поведінка, яка регулюється нормами права та отримала назву «правова поведінка».

Правова поведінка – це соціально значимі, свідомі вчинки суб'єктів права, що передбачені нормами права та контрольовані їх волею, які тягнуть за собою юридичні наслідки.

Правовій поведінці притаманні ряд ознак:

1. Соціальна значущість – це оцінка поведінки суб'єктів з точки зору соціуму. Вчинки людей перебувають у сфері суспільних відносин. Вони певним чином впливають на них та одночасно породжують відповідну реакцію оточуючого середовища залежно від того, чи є вони соціально корисними, чи суспільно шкідливими, або, навіть, небезпечними.

2. Суб'єктивізм ­­ тобто ставлення особи до своїх дій та наслідків, які вони породжують. Суб'єкти мають певний рівень свідомості та волі, вони здатні управляти своїми вчинками відповідно до тих цінностей, які склалися у даному суспільстві та норм, що в ньому існують.

3. Регламентованість поведінки нормами права – тобто за допомогою норм права впроваджується у життя суспільно корисна поведінка та витісняється небажана. Регулятивна функція права передбачає вплив на поведінку суб'єктів права у процесі регулювання суспільних відносин. Правомірна поведінка повинна відповідати тим вимогам, які містяться у нормі права. Остання містить основні цілі, умови, форми поведінки суб'єктів, які є найбільш важливими для суспільства чи соціальної групи.

4. Підконтрольність поведінки державі – держава контролює діяльність суб'єктів суспільного життя залежно від соціальної значимості вчинків. Держава через свої структури гарантує діяльність суб'єктів, створюючи відповідні умови, застосовуючи у необхідних випадках засоби примусу чи заохочення.

5. Здатність правової поведінки породжувати юридичні наслідки. Поведінка суб'єктів надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми вияву, мотиви та наслідки. Норми права можуть дозволяти (уповноважуючі норми), забороняти (забороняючі норми) чи зобов'язувати (зобов'язуючі норми) суб'єктів до певної поведінки. Поведінка, яка не заборонена нормою права, є правовою. Деякі вчинки не заборонені нормою права і не тягнуть юридичних наслідків, оскільки є юридично нейтральними (заняття спортом, музикою тощо).

Правова поведінка має такі види:

1) правомірна поведінка;

2) правопорушення;

3) зловживання правом;

4) об'єктивно протиправне діяння.

За формою зовнішнього прояву правова поведінка поділяється на:

• фізичну поведінку (діяльність);

• усну (вербальну);

• письмову (документальну).

Різновидом правової поведінки є правомірна поведінка. Правомірна поведінка відрізняється від правової активності. Під правовою активністю розуміють внутрішнє усвідомлене, цілеспрямоване, суспільно корисне, ініціативне діяння суб'єктів у сфері права.

Важливою особливістю об'єктивної сторони правової активності є насамперед ініціативний характер діяння суб'єкта, а не тільки його суспільно корисний, цілеспрямований, що має позитивний результат характер. Суб'єктивна сторона правової активності характеризується не тільки усвідомленням потреб та інтересів ініціативної діяльності, а і готовністю до неї.

Враховуючи викладене вище, слід зазначити, що правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою.

Правомірна поведінка характеризується певними особливостями:

• відповідність даної поведінки вимогам норм права (формально-юридичний критерій);

• соціальна корисність даної поведінки, тобто вона є бажаною або необхідною для функціонування суспільства. Необхідність правомірної поведінки міститься у зобов'язуючих та забороняючих нормах права, а бажаність для суспільства даної поведінки, залежить від волі уповноваженої особи, є її правом, а не обов'язком та знаходить своє закріплення у диспозитивних нормах;

• дана поведінка має суб'єктивну сторону, яка знаходить свій вияв у таких складових чинниках, як: мотив (спрямованість поведінки); міра усвідомлення можливих наслідків вчинку; внутрішнє ставлення особи до спричинених наслідків;

• об'єктивна необхідність правомірних дій для функціонування та розвитку суспільства. Ці дії знаходять своє закріплення у імперативних нормах у вигляді обов'язків, виконання яких забезпечується примусовою силою держави;

• форми реалізації правомірної поведінки пов'язані з формами реалізації права (дотримання, виконання, використання та застосування права). Всі форми правомірної поведінки повинні відповідати вимогам норми права з метою досягнення певного позитивного результату. Форма правомірної поведінки у кожному конкретному випадку є індивідуальною та пов'язана із специфікою мотивів та цілей, які ставить перед собою суб'єкт;

• соціальна допустимість поведінки, тобто це можлива правова поведінка, що забезпечена державними засобами.

Правомірна поведінка включає два аспекти:

• інформаційний, що передбачає широкий доступ до правової інформації, обізнаність щодо своїх прав та обов'язків, активне їх використання та дотримання;

• поведінковий, що передбачає законні способи здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Правомірну поведінку можна класифікувати. Класифікація може здійснюватись на основі різних підстав:

I. Залежно від суб'єктів розрізняють:

• правомірну індивідуальну поведінку;

• колективну поведінку (діяльність трудових колективів, державних органів).

II. Залежно від об'єктивної сторони розрізняють:

• активні дії;

• бездіяльність.

III. Залежно від форм реалізації норм права розрізняють:

• дотримання;

• виконання;

• використання;

• застосування.

IV. Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації, розрізняють:

• юридичні акти;

• юридичні вчинки.

V. Залежно від суб'єктивної сторони розрізняють:

• соціально активну поведінку, яка характеризується високим ступенем активності суб'єктів, цілеспрямованістю їх діяльності у процесі реалізації своїх прав, обов'язків, у межах правових норм;

• законослухняну поведінку – це свідоме дотримання законів, які виконуються добровільно на основі високої правосвідомості суб'єктів;

• конформістську поведінку – це поведінка, яка характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів, їх пристосованістю, вона не відрізняється від поведінки інших суб'єктів, основним принципом даної поведінки є «роби як всі»;

• маргінальну поведінку, яка перебуває на межі між правомірною та неправомірною, переступити яку не дозволяє страх перед юридичною відповідальністю;

• звичну поведінку, яка є різновидом діяльності суб'єктів, ввійшла у звичку в силу багаторазового повторення, не потребує додаткових затрат.