1.5. Прийоми фінансового аналізу

До економіко-логічних прийомів належать прийоми порівняння, деталізація, групування середніх та відносних величин, балансовий прийом, горизонтальний (у часі) та вертикальний (структурний) аналіз, можна віднести інте­гральний, графічний та кореляцінно-регресійні прийоми.

Найважливішими спеціальними прийомами фінансового аналізу є порівняльний, або просторовий, аналіз. Суть прийому порів­няння полягає в порівнянні фінансових показників звітного періоду з їх плановим значенням (норматив, норма, ліміт) із показниками попереднього періоду. Для того щоб на основі результатів порів­няння можна було зробити правильні висновки, необхідно забезпе­чити відповідність показників та їх однорідність. Відповідність аналітичних показників пов'язана із відповідністю календарних строків, методів оцінки, умов роботи, інфляційних процесів.

Для того щоб величини, які порівнюються, були зіставні та якісно однорідні, потрібно забезпечити:

- порівнянність календарних періодів часу при вивченні дина­міки показників (за кількістю днів, місяців);

• єдність оцінки (нейтралізація цінового чинника);

• єдність кількісних і структурних чинників (для цього порів­нювальні якісні показники, наприклад собівартість, переводять на однакову (фактичну) кількість і структуру).

Обов'язковою умовою зіставлення порівнювальних показни­ків є єдність методики їх розрахунків, оскільки бувають випадки, коли показники плакуються за однією методикою, а для їх фак­тичного визначення застосовується інша методика.

Деталізація як прийом широко використовують при аналізі чинників факторів і результатів господарської діяльності в часі та місці (просторі). За допомогою цього прийому виявляють пози­тивні та негативні дії окремих чинників, результати впливу яких, як правило, взаємно протилежні.

Групування як засіб розподілу сукупності на однорідні за ознаками елементи застосовують в аналізі для того, щоб розкри­ти зміст середніх підсумкових показників і впливу окремих оди­ниць на ці середні.

Прийом середніх величин краще відображують суть процесу, що відбувся, закономірності його розвитку, ніж більшість окремо взятих позитивних та негативних відхилень. Середні величини широко застосовують при проведенні аналізу, особливо при ви­вченні масових явищ, таких як середній виробіток, середні залиш­ки запасів продукції тощо. Використовують середньоарифметич­ні та середньохронологічні зважені.

Прийом відносних величин (відсотки, коефіцієнти, індекси) дають змогу глибше зрозуміти суть і характер відхилення від базового показника. Відносні величини особливо необхідні для вивчення динаміки показників за ряд звітних періодів. Зростання чи зниження показника розраховують відносно єдиної бази, прийнятої за вихідну, або відносно ковзаючої бази, тобто до попереднього показника.

Балансовий прийом застосовують у тому разі, якщо потрібно вивчити співвідношення двох груп взаємопов'язаних економічних показників, підсумки яких мають бути рівними. Найбільш поширеним є прийом балансових оцінок. Його використовують при аналізі фінансового стану підприємства та застосовують для перевірки повноти і правильності зроблених розрахунків щодо визначення впливу окремих чинників на загальну величину відхилення за показником, що вивчається. У всіх випадках, коли дія чинника самостійна, хоча й пов'язана з іншими чинниками, підсумок розмірів впливу окремих чинників має дорівнювати величині загального відхилення по показнику в цілому. Відсутність цього рівняння свідчить про неповне виявлення або наявність помилок при розрахунках рівня впливу окремих чинників.

Горизонтальний (у часі) аналіз передбачає порівняння кожної позиції звітності з аналогічною позицією попереднього періоду. Він дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основу цього аналізу покладено обчислення базисних темпів зростання балансових статей чи звіту про фінансові результати підприємства.

Найбільш типовими формами горизонтального аналізу є:

1. порівняння фінансових показників звітного і минулого періоду;

2)порівняння фінансових показників звітного періоду з показниками за планом;

3)порівняння фінансових показників за низку минулих періодів.Метою такого аналізу є виявлення тенденцій змін окремих показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства.

Вертикальний (структурний) аналіз спрямований на визначення структури фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому. Вертикальний аналіз подає фінансову звітність у вигляді відносних величин, які характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов'язковим елементом аналізу слугують динамічні ряди цих величин, що дає можливість передбачати та прогнозувати структурні зрушення в складі господарських коштів і джерел їх покриття.

Найпоширенішими є такі форми вертикального (структурно­го) аналізу:

1. вертикальний (структурний) аналіз активів. У процесі цього аналізу визначають співвідношення (чистку) оборотних та не­оборотних активів; склад оборотних і необоротних активів, які використовують, склад активів підприємства за ступенем їх лік­відності, склад інвестиційного портфеля тощо;

2. вертикальний (структурний) аналіз капіталу передбачає ви­значення частки власного та позикового капіталу, склад власного і позикового капіталу, які використовують, за видами та склад позикового капіталу за строковістю зобов'язань тощо;

3. вертикальний (структурний) аналіз грошових потоків. У проце­сі цього аналізу в складі загального грошового потоку виділяють усі грошові потоки по оперативній (виробничій), фінансовій та інвестиційній діяльності. Кожен із цих видів грошових потоків, у свою чергу, може бути більш глибоко структурований за окре­мими складовими.

Трендовий аналіз спрямований на порівняння кожної позиції звітності з низкою періодів, що передують, і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від ви­падкових впливів окремих періодів.

Прямий (власне аналіз), коли результативний показник дроб­лять на складові; зворотний (синтез), коли його окремі елементи об'єднує загальний результативний показник.

Прийом послідовного вилучення чинників (ланцюгових підста­новок) застосовують для розрахунків величини впливу окремих чинників у загальному комплексі їх дії на рівень сукупного фінан­сового показника. Цей метод використовують у тих випадках, коли зв'язок між показниками можна виразити математично у формі фун­кціональної залежності. Суть прийому ланцюгових підстановок по­лягає в тому, що, послідовно змінюючи кожен звітний показник ба­зисним, усі інші показники розглядаються як незмінні. Така зміна дає змогу визначити ступінь впливу чинника на сукупний фінансо­вий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількос­ті чинників, що впливають на сукупний фінансовий показник. Роз­рахунки починають з початкової бази, коли всі чинники дорів­нюють базисному показнику, тому загальне число розрахунків на одиницю більше від кількості визначаючих чинників. Ступінь впли­ву кожного чинника встановлюють послідовним відніманням: з другого розрахунку віднімається перший, з третього — другий тощо.

Використання прийому ланцюгових підстановок потребує сурової послідовності визначення впливу окремих чинників. Ця послідовність полягає в тому, що насамперед визначають ступінь якісних показників, які характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів, обсяг доходів та витрат, після цього— якісних показників, які характеризують

Рівень доходів та витрат, ступінь ефективності використання фінансових ресурсів.

Прийом відносних різниць полягає в тому, що попередньо ви­значають абсолютну або відносну різницю (відхилення від базисного показника) за чинниками, що вивчають, і сукупним фінансовим показником. Потім це відхилення (різниця) по кожному чиннику перемножують на абсолютне значення інших взаємопов’язаних чинників. При вивченні впливу на сукупний показник двох чинників (кількісного і якісного) прийнято перемножувати відхилення по кількісному чиннику на базисний якісний чинник, а відхилення по якісному чиннику — на звітний кількісний чинник.

Прийом абсолютних різниць використовують для розрахунку чинників у тих випадках, коли результативний показник можна подати у вигляді множення кількох показників. Вплив окремих чинників розраховують множенням різниці між фактичним та плановим (базисним) показниками на абсолютне значення іншого (інших) показників.

Прийом підносних різниць (по різниці відсотків, коефіцієнтів) застосовують у тому разі, якщо результативний показник можна представити як перемноження чинників (співмножників). Розрахунок окремих чинників виконують множенням різниці у відсотках ріння виконання плану по двох взаємопов'язаних показниках на абсолютний рівень результативного показника, що планується.

Прийом ланцюгових підстановок та прийом різниць є різновидністю прийому, який отримав назву «елімінування». Елімінування – це логічний прийом, який застосовують при вивченні функціонального зв'язку, при якому послідовно виділяється вплив одного чинника і виключається вплив усіх інших. Прийом пайової участі (пропорційного ділення приросту) використовують для деталізації чинників 1-, 2- і п-го порядків, вплив яких на результативний показник виражається не абсолют­ною сумою, а відносними показниками. Для розрахунку чинників визначають коефіцієнт пайової участі Кg як відношення приросту результативного показника до суми змін факторних. Рівень впливу окремих чинників на результативний показник розраховують множенням суми зміни цих чинників на коефіцієнт пайової участі.