6.2. Аналіз руху грошових коштів

В умовах планової економіки грошові кошти не відігравали значущої ролі в діяльності підприємств, оскільки їх величина як у касі, так і на поточному рахунку регулювалася вищими держав­ними установами.

Для підприємств, які функціонують у ринкових умовах, здій­снення безперервного руху грошових коштів стає головним за­вданням, успішне вирішення якого зможе забезпечити функціо­нування основної діяльності, погашення зобов'язань та реаліза­цію питань соціальної програми розвитку підприємництва. Ана­ліз руху потоків грошових коштів дає змогу вивчити їх динамі­ку, визначити суму перевищення надходжень над виплатами і, отже, зробити висновок про можливості внутрішнього фінансу­вання.

Грошові кошти самі по собі, тобто не вкладені у виробництво, з одного боку, не можуть приносити дохід, а з другого боку, під­приємство завжди повинно мати певну суму вільних коштів, не­обхідних у разі виникнення додаткових потреб у коштах, а також несподіваних можливостей їх вигідного вкладення. Саме цим ви­значається необхідність певної систематизації підходів до управ­ління цими активами.

У цілому система ефективного управління грошовими кошта­ми передбачає виділення трьох блоків аналітичних процедур:

1. Розрахунок тривалості фінансового циклу;

2. Аналіз руху грошових коштів;

3. Оцінка оптимального рівня грошових коштів;

4. Визначення вартості грошей у часі.

6.2.1. Розрахунок тривалості фінансового циклу

Будь-який бізнес починається за наявності певної суми гро­шових коштів, що перетворюються в ресурси для виробництва. Після цього в процесі діяльності підприємства грошові кошти використовуються на оплату праці та інші поточні витрати. Си­ровина і матеріали передаються із запасів у виробництво. Деякі необхідні для виробництва складові купуються в кредит і тимча­сово фінансуються через кредиторську заборгованість наперед до погашення її з отриманих потім грошових коштів. У міру вироб­ництва готових виробів вони накопичуються на складі, що збіль­шує запаси готової продукції. Якби не було реалізації, то процес виробництва постійно трансформував би грошові кошти, сирови­ну, інші витрати на виробництво та кредиторську заборгованість у зростаючі запаси готової продукції.

Якщо підприємство не може постійно перетворювати готову продукцію в грошові кошти через реалізацію, то систематичне збіль­шення запасів призводить до виснаження як грошових коштів, так і сировинних ресурсів. У такому разі брак коштів компенсується або кредитами, або збільшенням власного капіталу. Відповідно такі дії призводять до загострення нестачі коштів і підприємство втрачає змогу своєчасно гасити кредиторську заборгованість.

При реалізації продукції підприємство, як правило, надає кре­дит своїм покупцям. Якби продукція продавалася за готівку, то надходження грошей було б постійним. При реалізації товару в кредит надходження по рахунках відкладається на час обороту дебіторської заборгованості. Як тільки покупці оплачують свої рахунки, їм знову надається кредит. Аналогічно підприємство в міру погашення кредиторської заборгованості знову здійснює но­ві закупки сировини та матеріалів у постачальників у кредит.

Усі ці операції багаторазово повторюються і супроводжують­ся грошовими надходженнями та витрачаннями.

Отже, кругообіг капіталу, що включає наведені господарські операції, логічно підводить нас до необхідності розгляду кількіс­ної оцінки фінансової діяльності щодо циркуляції грошових кош­тів на підприємстві.

Таку оцінку здійснюють за допомогою показника тривалості фінансового циіклу, який характеризує середню тривалість між відпливом грошових коштів у зв'язку зі здійсненням поточної виробничої діяльності та їх припливом як результатом виробни­чо-господарської діяльності.

Для того щоб більш чітко уявити логіку розрахунку цього по­казника, розглянемо схему трансформації грошових коштів у оборотних активах (рис. 6.1)

З рис. 6.1 видно, що операційний цикл більшою мірою харак­теризує виробничо-технологічний аспект діяльності підприємст­ва, а фінансовий цикл — її фінансову компоненту.

Безумовно, операційний і фінансовий цикли пов'язані, але описують різні сторони процесу функціонування підприємства як суб'єкта господарювання. На основі схеми нескладно визначити алгоритм розрахунку тривалості циклу:

де О_в.₃ — оборотність коштів, утілених у виробничі запаси; О_дз — оборотність дебіторської заборгованості; О_кз — оборотність кре­диторської заборгованості.

Аналіз динаміки тривалості фінансового циклу рекоменду­ється проводити періодично. Якщо скорочення тривалості опе­раційного циклу, без сумнівів, розглядається як позитивні тен­денції, то щодо показника Тф подібного безапеляційного судження зробити не можна. Тут потрібний факторний аналіз, оскільки якщо скорочення тривалості фінансового циклу досяг­нуто за рахунок невиправданого уповільнення оборотності кре­диторської заборгованості, то подібний факт швидше є негатив­ним, ніж позитивним.

Наведена схема трансформації грошових коштів в оборотних активах дає змогу визначити внутрішні (щодо підриємства) фак­тори, які впливають на тривалість фінансового циклу. Очевидно, що такими чинниками є:

• оборотність дебіторської заборгованості;

• оборотність виробничих запасів.

Цей факт указує на необхідність здійснення в контексті цього блоку аналітичних процедур аналізу оборотності дебі­торської заборгованості і виробничих запасів з метою вияв­лення причин невиправданого збільшення тривалості їх оборо­ту, що призводить до збільшення фінансового циклу. Резуль­тати саме такого аналізу допоможуть вжити дійових заходів, здатних прискорити оборотність зазначених вище елементів поточних активів.

Для реалізації окресленого кола завдань розглянемо алгоритм розрахунку періоду погашення (інкасації) дебіторської заборго­ваності, який визначають за формулою

де Т — тривалість періоду, що аналізується; ДЗ — середня вели­чина дебіторської заборгованості; Vp — виручка від реалізації продукції.

З формули видно, що величина ДЗ перебуває в прямій залеж­ності з показником П_Д3, а обсяг реалізації — у зворотній.

Це означає, що досягти скорочення періоду інкасації дебітор­ської заборгованості можна або за рахунок збільшення виручки від реалізації, або зменшенням величини дебіторської заборгова­ності.

Для того щоб збільшити обсяг реалізації продукції підприємс­тво має:

• нарощувати свій виробничий потенціал;

• активно здійснювати реконструкцію та модернізацію діючо­го обладнання, а також оновлення морально застарілих основних засобів;

• удосконалювати продукцію та розширювати її асортимент, впроваджуючи на ринок нові види товару;

• поліпшити організацію виробництва з метою забезпечення ритмічного випуску продукції;

• підвищувати попит на продукцію за рахунок її якості;

• встановлювати ціни на продукцію з урахуванням її спожив­чих властивостей;

• розширювати ринки збуту продукції тощо.

Досягти прискорення оборотності дебіторської заборгова­ності через зменшення їі залишків можна за рахунок:

• посилення контролю за станом розрахунків з покупцями за відстроченими платежами;

• перегляду кредитної історії платника;

• проведення аналізу заборгованості по окремих дебіторах з метою виявлення постійних неплатників;

• посилення контролю за співвідношенням дебіторської й кредиторської заборгованості та збалансованості тенденцій їх змін;

• оцінки можливостей продажу дебіторської заборгованості банкам (факторинг);

• надання знижок покупцям при достроковій оплаті товару.

В економічно розвинених країнах набула поширення така схе­ма реалізації товарів у кредит: «2/10, полная ЗО». Це означає, що:

• покупець отримує 2 % — у знижку в разі сплати отриманого товару впродовж 10 днів з початку періоду кредитування;

• покупець сплачує повну вартість товару, якщо оплата здійснюється з 11-го по 30-й день кредитного періоду;

• у разі несплати протягом місяця покупець додатково спла­чує штраф, величина якого диференціюється відповідно до мо­менту сплати;

Слід зазначити, що умови розрахунків обираються так, щоб, з одного боку, рання сплата була привабливою для покупців, а з другого — доцільною для продавців. У зв'язку з цим виникає не­обхідність оцінки можливості надання знижки при достроковій оплаті.

Розмір та умови надання знижки встановлюються з урахуванням:

1. темпів інфляції;

2. середньорічної ставки відсотка за кредит;

3. норми прибутку.

Розглянемо техніку аналізу. В умовах інфляції падіння купівель­ної спроможності грошей за період характеризується коефіцієн­том К_ц, який є оберненим до індексу цін. Якщо зазначена догово­ром сума до отримання становить S, а динаміка цін характеризу­ється індексом Іц, то реальна сума грошей з урахуванням їх купівельної спроможності в момент сплати буде: S / Іц.

Розглянемо приклад на базі умовного підприємства A:

1. Обсяг реалізації товару в кредит — 12 453 260 грн.

2. Період погашення дебіторської заборгованості — 89 днів.

3. Норма прибутку — 35 %.

4. Щомісячний темп інфляції— 3 %.

5. При реалізації товару за схемою «5/15, nеt 45» тривалість погашення дебіторської заборгованості — 60 днів.

Виходячи з наданої інформації, індекс цін становить 1,03. Враховуючи те, що на підприємстві А період погашення дебітор­ської заборгованості 89 днів (тобто 3 міс), індекс цін у середньо­му дорівнюватиме 1,093 (1,03³). Тоді коефіцієнт падіння купі­вельної спроможності грошей становитиме 0,915 (1 : 1,093). Ін­шими словами, підприємство реально отримає тільки 91,5 % вар­тості товару, втрачаючи з кожної тисячі 85 грн, або 8,5 %.

Відповідно від виручки на умовах подальшої сплати підприєм­ство реально отримає тільки 11 394 732 грн (12 453 260 * 0,915).

Сума в розмірі 1 058 528 грн (12 453 260 - 11 394 732) — це при­ховані збитки від інфляції.

Якщо підприємство перейде на нові умови реалізації товару за схемою «5/15, net 45», то індекс цін за 60 днів (період інкасації дебіторської заборгованості в умовах нової кредитної політики) буде становити 1,06 (1,03³), а коефіцієнт падіння купівельної спроможності грошей — 0,943 (1/1,06). Це вказує на те, що втрати підприємства зменшаться порівняно з розрахованою вище сумою (1 058 528 грн) і складуть 709 835 грн [(1 - 0,943) * 12 453 260]. Проте це тільки розмір втрат підприємства, пов'язаних з інфляцією. Для того щоб визначити їх загальну величину, потрібно також урахувати втрати, що несе підприємство від надання знижок. Для цього використовують формулу

де К₃ — кількість днів, протягом яких діє знижка; М_в — макси­мальна відстрочка платежу; Vп._к — обсяг продажу товару в кре­дит; rз, — розмір знижки.

Для підприємства А втрати становитимуть 207 553,5 грн (15:45- 12 453 260*0,05).

Отже, загальна сума втрат буде дорівнювати 917 388,5 (709 835 + 207 553,5), що на 141 139,5 грн (917 388,5 - 1 058 528) менше, ніж величина витрат, яку підприємство має до переходу на систему знижок.

Разом з тим підприємство А крім збитків отримає також і до­датковий дохід за рахунок вивільнення коштів унаслідок змен­шення залишків дебіторської заборгованості, тобто підвищення її оборотності.

Алгоритм розрахунку такий:

12453260 / 360*90 = 3 113 315 грн — залишки дебіторської заборгованості до переходу на нові умови надання кредиту;

12453260 / 360*60 = 2 075 543 грн — залишки дебіторської заборгованості при реалізації товару в кредит зі знижкою;

3 113 315-2 075 543 = 1 037 772 грн — вивільнення коштів;

1 037 772 *0,35 = 363 220,2 грн — додатковий прибуток, що отримає підприємство.

Враховуючи вище розрахований фактор, відкоригуємо загаль­ну суму втрат підприємства. її розмір становитиме 554 168,3 грн, що майже вдвічі менше, ніж втрати підприємства при звичайній реалізації товару в кредит.

Наступним аргументом на користь надання знижки покупцям у разі дострокової сплати є той факт, що підприємство в даному випадку отримує можливість скоротити обсяг фінансування, тобто обсяг необхідного для функціонування підприємства капі­талу. Якщо середній строк сплати дебіторської заборгованості — 60 днів, і підприємство надає покупцям, наприклад, двовідсотко-ву знижку за оплату в строк не пізніше 14 днів, то така знижка для підприємства може розглядатись як отримання кредиту за ставкою 15,7 % [2 * 360 : (60 - 14)].

Завдяки двовідсотковій ставці підприємство-продавець швид­ше повертає гроші в обіг, що виключає необхідність залучати по­зикові кошти.

Якщо підприємство залучає кредитні ресурси від 24 % річних, то умови реалізації для нього будуть вигідними.

Другий фактор, що впливає на тривалість фінансового цик­лу, — оборотність виробничих запасів, яку розраховують за формулою

де Т — тривалість періоду, що аналізується; ВЗ — середня вели­чина запасів; Св — собівартість реалізованої продукції.

Наведений алгоритм розрахунку вказує на те, що основними заходами, завдяки яким можна скоротити період обороту вироб­ничих запасів (О_вз) є зниження собівартості продукції та змен­шення залишків запасів.

Резервами зниження собівартості продукції можуть стати:

• випереджаючі темпи зростання обсягів виробництва віднос­но темпів зростання сукупних витрат;

• раціональне використання виробничих, трудових, фінансо­вих ресурсів;

• якість сировини, матеріалів, кваліфікація працівників; дос­коналість технології;

• зняття з виробництва нерентабельної продукції, оптимізація товарної структури;

• усунення невиправданого завищення норм витрат на одини­цю виробу;

• заміна дорогих матеріалів більш дешевими, але якісними предметами праці.

Що стосується проблеми зменшення виробничих запасів, то йдеться не про зведення їх величини до мінімуму. У цьому зв'язку завдання фінансового аналізу полягає в тому, щоб визначити їх оп­тимальний рівень, тобто щось середнє між надмірно великими за­пасами, спроможними привести до фінансових труднощів, і надмір­но малими, небезпечними для стабільного виробництва. Таке завдання не може бути вирішено в умовах стихійного формування запасів — необхідна налагоджена система контролю стану запасів.