Література

1. Бланк И. А. Основи финансового менеджмента Т. 2. — К.: Ника- Центр, Зльга, 2000. — 512 с.

1. Бочаров В. В. Финансовьій анализ. — СПб, 2001. — 240 с.

2. Ефимова О. В. Финансовьій анализ. — М: Бухгалтерский учет, 1999.

2. Кірейцев Г. Г., Виговська Н. Г., Петрук О. М. Фінансовий мене­джмент. — Житомир. — 2001. — 431 с.

3. Ковачев В. В. Финансовьій анализ. Управление капиталом. Вьібор ин- вестидий. Анализ отчетности. — М.: Финансьі и статистика, 1998. — 512 с.

4. Ковалев В.В. Финансовьш анализ: методьі и процедурьі. — М.: Финансьі и статистика, 2001. — 560 с.

5. Крейнина М.Н. Финансовый менеджмент. — М.: Дело и Сервис. — 1998. —С. 304.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» // Все про бухгалтерський облік. — 2000. — № 1. —С. 20—24.

7. Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка. —2001. —598с.

10. Шевчук В. Р. Аналітичне забезпечення раціоналізації грошових потоків підприємств. — Львів: Дисертація канд. екон. наук, 2000.

Розділ 6 аналіз грошових потоків

6 .1. Поняття, види і значення грошових потоків для підприємства

Підвищений інтерес до досліджень природи грошових пото­ків, закономірностей і особливостей їх руху спостерігається в світовій економічній думці порівняно недавно та пов'язаний з необхідністю:

• здійснення динамічного аналізу функціонування підприєм­ства;

• вишукування доступних підприємству джерел фінансування із забезпеченням оптимальної їх структури;

• раціонального розміщення коштів у відповідних елементах активів підприємства;

• перетворення прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку підприємства, на величину грошових коштів;

• забезпечення ліквідності та платоспроможності підприємства.

Поняття «грошовий потік» досить часто зустрічається в зару­біжній економічній літературі. У свою чергу, вітчизняні аналіти­ки почали широко використовувати його тільки з розвитком рин­кового реформування української економіки.

В умовах командно-адміністративної економіки аналіз госпо­дарської діяльності оперував лише поняттям коштів як найліквід-нішої складової активів. До коштів включали гроші на поточному рахунку і в касі підприємства. У виданнях з економічного аналізу М. Баканова, С. Барнгольц, В. Бєлобородової, А. Шеремета та ба­гатьох інших відомих дослідників кошти розглядали в контексті оборотних засобів, які, у свою чергу, поділялися на нормовані та ненормовані. Кошти відносили до оборотних засобів, за якими планові норми та нормативи були відсутні, отож, за базу порів­няння переважно приймали попередній період, тобто вивчали динаміку їх абсолютних сум за даними балансу підприємства

Притому збільшення залишків на поточному рахунку та в касі за період у динаміці трактувалося як позитивне явище, тоді як в умовах ринкової економіки підприємства повинні прагнути раці­онально використовувати вільні кошти. Необхідність оптимізації залишків грошових коштів обумовлена збитками, які реально не­се підприємство внаслідок їх невиправданого збільшення. Це збитки, пов'язані із:

• інфляцією та знеціненням грошей;

• втраченою можливістю їх вигідного розміщення й одержан­ня додаткового доходу.

В англо-американській літературі кошти у звичайному для нас розумінні мають назву готівки. Саме визначення коштів є значно осяжнішим — це готівка та грошові еквіваленти, тобто інші ко­роткострокові ліквідні активи, що можуть бути реалізовані в будь-який час без значних витрат. Слід мати на увазі, що купівля та продаж грошових еквівалентів розглядається лише як транс­формація з однієї форми коштів у іншу, а не як рух грошових по­токів.

У французьких економічних виданнях існує інше визначен­ня коштів, що використовується починаючи з 70-х років — рі­зниця між чистим оборотним капіталом і потребою в оборот­ному капіталі. Воно відоме як рівняння функціональної рівноваги Мельє, Бароле і Бульме. Поряд з ним існує також поняття касової готівки, що визначається як сума коштів і бан­ківських кредитів. Звідси кошти дорівнюють касовій готівці мінус банківські кредити. Отже, кошти збігаються з готівкою тільки у разі, якщо підприємство не потребує кредитів для під­тримання своєї фінансової рівноваги. Саме існування концеп­ції фінансової рівноваги у французькій школі фінансового ме­неджменту зумовлює використання цього підходу до визначення категорії коштів.

У ринкових умовах поява терміну «грошовий потік» поряд з існуванням категорії коштів є цілком виправданою. Адже термін «грошовий потік» розкриває динамізм підприємницької діяльно­сті, де грошові надходження й витрачання мають постійний ха­рактер, ідуть безперервними потоками. Тільки в балансі підпри­ємства його кошти показані на певну дату.

В. М. Суторміна вважає, що фінансовий аналіз визначає гро­шові потоки як кошти, які одержує підприємство в результаті підприємницької діяльності. М. А. Поукок і А. X. Тейлор зазна­чають, що термін «грошовий потік» означає «... усі кошти, що надходять у розпорядження підприємства і доступні для використання протягом періоду часу». Крім того, загальноприйнятим чинником економічного життя, підкреслюють вони, є те, що «... якщо підприємство має намір «залишитися в бізнесі», воно повинно безперервно здійснювати продаж і покривати витрати. Тому має існувати безперервний потік і інших матеріальних цін­ностей у бізнесі з нього».

На сьогодні в Україні під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Однак, на наш погляд, більш змістовним та точним визначен­ням цієї категорії є таке, за яким грошовий потік являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів, що генеруються господарською діяльністю підприємс­тва [4].

У зарубіжних та вітчизняних джерелах немає єдиного визна­чення грошового потоку. Адже вжитий відокремлено і без певних характеристик цей термін не має значного змістовного наванта­ження. У зв'язку з цим розрізняють різні види грошових потоків залежно від тих чи інших аналітичних потреб.

Так, для визначення структури грошового потоку і джерел йо­го формування в розрізі видів діяльності використовують таку класифікацію.

1. Грошовий потік від операційної діяльності характеризу­ється витрачанням грошових кошів, пов'язаних зі сплатою рахун­ків постачальників та підрядників, виплатою заробітної плати, відрахуванням до бюджету та внесками в державні цільові фон­ди, сплатою відсотків за кредити і позики; іншими виплатами, які забезпечують здійснення операційної діяльності. Одночасно цей вид грошового потоку відображує надходження грошових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), погашення дебі­торської заборгованості, авансів, що отримані від покупців та за­мовників, податкових органів у порядку здійснення перерахунку надмірно сплачених сум тощо.

Оскільки операційна діяльність підприємства є головним дже­релом прибутку, то вона має генерувати основний потік грошо­вих коштів.

2. Грошовий потік від фінансової діяльності складається насамперед з надходжень від випуску акцій, залучення банків­ських кредитів і позик. Вибуття коштів у зв'язку з фінансовою діяльністю включає виплату дивідендів та повернення позик і кредитів.

3. Грошовий потік від інвестиційної діяльності охоплює придбання (створення) та реалізацію майна довгострокового використання. Перш за все це стосується надходження (вибуття) основних засобів, нематеріальних активів, а також придбання або реалізації цінних паперів інших компаній.

При сприятливій для підприємства економічний ситуації воно прагне до розширення та модернізації виробництва. Тому інвес­тиційна діяльність у цілому приведе до тимчасового відтоку грошових коштів.

Поряд з наведеною класифікацією для потреб аналізу креди­тоспроможності доцільно використовувати розподіл грошових потоків, який існує в міжнародній практиці, на пріоритетні, дис­креційні і фінансові.

Пріоритетний потік — це виплати комерційного характеру, необхідні для нормального стану діяльності, які є пріоритетними відносно інших виплат. Цей потік завжди є від'ємним і включає податкові платежі, погашення основної суми боргу за банківсь­кими кредитами, сплату відсотків за ними тощо.

Дискреційний потік охоплює виплати чи надходження кош­тів, які не є обов'язковими, тобто за необхідності їх можна від­класти. Прикладами таких платежів можуть бути витрати у зв'язку з поглинанням інших компаній, придбанням цінних па­перів, виплатою дивідендів за акціями тощо. У деяких джере­лах економічної інформації замість дискреційного грошового потоку використовують термін «вільний грошовий потік», який розраховують відніманням від операційного грошового потоку суми, що призначена для використання. Ця величина може бути як позитивною, так і негативною. Негативна величина дискре­ційного (вільного) грошового потоку означає, що компанія не взмозі фінансувати виробничий процес за рахунок коштів, отриманих від операційної діяльності, отже, змушена вишуку­вати додаткові внутрішні джерела або залучати зовнішні.

Фінансовим потоком уважають надходження й виплати кош­тів, пов'язані зі змінами довгострокового капіталу. Він включає надходження від емісії акцій чи отримання кредитів, виплати ос­новної суми боргу (якщо ці виплати не розглядалися як пріоритет­ні), викуп компанією власних акцій або погашення інших довго­строкових фінансових інструментів.

Наведену вище класифікацію грошових потоків (за більш ши­роким колом ознак) поглиблює І. О. Бланк, який пропонує за мас­штабом обслуговування господарського процесу розрізняти:

1. грошовий потік по підприємству в цілому. Це найбільш агрегований вид грошового потоку, який акумулює всі види гро­шових потоків, що обслуговують господарський процес підпри­ємства у цілому;

2. грошовий потік по окремих видах господарської діяльності підприємства. Цей вид грошового потоку характеризує результат диференціації сукупного грошового потоку підприємства в розрі­зі окремих видів його господарської діяльності;

3. грошовий потік по окремих структурних підрозділах під­приємства. Така диференціація грошового потоку підприємства визначає його як самостійний об'єкт управління в системі організаційно-господарської побудови підприємства;

4. грошовий потік по окремих господарських операціях.

За методом визначення об 'єму грошові потоки поділяють на:

1. валовий грошовий потік, який характеризує всю сукупність надходжень і витрат грошових коштів у період часу, що розгля­дається в розрізі окремих його інтервалів;

2. чистий грошовий потік, який характеризує різницю між пози­тивними і негативними грошовими потоками (між надходженням та витрачанням грошових коштів). Чистий грошовий потік є важливим результатом фінансової діяльності підприємства, що визначає фі­нансову рівновагу і темпи зростання його ринкової вартості.

3а рівнем достатності обсягу виділяють:

1. надлишковий грошовий потік — це грошовий потік, при якому надходження коштів суттєво перевищують реальну потре­бу підприємства в цілеспрямованому їх витрачанні;

2. дефіцитний грошовий потік — це такий грошовий потік, при якому надходження коштів значно нижчі за потреби підпри­ємства в них.

За безперервністю формування розрізняють:

1. регулярний грошовий потік, який характеризує надходжен­ня або витрачання коштів по окремих господарських операціях, яке здійснюється постійно. Характер регулярних носить біль­шість видів грошових потоків від операційної діяльності, потоки, що пов'язані з обслуговуванням фінансового кредиту і реалізацієюдовгострокових інвестиційних проектів;

2. дискретний грошовий потік, що характеризує надходження або витрачання грошових коштів, пов'язаних зі здійсненням оди­ничних господарських операцій. До цього виду потоку можна віднести одноразове витрачання грошових коштів, що пов'язані з придбанням підприємством цілісного майнового комплексу, ку­півлею ліцензій тощо.

За напрямом руху грошових коштів виділяють:

1. позитивний грошовий потік, який характеризує сукупністнадходжень грошових коштів на підприємство від усіх видів гос­подарських операцій;

2. негативний грошовий потік, який характеризує сукупність виплат грошових коштів підприємством у процесі здійснення йо­го виробничо-господарської діяльності.

Слід зауважити, що платіжна криза в Україні зумовлена «ви­тратним» характером економіки: сукупні витрати в країні значно перевищують сукупні доходи. Це пояснюється насамперед тим, що підприємства не здатні генерувати позитивний грошовий по­тік від операційної діяльності.

У зв'язку з цим вважаємо за необхідне зупинитися на розгляді факторів, що визначають грошові потоки вітчизняних підприємств.

До зовнішніх факторів слід віднести:

^ загальну платіжну кризу в країні:

^ низький рівень виробництва;

^ розвиток науки і техніки;

^ низьку купівельну спроможність населення;

^ невідрегульованість правового забезпечення;

^ недосконалість податкової політики;

^ неплатоспроможність підприємств.

До внутрішніх факторів належать:

^ висока частка умовно-постійних витрат у собівартості;

^ енерготрудомісткість та ресурсозатратність наявних техно­логій;

^ низька якість продукції в поєднанні з її високою ціною;

^ «тінізація» частини господарського обороту;

^ брак джерел довгострокового фінансування капіталовкладень;

^ низький рівень управління дебіторською заборгованістю та виробничими запасами.

Слід зазначити, що поділ чинників на зовнішні та внутрішні є умовним, оскільки існує зворотний зв'язок: криза на макрорівні спричиняє кризу на мікрорівні, і навпаки.

Проблеми фінансового розвитку на мікрорівні перебувають у тісному взаємозв'язку з проблемами макроекономічного регулю­вання. Загальноекономічна ситуація в країні, інвестиційний клі­мат, інституційне й правове оточення можуть стимулювати або пригнічувати фінансовий розвиток підприємств, піддавати їх руйнівному чи творчому процесу. У свою чергу, підприємницька активність, напрями та способи її реалізації впливають через зво­ротний зв'язок на загальну економічну ситуацію в країні і стан її макропараметрів. Деякою мірою цей механізм розвитку нагадує хімічну реакцію автокаталізу: певні початкові умови включають реакцію, продукти якої самі стають її каталізаторами та стиму­люють нові витки її розвитку з наростаючим темпом. При цьому, 1 погляду збереження системи й ефективності її функціонування, процес може мати різний характер: у негативному випадку може відбутися катастрофічне наростання деструктивних змін у систе­мі, у позитивному — еволюційний розвиток і перехід системи на новий режим економічного зростання [21].

Отже, макророзвиток економічної системи та процес фінансово­го розвитку на мікрорівні настільки тісно переплетений прямими й зворотними зв'язками, що отримання реальної картини макроеко-номічних процесів і розуміння їх природи неможливе без глибоких досліджень фінансових механізмів, що визначають функціонування підприємств. Особливо гостро необхідність такого підходу прояв­ляється в ситуації, коли те чи інше мікро- явище протікає в макросередовищі, охопленому кризовими процесами.

Ось чому на сучасному етапі особливої актуальності набува­ють дослідження, спрямовані на розгляд аналітичного забезпе­чення фінансового управління підприємствами в умовах неста­більного зовнішнього середовища. При цьому проблеми раціона­лізації грошових потоків підприємств доцільно вивчати з перспек­тивних позицій — досягнення ними стійкого фінансового стану як необхідної вимоги функціонування в ринкових умовах.