Урок 7. Алфавіт мови програмування

Мета уроку: дати дітям поняття мови програмування, на прикладі мови Паскаль дати означення основним поняттям мови: алфавіт, оператори, ідентифікатори, рядки, описи.

Теоретичний матеріал

Мова програмування — це один з способів подачі алгоритму, що розрахований на виконавця комп'ютер (тут доречно згадати з дітьми взагалі, що таке алгоритм, його властивості та форми подачі).

Будь-яка мова програмування характеризується трьома основними складовими: алфавіт, синтаксис і семантика.

Сукупність символів, які дозволяється використовувати при побудові опису програм мовою програмування, називають алфавітам цієї мови.

Сукупність правил (опису) побудови вказівок алгоритмів деяк

ю мовою програмування називають синтаксисам мови програмування.

Правила семантики пояснюють, яке смислове значення має кожний . опис і які дії повинен виконати комп'ютер під час виконання кожної команди. У будь-якій мові програмування можна виділити чотири типи елементів, що використовуються при побудові описів програм: символи, слова, вирази, команди (оператори).

Символи мови — це основні нероздільні знаки, за допомогою яких описуються програми і дані.

Слова мови — структури, що утворені із символів алфавіту мови програмування і мають певний зміст. Слова — це імена змінних та констант, числа, службові слова та ін.

Вираз — це текст, що задає правило обчислення одного значення величини. Якщо одержуване значення числове, то вираз називають арифмeтичним, якщо значення логічне, то вираз називають логічніш або бульовим, якщо одержуване значення — текст, то вираз називають літерним.

Команда — це вказівка на виконання деякої дії. При написанні програм команди називають операторами, а величини, що використані в команді — операндами.

Скінченна послідовність виконуваних почергово команд називається серією команд. Серія може складатися з однієї команди і навіть бути порожньою.

Алфавіт і словник мови.

Програма на мові Паскаль формується за допомогою набору знаків, що утворюють алфавіт мови, і складається з літер, десяткових і шістнад-цяткових цифр і спеціальних символів.

У якості літер використовують великі та малі літери латинського алфавіту:

abcdefghijklmnoprstuvwxyz і_ (знак підкреслення)

АВСDEFGHIJKLMNOPQRSTUVWXYZ

У якості десяткових цифр: 1234567890. Шістнадцяткові цифри будуються з десяткових цифр і літер від А до F (або від а до f ).

При написанні програм застосовуються спеціальні символи:

+ плюс - мінус

* зірочка (знак множення) / знак ділення

= дорівнює > більше

< менше # номер

$ знак грошової одиниці [ ] квадратні дужки

() круглі дужки {} фігурні дужки

. крапка , кома

: двокрапка ; крапка з комою

« апостроф ^ тильда

@ комерційне а пробіл.

Комбінації спеціальних символів можуть утворювати складені символи:

:= присвоювання <> не дорівнює

.. діапазон значень (* *) альтернатива {}

(..) альтернатива [ ] <= менше або дорівнює

>= більше або дорівнює.

Неподільні послідовності символів утворюють слова, що несуть певний зміст у програмі. Слова відділяються розділовими символами, у якості яких може використовуватись пробіл, кома, символ кінця рядка, коментар. Слова поділяються на: стандартні, зарезервовані, ідентифікатори користувача.

Зарезервовані слова є складовою частиною мови, мають фіксоване написання і назавжди визначений зміст. Наприклад: begin, еlse, fипсtіоп, gоtо, епd, рrоgrат і т.д.

Стандартні слова призначені для заздалегідь визначених розробни­ком мови типів даних, констант, процедур і функцій (наприклад, sіп, соs, pi). Зарезервований ідентифікатор можна перевизначити, але це може призвести до помилки, тому краще цього не робити.

Ідентифікатори користувача використовуються на позначення констант, змінних, процедур і функцій, що визначені самим програмістом. Існують загальні правила написання ідентифікаторів:

1. Ідентифікатор починається тільки з літери або знака підкреслення.

2. Ідентифікатор може складатися з літер, цифр і знака підкреслення.

3. Між двома ідентифікаторами має бути хоча б один розділовий знак.

4. Максимальна довжина ідентифікатора 127 символів, але значущими є тільки 63 символи.

При написанні можна використовувати як великі, так і малі літери. Компілятор не визначає різниці між ними.

Правила оформлення програм (пунктуації):

1. Крапка з комою не ставиться після bеgin і перед епd, тому що ці слова є операторними дужками, а не операторами.

2. Крапка з комою розділяє оператори. Її відсутність між операторами викликає помилку компіляції. Наявність між операторами декількох крапок з комою не є помилкою, тому що компілятор сприймає їх як ознаку -9-наявності порожніх операторів.

3. При використанні вкладених структур може виникнути ситуація:

end;

епd;

епd.

Крапку з комою можна ставити як після кожного, так і після останнього епd. А наприкінці програми крапка з комою взагалі не ставиться.

4. В операторах циклу крапка з комою не ставиться після whіlе, rереаt, dо і перед ипtil.

5. В умовних операторах крапка з комою не ставиться після thеп і перед

else.