Аналіз результатів роботи, висновки
Для написання висновків по лабораторній роботі необхідно проаналізувати та визначити наступне:
1. Виділити на структурній карті антиклінальні і синклінальні складки, знайти їхні розміри та амплітуди.
2. Нанести на структурну карту положення поточного ВНК, визначити висоту покладу.
3. Нанести на структурну карту лінію геологічного профілю в найбільш інформативному напрямку.
Контрольні запитання
1. Що називають структурною картою?
2. Які є методи побудови структурних карт?
3. Яку лінію називають ізогіпсою?
4. Що називають абсолютною відміткою покрівлі (підошви) пласта та як її вирахувати?
5. Як будують план розміщення свердловин?
6. Як вибирають масштаб побудови карт і від чого він залежить?
7. Що розуміють під інтерполяцією сторін трикутників?
8. В чому суть методу трикутників для побудови структурної карти?
9. В чому суть методу сходження для побудови структурної карти?
10. У якому випадку при побудові структурних карт застосовують метод профілів?
11. Які практичні завдання вирішують за допомогою структурних карт?
Лабораторна робота № 4
Кореляція розрізів свердловин
Мета роботи полягає у набутті студентами практичних навиків з аналізу результатів буріння та геофізичних досліджень свердловин, які дозволяють провести кореляцію розрізів та побудувати зведений геолого-геофізичний розріз родовища.
Завдання роботи полягає у складанні кореляційної схеми розрізів свердловин та побудові зведеного геолого-геофізичного розрізу родовища за даними аналізу конкретної геологічної ситуації.
Основні теоретичні положення
При вивченні геологічної будови, підрахунку запасів, проектуванні та аналізі розробки родовища необхідно знати, як змінюються по площі і розрізу окремі стратиграфічні одиниці та продуктивні пласти, їх витриманість, умови залягання, постійність складу, товщини та ін.
Виділення в розрізі пробурених свердловин однойменних комплексів порід, свит, горизонтів і пластів, а також простеження їх по площі та визначення умов залягання проводять за допомогою кореляції. Кореляцією називають співставлення розрізів пробурених свердловин з метою виділення однойменних пластів та простеження їх границь. Кореляцію розрізів проводять за різними ознаками, до яких належать: біостратиграфічні – відмінності у фауністичній і флористичній характеристиках порід розрізу; хроностратиграфічні - вміст акцесорних мінералів, форма зерен, забарвлення, характерні включення у породі та ін.; літогенетичні - склад порід, ємнісно-фільтраційні властивості порід та ін.
На родовищах, що розробляються, основну інформацію про продуктивний розріз отримують за комплексом геофізичних досліджень в свердловинах (ГДС), тому при кореляції ці дані беруться за основу і доповнюються даними відбору і дослідження керну, випробування свердловин та ін.
При проведенні співставлення розрізів свердловин перш за все виділяють опорні горизонти, маркуючі пласти або пласти-репери, тобто такі пласти, фізико-літологічна характеристика яких зберігається в межах всього родовища, нафтогазоносного району або навіть регіону. Таким чином репером називають витриманий за площею і за товщиною пласт, який за промислово-геофізичними характеристиками або іншими ознаками різко відрізняється від вище і нижчезалягаючих порід.
Кореляція дозволяє встановити послідовність залягання гірських порід, які розкриті свердловиною, виділити одновікові пласти, дозволяє простежувати за зміною їх товщин, літологічного і фаціального складів, встановити наявність тектонічних порушень. На основі узагальнення і інтерпретації результатів кореляції складають геологічні розрізи, структурні карти, карти товщин, карти неоднорідностей, по яких вивчають будову продуктивних пластів.
Виділяють три види кореляції: регіональну, загальну та детальну.
Регіональна кореляція – це співставлення розрізів свердловин пробурених в межах декількох площ або в цілому регіоні.
Загальна кореляція – співставлення розрізів свердловин, пробурених у межах якої-небудь площі або родовища.
Детальна кореляція – співставлення між собою частин розрізів свердловин в межах продуктивних пластів, горизонтів або продуктивної нафтогазоносної товщі.
Кореляція починається з виділення і ототожнення на каротажних діаграмах опорних горизонтів, які простежуються у розрізах свердловин. Потім, після попередньої кореляції по опорних горизонтах, приступають до пошарового розчленування розрізу і виділення всіх пластів та прошарків.
Підсумковим документом при проведенні кореляції розрізів свердловин є кореляційна схема - креслення, призначене для відображення стратиграфічних співвідношень в розрізах свердловин. Тут фіксуються глибини залягання і товщини стратиграфічних підрозділів у всіх пробурених свердловинах. Зазвичай кореляційні схеми будують у вертикальному масштабі 1:2000; 1:1000; 1:500; 1:200. Такі схеми будують або у відповідності до розміщення свердловин на структурі, або по порядку їх номерів (рис. 4.1).
Одним із основних елементів кореляційних схем є лінія співставлення, яку проводять для більш наочного показу зміни товщин відкладів, що корелюються. Лінією співставлення може служити покрівля або підошва пласта-репера. При цьому сталими повинні бути товщини як самого пласта-репера, так і пластів, які його перекривають. Лінію співставлення проводять грубою рискою і по ній вирівнюють розрізи всіх свердловин. Зміни товщин нижче- і вищезалягаючих порід стають добре помітними. Границі одновікових шарів з’єднують прямими лініями, границі перерв – хвилястими.
В результаті проведення кореляції складають нормальний і типовий розрізи родовища, які відображають середній розріз родовища, характерний для більшості свердловин. При нормальній тектонічній будові складають зазвичай один розріз, при блоковій тектоніці – декілька.
1-аргіліти; 2-алевроліти; 3-пісковики водонасичені;
4-пісковики нафтонасичені.
Рисунок 4.1 - Схема кореляції продуктивної частини
розрізів свердловин
При проведенні розвідувальних робіт складають нормальний розріз родовища, при розбурюванні родовища видобувними і нагнітальними свердловинами – типовий.
При складанні нормального розрізу враховують дійсну (істинну) товщину порід, а при складанні типового – вертикальну (рис. 4.2). Перерахунок вертикальної товщини пласта на істинну проводиться за рівнянням:
hn = hb × cosa, (4.1)
де hn - істинна (нормальна) товщина пласта, м;
hb - вертикальна товщина пласта, м;
a - кут падіння пласта.
Рисунок 4.2 - Схема співвідношення істинної та
вертикальної товщин пласта
Крім нормального (типового) розрізу родовища, будують ще зведений геолого-геофізичний розріз (рис. 4.3). Він зручний для складання розрізів проектних свердловин, а також для тих випадків, коли встановлені значні зміни товщин гірських порід. Товщину всіх пластів при побудові цього розрізу вказують окремо в колонці від мінімальної до максимальної. З правого боку від літологічної колонки дають геофізичну характеристику всіх відкладів, з лівої – вказують ділянки розрізу, які охарактеризовані керном або боковим ґрунтоносом; точками показують наявність зразків із залишками флори і фауни.
Таке узагальнення матеріалів буріння дозволяє більш обґрунтовано відбирати зразки гірських порід в тих інтервалах розрізу, де відсутній керновий матеріал.
Рисунок 4.3 – Зведений геолого-геофізичний розріз