Висотної арфи

Для цього складають декілька поперечних, а інколи і поздовжніх геологічних профілів. Застосування методу профілів необхідне, тому що при побудові карти методом трикутників інтерполяція абсолютних відміток опорного пласта може бути проведена між точками, які знаходяться в різних тектонічних блоках або відносяться до різних складок.

Якщо нижчезалягаючий продуктивний горизонт розкритий лише декількома свердловинами і їх загальна кількість та розташування не дає можливості побудувати структурну карту методом трикутників, тоді застосовують метод сходження, який базується на вивченні закономірності зміни відстаней між двома поверхнями. Добре вивчивши поверхню розташованого вище горизонту і характер зміни відстаней між цією поверхнею та поверхнею якого-небудь іншого (розташованого нижче) горизонту, шляхом застосування методу сходження можна побудувати структурну карту поверхні цього горизонту.

Порядок виконання роботи

1. Побудувати план розташування свердловин за координатами X і У. Координати відповідають відстані (в метрах) до кожної свердловини від екватора (по осі X) та нульового меридіану (по осі У). Серед координат спочатку знаходимо мінімальне та максимальне значення. За величиною різниці між мінімальним і максимальним значеннями координат Х та У вибирають масштаб побудови структурної карти в залежності від розмірів планшету і проводять координатні осі Х (напрямок на північ) і У (напрямок на схід). Координатні осі проводять на віддалі 1-1,5 см від краю планшету і градуюють їх згідно обраного масштабу. За початок координат приймають мінімальне значення координат Х та У.

Після розмітки координатної сітки наносять точки свердловин на план за їх координатами. Точка свердловини позначається кружечком і підписується праворуч у вигляді дробу. В чисельнику ставлять номер свердловини, а в знаменнику - величину обчисленої для даної свердловини абсолютної відмітки покрівлі (або підошви) пласта.

2. На побудованому плані сусідні свердловини з’єднують між собою прямими лініями так, щоб утворилась система рівносторонніх або рівнобедрених трикутників. При цьому, не слід з’єднувати лініями свердловини, якщо вони:

- розташовані на протилежних крилах структури;

- мають однакові відмітки або різниця між їхніми відмітками менша за вибране січення ізогіпс.

3. Вибирають січення ізогіпс, при якому структурна карта буде зображена не більше, ніж 10-12 ізогіпсами. Для цього порівнюють мінімальне і максимальне значення абсолютних відміток поверхні пласта. Потім проводять інтерполяцію сторін трикутників за допомогою палетки.

Інтерполяція проводиться таким чином:

- палетку накладають на план так, щоб абсолютна відмітка поверхні пласта в свердловині співпала з відміткою на палетці;

- закріпивши в цій точці палетку (олівцем, голкою), повертають її до тих пір, поки відмітка в наступній свердловині, яка з’єднана з попередньою прямою лінією, не співпаде з однойменною відміткою на палетці;

- точки перетину ліній палетки з прямою переносять на план і через них будуть проходити ізогіпси структурної карти. Для прискореного процесу інтерполяції палетку бажано накласти на таку точку свердловини, з якої виходить найбільше прямих.

4. Отримані на сторонах трикутників точки з однаковими абсолютними відмітками з’єднують плавними лініями (ізогіпсами) і вимальовують карту (рис. 3.2). Ізогіпси підписують так, щоб верх цифри був направлений в бік підняття поверхні.

5. Вгорі над структурною картою роблять надпис, де вказують назву площі чи родовища, назву документа (структурна карта, поверхня побудови, масштаб побудови), а внизу викреслюють умовні позначення, використовуючи додатки А, В, Г, Д, К, Л.

Рисунок 3.2 - Побудова структурної карти методом трикутників