
- •Державного вищого навчального закладу
- •1.Історичні передумови формування української державності.
- •Скіфо – сарматська доба
- •2.Київська Русь, її суспільно-політичний розвиток.
- •Культура Київської Русі
- •Татаро – монгольська навала
- •3.Українські землі у складі Литви та Польщі. Виникнення українського козацтва (кінець хіv – хvіі ст.)
- •4.Національно-визвольна війна українського народу. Утворення Української гетьманської держави (середини хvіі ст.)
- •5.Занепад української козацької держави. "Велика Руїна"
- •6.Гетьманщина. Позбавлення України автономної державності (кінець хvіі – хvііі ст.) Україна в період гетьманування і.Мазепи
- •Ліквідація автономного статусу України
- •Визвольна боротьба українського народу в другій половині хvііі ст
- •7.Суспільний розвиток українських земель у складі Російської та Австрійської імперій у хіх ст.
- •Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні
- •Суспільно-політичне життя в Україні другої половини хіх
- •8.Україна на початку хх ст. Піднесення національного руху.
- •9.Україна в складі срср (1922 – 1939 рр.) Індустріалізація і колективізація в Україні.
- •10.Україна в Другій світовій війні.
- •11.Суспільний розвиток України у повоєнній період (др.Пол. 40-х – 1985 рр.)
- •12.Національно-державне відродження українського народу. Розбудова Української держави.
- •Екзаменаційні (залікові) питання з історії України.
7.Суспільний розвиток українських земель у складі Російської та Австрійської імперій у хіх ст.
З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадження загальноімперської державно-політичної системи з її уніфікаційними методами управління, самодержавною поліцейською владою. Вся українська територія, яка входила до складу Росії, була зрештою поділена на три генерал-губернаторства і дев’ять губерній Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Таврійську, Херсонську, Харківську. Жорстокий кріпосницький гніт і національне гноблення ще більше посилилися в період царювання Павла І і Олександра І. Важким тягарем на плечі українського населення лягло утримання 50-тисячної російської армії, розквартированої в Україні.
Одночасно в Україні відбувалися суттєві зміни у суспільно-політичній свідомості пов’язані із зростанням соціальної ролі міської буржуазії та інтелігенції, що було властивим для всієї Європи. Саме в цьому середовищі поширюються ідеї народності, нації та її прав, використані в гаслах Французької революції. Ці ідеї відбилися в романтизмі, тісно пов’язаному із зацікавленням народним життям, побутом, народною мовою, піснею, поезією, національним минулим. Саме весь народ, а не якийсь привілейований клас, як у попередні часи, стає уособленням нації; набувають пріоритету всі ті культурні елементи, що були пов’язані з побутом народу, його культурою.
Зазначені процеси дали поштовх українському національно-культурному відродженню, яке в свою чергу стало важливим чинником суспільно-політичних рухів в Україні, спрямованих до її соціального і національного визволення. Окремі представники українського суспільства, глибоко усвідомлюючи увесь трагізм втрати Україною політичної незалежності, звертали свої погляди на європейські країни, сподіваючись знайти там підтримку у боротьбі за державність своєї батьківщини. Наміри використати опозиційні рухи в Україні не включались європейськими політиками. В цьому зв’язку варто звернути увагу студентів на зацікавленість Україною з боку революційної Франції та імператора Наполеона.
Після завершення війни 1812 р. уряд посилив насаджування деспотично-поліцейського режиму, забувши про свої обіцянки залишити як постійне козацьке військо добровільні формування українських козаків під час кампанії. Студентам слід знати, що в процесі появи в Росії масонських лож і таємних політичних товариств їхня діяльність поширилась і на Україну («Південне товариство» на чолі з Пестелем, «Товариство об’єднаних слов’ян»). Однак у програмних документах більшості з них ігнорувалися національно-державні прагнення українського народу.
Після придушення виступів декабристів, у тому числі й в Україні, тривало посилення соціального і національного гніту. Найгостріших форм гноблення зазнавало кріпосне селянство, яке нараховувало 5,3 млн. чол., або 50% усієї його кількості. З 1826 р. по 1847 р. в Україні мало місце близько 250 різних за своїми масштабами селянських виступів. Яскравою сторінкою визвольної боротьби були виступи селянства Поділля, пов’язані з ім’ям Устима Кармелюка (1787–1835). Подібні до Кармалюкових селянські повстанські загони створювалися і в інших регіонах України. Під впливом революційних подій 1848р. прокотилася нова хвиля селянських виступів на Правобережній Україні, де уряд змушений був запровадити надзвичайний стан.
Слід підкреслити, що український народ не втратив прагнення до свободи та до незалежного політичного існування. Це відзначали багато очевидців часів миколаївської реакції. Зокрема, німецький учений Йоган Георг Коль зазначав у 1841 р., що «колись велетенське тіло Російської імперії розпадеться, й Україна знову стане вільною і незалежною державою. Цей час наближається поволі, але неухильно».
У 50-ті роки посилилися селянські рухи в Україні, які увінчалися масовим повстанням селян на Київщині – «Київською козаччиною» (1855). Цей виступ, що охопив регіони, де зберігалася жива пам’ять про козацтво, стан яскравим свідченням піднесення антикріпосницького руху в Україні.
Важливим аспектом теми, який мають засвоїти студенти, є суспільно політичний рух в Україні у другій чверті ХІХ ст. Перші вияви національного відродження, суспільно-політичні рухи проти самодержавства спостерігаються серед представників збіднілого дворянства, армійських офіцерів, чиновників До них прилучилися представники різночинної інтелігенції – студенти, вчителі. Опозиційні настрої мали місце в середовищі професорів вузів, письменників, журналістів. Важливе суспільно-культурне значення мала літературна і видавнича діяльність харківської інтелігенції, зокрема В. Каразіна, Г. Квітки-Основ’яненки, І. Срезневського, М. Костомарова. Широкого розголосу на було слідство про вільнодумство у Ніжинській гімназії вищих наук (згодом – ліцеї), серед випускників якої були активні учасники українського суспільно-культурного процесу: Л. Глібов, В. Тарновський, О. Лазаревський, М. Гербель та ін. Студентам слід усвідомити, що саме території колишньої Гетьманщини і Слобідської України, де зберігалися історичні традиції політичної автономії України й існували досить значні прошарки освіченої української шляхти, пройнятої прогресивними ідеями європейської суспільно-політичної думки, висунули найактивніших діячів українського національного руху.
Важливу роль у піднесенні визвольного руху в Україні відіграло польське повстання 1830–1831 рр. Однак студенти мають засвоїти, що його шляхетсько-консервативний характер, небажання щось змінювати в становищі закріпачених і національно-гноблених народних мас завадило українському селянству підтримати цей виступ.
Всупереч намаганням царизму перетворити Київ на бастіон самодержавства й русифікації місто стає органічним центром суспільно-політичного і культурного життя України, звідки ідеї національного відродження й соціального визволення ширилися на всі українські землі. Саме з Києвом пов’язані перші кроки суспільно-політичної діяльності Т. Шевченка. Тут у 30–40-х рр. активну громадську і культурну роботу здійснювали М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркович, В. Білозерський та ін. У січні 1846 р у Києві виникло таємне українське товариство – Кирило-Мефодіївське братство, яке вперше в історії українського суспільного руху в нових умовах висунуло ряд політичних програмних завдань, спрямованих на докорінну перебудову тогочасного суспільства. На думку братчиків, у створенні майбутнього вільного кола слов’янських народів провідна роль відводилась Україні, яка в минулому ніколи не мала «ні царя, ні пана», була просякнута козацьким духом вільності та демократизму.
Виняткову роль у боротьбі українського народу за національне визволення і ліквідацію кріпацтва відіграла творчість Т. Шевченка, його громадсько-політична діяльність. Стихійні процеси національного відродження, пов’язані з творчістю і культурно-просвітницькою діяльністю українських романтиків, остаточно викристалізувалися у творчості Шевченка у певний політичний світогляд. Як справедливо зауважував І. Франко, від часів Катерини II в кожному гуртку російських діячів і письменників серед найпрогресивніших зустрічаємо українців (згадаймо Капніста, Карабіна, Гнєдича, нарешті, Гоголя та ін.). В об’єднаннях російських письменників 40-х рр. українців уже немає; натомість українські письменники ґрунтуються навколо Шевченка. Під його могутнім впливом формується вся новітня українська духовність. Саме Шевченко окреслив її національно-політичні ідеали. До його появи українська політична думка не могла суттєво впливати на народ у цілому, на його рух до соціального і національного визволення. Тільки велич Шевченкового духу, художня сила його поетичного слова, всеохоплююча історична програма об’єднували всі верстви народу, всю українську націю навколо ідеї боротьби за вільну і незалежну Україну.
Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ - в першій половині ХІХ ст.
Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис. кв. км з населенням 2,5 млн осіб (у тому числі 2 млн українців) стали колонією Австрійської імперії, їхнє населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-абсолютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті — мадяризації, на Буковині — румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний національний та соціальний гніт. Східна Галичина разом із частиною польських земель входила до складу «королівства Галіції та Лодомерії» з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів. Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславівський, Стрийський, Самбірський, частина Сяноцького та Перемишлянського округів входили до складу Східної Галичини. На чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем. У цілому перша половина XIX ст. стала для Західної України останнім етапом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарювання. Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Перші дві парові машини в Галичині з'явилися лише в 1843 р. На західноукраїнських землях розвивалися головним чином винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфоро-фаянсова, цукрова, лісова, добувна галузі. Кріпосництво заважало розвиткові як промисловості, так і сільського господарства, яке відігравало основну роль в економіці. Західної України. Велике феодальне землеволодіння було домінуючим на Закарпатті та в Галичині. Ситуація, в якій опинилися мешканці українських земель в Австрійській імперії, серйозно гальмувала й духовний поступ українців, розвиток національного руху. І все ж ці процеси і тут набирали сили. Активну участь у них брало уніатське духовенство. У 1816 р. І. Могильницький, каноник із Перемишля, створив так зване «Клерикальне товариство», що ставило за мету поширення релігійної літератури українською мовою. У 1820-ті роки в Перемишлі виник новий гурток, який об'єднав навколо себе єпископ І. Снігурський. Члени гуртка збирали й пропагували український фольклор, історичні матеріали. Нової якості український національний рух набуває у 1830-х роках, коли у Львові виникає гурток «Руська трійця». Його фундаторами стали вихованці Львівської семінарії М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У 1832 р. група студентів — членів гуртка проголошує своїм завданням переведення місцевих народних говірок на літературну мову. Молодь підтримали відомі вчені з Наддніпрянської України І. Срезневський, Й. Бодянський, М. Максимович. «Руська трійця» намагалася поширювати українські історичні традиції, фольклор, ідеї об'єднання українських земель. З цією метою у 1834 р. був підготовлений до друку альманах «Зоря». Його видання, однак, заборонила цензура. Перероблений варіант цього альманаху під назвою «Русалка Дністрова» у 1837 р. все ж удалося опублікувати в Будапешті. Піднесення національного руху в Західній Україні відбувалося в період європейських революцій 1848 р. 13 березня цього року у Відні внаслідок народного повстання було повалено уряд Меттерніха, і до влади прийшли ліберали. Були проголошені політичні свободи й запроваджено парламентський устрій. Одним з найважливіших результатів революції 1848— 1849 рр. було скасування кріпосництва. Це сталося 23 квітня 1848 р., тобто на п'ять місяців раніше скасування панщини в усій імперії. 2 травня 1848 р. у Львові українське духовенство створило «Головну Руську Раду» на чолі з єпископом Г. Яхимовичем. Рада займалася освітою, фінансами, селянськими справами. Свої відділки вона мала по всій Східній Галичині. 15 травня 1848 р. вперше вийшов український тижневик «Зоря Галицька». Влітку 1848 р. вперше проводилися вибори до австрійського парламенту, в якому українцям удалося здобути 39 депутатських місць. Найбільші досягнення в 1848—1849 рр. український національний рух мав на ниві культури та освіти. Було засновано українську культурно-освітню організацію «Галицько-руська матиця», яка займалася видавничою справою, впровадженням у школах української мови. При Львівському університеті відкрилася кафедра української мови. В Галичині вперше почали перевидаватися твори українських письменників. У найбільш гострій формі національний рух спротиву виявився в селянських виступах. Особливо активними вони були протягом 1815—1825 рр. у Галичині. Своєрідною формою протесту був рух опришків, що поширився на Прикарпатті. Сотні селян озброювалися і втікали у важкодоступні райони Карпат, стаючи на шлях збройної боротьби проти влади. Опришки нападали на панські й державні маєтки, відбирали або нищили майно, руйнували панські двори, розправлялися з феодалами та адміністрацією. Постійною і найбільш масовою формою селянських протестів була відмова від виконання феодальних повинностей. Яскравою сторінкою в історії українського народу було повстання в Північній Буковині під проводом Л. Кобилиці, який на той час був депутатом парламенту. 16 листопада 1848 р. він зібрав у Вижниці 2600 селян і закликав їх до боротьби з поміщиками. Повстанський рух охопив гірські села Вижницького і Сторожинецького округів. Загін під проводом Л. Кобилиці до літа 1849 р. вів боротьбу з урядовими військами. Відважного ватажка повсталих було схоплено в 1850 р. Після придушення національних рухів австрійська монархія влітку 1851 р. ліквідувала «Головну Руську Раду». У 1867 р. Австрія під тиском Пруссії змушена була визнати Угорщини на самоврядування і віддати їй Закарпаття. Українські національні здобутки тут знову були втрачені.