3.Характеристика найбільш загальних стратегій поведінки у конфлікті.

Виділяється декілька стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях: попередження, уникнення, пристосування, капітуляції, згладжування, примус і суперництва, компроміс, працівництво у вирішенні конфлікту.

Як і будь-яку бурхливу емоцію, так і конфлікт легше не допустити або подолати на початку, ніж коли він набере сили.

Попередження конфлікту передбачає головним чином сукупність організаційних і соціально-психоло­гічних технологій (поліпшення умов праці, справедливий розподіл посад, ресурсів, винагород, чітко регламентований порядок проведення найбільш складних дій, дотримання службової етики, усунення конфліктогенів і корекцію соціально-психоло­гічного клімату). При використанні цього стилю найважливішим моментом стає прогнозування конфліктних ситуацій. Для прогнозування конфлікту необхід­ним є попереднє вивчення ситуації визначення “карти конфлі­кту” у таких аспектах:

• Чи є протиріччя, які можуть породити конфлікт?

• Що може стати об’єктом конфлікту?

• Хто є потенційними конфліктантами?

• Чи мають потенційні конфліктанти достатні ресурси для провокування та підтримки конфлікту?

• Чи були раніше подібні конфлікти і які їх наслідки?

• Що може стати конфліктогеном?

• Чи вірогідне виникнення інциденту і чи буде він детонатором конфлікту?

Уникнення конфлікту – досить часта реакція людини на екстремальні ситуації. Під таким стилем поведінки є психологічне підґрунтя: механізми несвідомого “уникнення” та “відключення” дозволяють зберегти від руйнації психіку особи в умовах кризових, стресогенних ситуацій. У реальному житті крім несвідомого може мати місце й свідоме уникнення конфлікту, якщо учасникам зрозуміла його недоцільність або очікуються негативні наслідки, врегулювання його не на користь справі.

В особистісних конфліктах уникне­ння може набувати форм “витиснення” (ігнорува­ння, вити­снення зі свідомості та недопущення неприйнятних для особистості переживань, образів, наслідків за принципом “Якщо мене у даній ситуації чекатиме неприємність, то краще я взагалі не буду у цьому брати участь”) та “заміщення” (заміна одних бажань іншими, як рівноцінними, так і менш важливими: “Якщо у мене це не виходить, то я займусь іншим”). Отже, уникнення може бути як ірраціональним, так і раціональним.

До умов уникнення конфлікту можна віднести:

• об’єктивність та поступливість;

• ясність та доброзичливість;

• дистанцію та самовладання;

• вміння розрізнити точки зіткнення та взаємоприйнятні;

• зняття психічної напруги через створення заспокій­ливого середовища (відповідне пофарбування стін, усунення дратуючих шумів, тепловий баланс тощо);

• уникнення недоречної активності (зауваження робля­ться у формі жарту, натяку, жалю).

Не слід вважати, що ухилення є найбільш бажаним стилем. Часом уникнення не лише не допустиме, а навіть небезпечне, тому що може спровокувати ще більш важкі негативні наслідки.

Пристосування – зміна своєї позиції, згладжу­вання протиріч навіть на шкоду собі та справі, або якщо сам конфлікт і його наслідки не є важливими. Це може мати місце, якщо важливішим є збереження нормальних взаємостосунків, ніж отримання переваг у конфлікті, коли допустимим є отрима­ння незначних втрат, які могли б бути уроком для конфліктантів на майбутнє, якщо є інші, більш серйозні проблеми.

Капітуляція може мати місце, коли попередній стиль пристосування переходить всі межі, коли одна сторона беззаперечно йде на будь-які поступки іншій, гребуючи власними інтересами, здаючись на волю переможця.

Згладжування. Цей стиль означає поведін­ку, яка диктується переконанням, що не варто злитися, ос­кільки це в кінцевому підсумку негативно позначається на всіх. Навпаки, ставиться завдання формувати та стимулювати почуття спіль­ності конфліктантів через підтримку у процесі взаємодії балансу взаємозалежності у рішеннях, діях, забезпечувати баланс рольових позицій, враховувати реальні можливості конфлі­ктантів, оцінювати й управляти їх психічними станами.

Примушення та суперництво. В межах цього стилю переважають намагання примусити прийняти свою точку зору будь-яким чином. Той, хто намагається це зробити, не ціка­виться думкою інших. Особа, яка використовує цей стиль, поводить себе агресивно і для впливу на інших використовує механізми примушуванням та засоби боротьби. Цей стиль ефективний у ситуаціях, коли один учасник має перевагу у силі і владі над іншими конфліктантами. В таких умовах необхідні:

• швидкі та рішучі дії, зокрема й у небезпечних і непередбачуваних ситуаціях;

• впевненість у своїй правоті, у правильності прийнятого рішення та наявних ресурсах;

• впевненість, що вистачить повноважень для реалізації рішення;

• усвідомлення, що не має іншого виходу і вже немає чого втрачати;

Компроміс. Для цього стилю характерні взаємні поступки, прийняття точки зору іншої сторони, але тільки до певної межі.

Компроміс прийнятний за умов, якщо:

• у конфліктантів приблизно однакові сили й ресурси;

• кожна сторона має переконливі аргументи;

• треба виграти час для врегулювання інших більш серйозних ситуацій або достатньо й тимчасових рішень;

• немає впевненості у повній перемозі в конфлікті;

• це дозволить зберегти хоча б мінімально прийнятні взаємовідносини з супротивниками.

Співробітництво у вирішенні про­блеми. Цей стиль характеризується визнанням розбіжностей у думках і готовністю озна­йомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причи­ни конфлікту та знайти вихід, прийнятний для всіх сторін, намаганням виявити і зрозуміти проблеми іншої сторони, включенням усіх зацікавлених у процес пошуку виходів із конфлікту, розробкою багатьох альтернативних способів врегулювання конфлікту, уникненням зайвої актив­ності та прояву власних негативних емоцій, які можуть викликати роздратування або неадекватні дії.

Відомий психолог, спеціаліст з конфліктів К. Томас вважає необхідним використання двомірної моделі регулювання кон­фліктів, основою вимірів яких є кооперація, пов’язана з увагою людини до інтересів інших людей, які включені у конфлікт, наполегливість, для якої характерний акцент на захист власних інтересів. Відповідно до цих двох основних вимірів К. Томас виділяє такі способи врегулювання конфліктів:

1) змагання (конкуренція) як прагнення домогтися реалізації своїх інтересів на шкоду іншим;

2) пристосування, що виступає як противага суперництву, принесенню у жертву власних інтересів заради іншого;

3) компроміс;

4) уникнення, для якого характерні відсутність потягу до кооперації, відсутність тенденції досягнення власної мети;

5) співпраця, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін.

Напористість (увага до своїх інтересів)	Змагання		Співпраця
		Компроміс
	Уникнення		Пристосування
	Кооперація (увага до інтересів іншого)

Рис. 3.1. П’ять способів врегулювання конфліктів за К. Томасом

К. Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна зі сторін не досягає успіху; при таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, один з учасників виявляється у виграші, а інший програє, або обоє програють, тому що йдуть на компромісні поступки. І тільки в ситуації працівництва обидві сторони виявляються у виграші.

На підставі зазначеного К. Томас розробив методику вивчення конфліктних явищ (див. діагностичну методику К. Томаса у додатку).

У яких випадках доречне використання різних стратегій?

Стратегія поведінки	Доцільність вживання	Недоречність вживання
1.Суперництво	ЯКЩО: критична ситуація Ви упевнені в своїй правоті і правота означає для Вас більше, ніж розвиток стосунків Ви маєте свідомо сильніші позиції, ніж Ваші опоненти справа не дуже серйозне і іншим людям байдуже, чим воно кінчиться	ЯКЩО: спроби співпраці ще не були зроблені важлива участь інших і розвиток стосунків дуже часто застосовується в результаті цього опоненти «втратять особу», втратять пошану до себе
2.Співпраця	ЯКЩО: сама проблема також важлива, як і стосунки важлива участь і співпраця необхідний творчий вихід з положення є час і енергія на обговорення є надія задовольнити всі вимоги	ЯКЩО: недостатньо часу проблема маловажна ситуація переобтяжена «розглядами» прагнення іншої сторони невиправдані
3.Компроміс	ЯКЩО: доля інших важлива, але часу недостатньо хоч якесь вирішення важливіше повного застою спроби співпраці можуть бути інтерпретовані як суперництво, натиск	ЯКЩО: творчий вихід із ситуації абсолютно необхідний наслідки компромісу для Вас неприйнятні
4.Відхід від конфлікту (ухилення)	ЯКЩО: проблема маловажлива подальший розвиток стосунків маловажний часу недостатньо і рішення необов'язкові Ви не маєте в своєму розпорядженні реальної влади, але все одно хочете запобігти діям Вашого опонента	ЯКЩО: і сама справа, і розвиток стосунків для вас важливі воно застосовується за звичкою по відношенню до більшості проблем (бо веде до вибухів або заморожування стосунків) результатом може стати неприємний осад як наслідок негативних емоцій люди потребують продумано організованого зіткнення лицем до лиця
5.Поступка (пристосування)	ЯКЩО: справа Вас практично не чіпає Ви безсилі і не хочете запобігти дії Вашого опонента	ЯКЩО: в результаті Ви затаїте ненависть цей стиль використовується за звичкою з тим, аби заслужити на схвалення інших (Результат — депресія і втрата пошани до себе)

У реальних конфліктних протистояннях використовується комбінація декількох стратегій при можливому домінуванні однієї з них. Приклади численних досліджень говорять про те, що в початковій стадії відкритого протистояння у переважній більшості застосовується стратегія суперництва. Розростання відкритої форми протистояння має небезпеку власного переростання в найбільш небезпечну свою фазу - конфронтацію. На цій стадії конфлікту протидії кожної зі сторін набувають явно агресивних Форм, відбувається остаточне розмежування і непримиренність їхніх цілей, взаємосприйняття набуває антагоністичної форми, відбувається свідоме розривання будь-яких попередніх об'єднуючих соціальних зв'язків.

Стратегія поведінки в конфлікті реалізується через різноманітні тактики, тобто сукупність прийомів, способів і методів впливу на опонента.

За своїм характером конфліктні тактики можна розділити на жорстокі, нейтральні і м'які; за своєю ефективністю - на раціональні та ірраціональні.