Тема 5. Капітал і виробничі фонди

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення, класифікації капіталу, матеріальних активів, виробничих, основних та оборотних фондів підприємства; процесу спрацювання та амортизації основних фондів; їх відтворення і ефективності використання; напрямів її підвищення; елементного складу оборотних фондів та методів нормування витрат.

1. Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів.

2. Оцінка, класифікація та структура основних фондів.

3. Спрацювання, амортизація та відтворення основних фондів.

4. Ефективність відтворення та використання основних фондів.

5. Структура, нормування та використання оборотних фондів підприємства.

Капітал – головна сума коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва.

Авансований капітал витрачається на придбання засобів виробництва (постійний капітал) та наймання робочої сили (змінний капітал).

Постійний капітал поділяється на:

• основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці;

• оборотний капітал – це частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці.

Елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. Виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією.

Виробничі фонди підприємства поділяються на:

- основні фонди або ж основні засоби (ОФ) – це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (більше одного року), не змінюють своєї первісної натуральної форми та розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань;

- оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції, змінює або втрачає свій первинний натуральний вигляд і повністю переносить свою вартість на вартість продукції.

Оцінка ОФ є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона об‘єктивно необхідна для правильного визначення загального обсягу ОФ, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість ОФ визначається як:

1. Первісна вартість (В_п) – це фактична вартість ОФ на момент їх придбання і взяття на баланс:

В_п = Ц + З + С + М, грн., (5.1)

де Ц – ціна обладнання, грн.;

З – збори, мита, непрямі податки, грн.;

С – витрати на страхування ризиків, грн.;

М – витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного стану ОФ, грн.

2. Відновна вартість (В_в) – це вартість відтворення ОФ в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучасними цінами і включає результати переоцінки ОФ (індексацію первісної вартості). Визначається:

В_в= , грн., (5.2)

де ∆П_п – середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання ОФ;

t – кількість років експлуатації ОФ до моменту визначення відновної вартості.

3. Справедлива або реальна вартість ОФ – це первісна вартість ОФ, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об‘єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між зацікавленими і компетентними незалежними сторонами. Справедливою вартістю вважається ринкова вартість ОФ, яка визначається професійними оцінювачами-експертами.

Залежно від стану ОФ вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною або відновною балансовою) – це вартість у новому, не спрацьованому стані (саме за цією вартістю ОФ рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об‘єкт ОФ був взятий на баланс підприємства (повною вартістю), та сумою зносу.

3. Ліквідаційною вартістю – залишкова вартість ОФ на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати ОФ, списати, передати на баланс іншому підприємству.

У податковому обліку використовується балансова вартість ОФ. Визначається щодо груп основних фондів відповідно їх призначенню (для ОФ першої групи визначається на окремий об‘єкт), а також для нематеріальних активів. Розраховується кожного кварталу. Балансова вартість на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Б_а=Б , (5.3)

де Б_а – балансова вартість ОФ на початок розрахункового кварталу;

Б_(а-1) – балансова вартість ОФ на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П_(а-1) – сума витрат, понесених на придбання ОФ, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій ОФ, що підлягають амортизації протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В_(а-1) – сума виведених з експлуатації ОФ протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А_(а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення ОФ підприємств є їхня класифікація:

1. В залежності від участі у виробничому процесі розрізняють:

- виробничі фонди;

- невиробничі фонди.

2. Для цілей бухгалтерського обліку і статистики (відповідно до Національного стандарту бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”):

- земельні ділянки;

- капітальні витрати на поліпшення земель;

- будівлі, споруди та передавальні пристрої;

- машини та устаткування;

- транспортні засоби;

- інструменти, прилади, інвентар (меблі);

- робоча і продуктивна худоба;

- багаторічні насадження;

- інші основні засоби.

3. Для розрахунків амортизаційних відрахувань, а також для потреб податкового обліку:

- І група (виробничо-технічні будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої);

- ІІ група (транспортні засоби (включаючи автомобілі); меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні пристрої та інструменти; офісне (конторське) обладнання, пристрої до нього);

- ІІІ група (інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, а саме: робочі машини та устаткування, силові машини та устаткування, вимірювально-регулюючі пристрої, лабораторне устаткування та інші);

- IV група (електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов‘язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів)).

Структура основних фондів – це склад та співвідношення між групами основних фондів відповідно до класифікаційних ознак. Розрізняють такі види структур:

1. Виробнича (технологічна) структура ОФ – це співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості, або співвідношення активної і пасивної частини основних фондів.

2. Галузева структура ОФ характеризується співвідношенням питомої ваги ОФ різних галузей до їх загальної вартості.

3. Вікова структура ОФ – це співвідношення ОФ різних вікових груп у їх загальній вартості.

Зношування (знос) – це втрата ОФ своєї вартості. Розрізняють два види зношування – фізичне та моральне.

Фізичне зношування – це втрата ОФ своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації ОФ в результаті спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання в результаті дії зовнішнього середовища.

Фізичне зношування може бути усувне, яке ліквідується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування ОФ та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношування є коефіцієнт фізичного зношування ОФ (К_ф.знош.), який обчислюється:

К_ф.знош= _, (5.4)

К_ф.знош= , (5.5)

К_ф.знош= , (5.6)

де В_{кап.рем.} – вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

А_сум – сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношування), грн.;

Т_ф, Т_н - відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання.

Моральне зношування – це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення ОФ, викликане або здешевленням відтворення ОФ (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду):

К_{мор.знош.1}= , (5.7)

К_{мор.знош.2}= , (5.8)

де Пр_с – продуктивність старої техніки;

Пр_н – продуктивність нової техніки.

Процес відшкодування зношування ОФ здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація – це перенесення вартості ОФ на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості ОФ. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення ОФ.

Норма амортизації – установлений щорічний розмір відрахувань у відсотках до вартості ОФ, який використовується для визначення суми амортизаційних відрахувань. Розраховується тільки на повне відновлення (реновацію). Визначається:

Н_а= (5.9)

або Н_а= , (5.10)

де В_л – ліквідаційна вартість ОФ.

Згідно чинного законодавства (Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”), норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп ОФ на початок звітного періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 – 2%, група 2 – 10%, група 3 – 6%, група 4 – 15%. Підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим законом.

Для здійснення економічно вигідного процесу нарахування амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації.

Методи амортизації основних фондів поділяють на:

1. прямолінійний (рівномірний);

2. методи прискореної амортизації:

метод зменшення залишкової вартості;

метод прискореного зменшення залишкової вартості;

кумулятивний;