Міжпластові артезіанські води

На відміну від ґрунтових, міжпластові води приурочені до крупних (регіональних) геологічних структур і залягають на значних глибинах. Міжпластові водоносні горизонти потужними водотривкими товщами ізольовані від ґрунтових вод і один від одного, в зв'язку з чим мають своєрідні гідродинамічні та гідрохімічні властивості. Здебільшого ці води мають природний напір, що зумовлює їх підняття до п'єзометричного рівня при порушеннях водотривкої покрівлі (колодязями, свердловинами) або й через висхідні джерела у природних відслоненнях водовміщуючих пластів. Міжпластові води залягають у межах двох структурно-геологічних ярусів - верхньокрейдового та більш глибокого рифейсько-палеозойського.

Другий від поверхні водоносний ярус, де підземні води циркулюють по тріщинах карбонатних порід верхньої крейди, утворюючи єдиний сенон-туронський комплекс міжпластових вод, поширюється майже по всій території області, за винятком Українського щита (виклинюються ці води по долині р.Случ), а також за винятком ділянок, де верхньокрейдові відклади були еродовані пізнішим розмивом (долина Горині від Острога до Тучина, долина Ікви вище м. Дубно та ін.). Потужність тріщинуватої товщі крейди і мергелів зростає у південно-західному напрямку, досягаючи глибин 70-110 м. На більших глибинах верхньокрейдові відклади мають монолітну будову, утворюючи нижній водотривкий шар, що розділяє міжпластові води крейди і підстеляючих їх відкладів палеозою. Роль верхнього водотриву для крейдового водоносного горизонту відіграє так звана "зона кольматації" - елювіальний горизонт крейди, безструктурний, в'язкотекучий, часом зафіскований, потужність якого місцями сягає 6-8 м. Саме зона кольматації розділяє підземні води верхнього (ґрунтового) та другого ярусів. І лише на межиріччях південної частини області, під добре дренованою товщею лесових порід, верхньокрейдові води часом залягають першими від поверхні.

Глибина залягання дзеркала верхньокрейдового водоносного горизонту залежить від особливостей сучасної поверхні, глибини ерозійного врізу, потужності зони кольматації тощо. Так, на межиріччях лісостепової частини Рівненщини ці води лежать, як правило, на глибинах 25-40 м, наближаючись до поверхні у річкових долинах, ярах та балках (12-15 м). У північних районах глибини залягання напірних вод крейди сягають 10-35 м, а у центральній частині області (Костопільська денудаційна рівнина) п'єзометричні рівні верхньокрейдових вод встановлюються на 2-3 м вище денної поверхні, являючи класичний варіант артезіанських водоносних горизонтів.

Загальна область живлення підземних вод другого ярусу лежить на півдні області, у межах Волино-Подільської височини. Звідси п'єзометрична поверхня поступово знижується у північному напрямку, до долини Прип'яті. Розвантаження водоносного горизонту відбувається в основні водотоки області, а часом - у водоносні горизонти верхнього ярусу (через "вікна" та перерви у зоні кольматації).

За хімічним складом ці води прісні (мінералізація рідко перевищує 0,25-0,60 г/дм3), гідрокарбонатні (часом сульфатно-гідрокарбонатні), кальцієві або натрієво-кальцієві. Води помірно жорсткі, за вмістом вільного кисню - нейтральні. Зважаючи на якісні показники, верхньокрейдові води широко використовуються для господарського і побутового водопостачання.

Третій від поверхні ярус підземних вод, на відміну від попередніх, складається з ізольованих один від одного горизонтів, поширених у моноклінальних пластах раннього та середнього палеозою, венду і рифею. На території області розміщується зона живлення Волино-Подільського артезіанського басейну, у межах якого підземні води фільтруються по тріщинах похилих у західному напрямку (до Передкарпатського прогину) пластів, поступово заглиблюючись і нарощуючи величину напору. У межах Рівненщини виділяються кілька самостійних водоносних горизонтів цього ярусу, пов'язаних з відкладами девону, силуру, кембрію, каніловської і волинської серій венду та з поліською серією рифею.

Девонський водоносний комплекс сформувався у відкладах середнього і верхнього девону і поширений безпосередньо під верхньокрейдовим горизонтом у південно-західній частині області (його східна межа приблизно може бути проведена вздовж лінії Млинів-Смига). Водовміщуючі породи - вапняки, пісковики. Глибина залягання водоносного горизонту змінюється з півдня на північ від 30 до 100 м. На Повчанській височині породи девону виходять безпосередньо на денну поверхню, а в долині Ікви (поблизу с. Верба) перекриваються лише алювіальними відкладами. Величина напору змінюється від 10-15 до 90 м, дебіти свердловин становлять 3-5 л/с (поблизу с.Сапановчик - до 20 л/с). За хімічним складом води гідрокарбонатно-кальцієві з мінералізацією близько 1 г/дм³ (лише на край­ньому півдні Дубенщини переважають води хлоридно-сульфатного та кальцієво-натрієвого складу з мінералізацією до 3,0-4,7 г/дм³)- Води девонського комплексу часто мають тісний гідравлічний зв'язок з верхньокрейдовим водоносним горизонтом. Саме такі води вико­ристовуються для центрального водопостачання м. Дубно.

Нижньо-середньосилурійський водоносний комплекс поширений на схід від девонського; його східна межа орієнтовно проводиться по лінії Клевань-Мізоч. Водовміщуючими породами виступають вапняки з прошарками пісковиків. Глибини залягання близько 100 м. Дебіти свердловин змінюються від 0,07 до 9-12 л/с. Води переважно гідрокарбонатно-кальцієві, з мінералізацією 0,3-0,7 г/дм³ (поблизу Млинова - до 2,4 г/дм³).

Кембрійський водоносний горизонт має обмежене поширення і виходить на докайнозойську поверхню неширокою (до 10 км) смугою. Східна границя поширення проводиться вздовж лінії Деражне-Рівне-Здолбунів, а далі круто повертає у південному напрямку. Потужність водоносних пісковиків та аргілітів не перевищує 30-40 м, дебіти свердловин незначні. За хімічним складом це гідрокарбонатні кальцієво-натрієві води прісного складу, але по мірі занурення (на заході області вони знаходяться на глибинах 600-700 м) ці води збагачуються солями і переходять у розсоли.

Водоносний горизонт каніловської серії венду поширений далі на північний схід від кембрійського, між м.Рівне і с.Олександрія. Води циркулюють у тріщинуватих пісковиках, що залягають серед водотривких товщ аргілітів та алевролітів. Водоносний горизонт занурю­ється у західному напрямку на глибини 70-150 м. П'єзометричні рівні встановлюються на глибинах 3-15 м. Дебіти свердловин - 2,7-6,5 л/с. За хімічним складом води гідрокарбонатно-кальцієві з мінералізацією до 0,8 г/дм³.

Водоносний комплекс волинської серії венду, що залягає стратиграфічно нижче каніловської серії, має широкий розвиток у межах третього структурного ярусу області: східна границя його виходів під мезозойську товщу може бути проведена по лінії Зарічне-Володимирець-Степань-Здолбунів-Гоща і далі на південь, за межі області. Водоносними є туфи і особливо тріщинуваті пісковики та конгломерати горбашівської світи, що залягають на глибинах 30-40 м (потужність комплексу 60-70 м). Води напірні. У долині Горині (смт. Гоща) п'єзометричний рівень лежить на 8 м вище поверхні заплави. За хімічним складом води гідрокарбонатно-кальцієві, прісні та ультрапрісні. Цей водоносний горизонт становить основу водопостачання обласного центру та ряду інших населених пунктів.

Водоносний комплекс поліської серії рифею має дуже широкий розвиток в області. Він приурочений до потужної (близько 700 м) товщі тріщинуватих пісковиків, що занурюються у західному напрямку від окраїни Українського щита. Безпосередньо під мезокайнозой цей водоносний комплекс виходить по меридіану Гощі. Води напірні, у долинах Горині і Случі фонтанують. За хімічним складом води гідрокарбонатно-кальцієві, з мінералізацією 0,30-0,55 г/дм3, проте з глибиною мінералізація і хімічний склад змінюються. Так, у с.Жобрин Рівненського району на глибині 750 м у водах поліського горизонту з'являються специфічні компоненти (йод, бром та ін.) при одночасному зростанні загальної мінералізації до 8 г/дм3. Ці води використовуються тут для бальнеологічних потреб (санаторій "Червона калина"). На правобережжі Горині води поліської серії становлять основу промислового, сільськогосподарського і побутового водопостачання.

Водоносний горизонт кристалічних порід Українського щита. У межах області цей горизонт пов'язаний з тріщинуватими породами нижнього протерозою і розвинений у східних районах Рівненщини. Тріщинуваті утворення кристалічного фундаменту (переважно граніти та гранодіорити) виходять безпосередньо під четвертинні відклади, в зв'язку з чим рівні води у свердловинах встановлюються на глибинах 0,8-19,0 м. Потужність водонасиченої тріщинуватої товщі місцями сягає 100 м. Дебіти змінюються від 0,15 до 8,0 л/с. Характерною особливістю вод цього комплексу є наявність радіоактивного газу - радону, що дозволяє використовувати їх для бальнеологічних потреб (м. Корець).

З описаними водоносними горизонтами третього ярусу часто пов'язані різні за складом і властивостями мінеральні води.