2.2 Соціальна політика країн з розвинутою економікою, на прикладі Швеції та сша

Для детального аналізу міжнародного досвіду з питання законодавчого регулювання соціальної роботи потрібно проаналізувати соціальну політику країн, які мають передові результати у формуванні на своїй території високого рівня соціального добробуту та соціальної захищеності своїх громадян.

Для прикладу, ми вирішили розглянути здійснення соціальної політики в Швеції та Сполучених Штатах Америки (США). Тому що: по-перше, ці країни географічно знаходяться в різних частинах світу (Північна Америка та Європа), по-друге, у наведених країн полярного різні підходи до здійснення соціальної роботи, по-третє, у них різні моделі економіки, кількість населення та історія розвитку та формування соціальної роботи. Також, варто зазначити, що по рейтингу країн світу по рівню соціального прогресу The Social Progress Index 2017 року, США займає 18 позицію, а Швеція в свою чергу 8 позицію [20], що демонструє не тільки високий рівень економічний розвиток, а й соціальної роботи у цих країнах. Саме через ці параметри, ми вирішили досліджувати законодавчу базу з питань соціальної роботи цих двох країн, оскільки, у них полярно протилежні досвід, розуміння та підходи у формуванні та здійсненні соціальної роботи, які й відображені у відповідній соціальній політиці цих країн.

Сполучені Штати Америки, також США – конституційна федеративна республікав Північній Америці, що складається з 50 штатів. Чисельність населення країни - 325,7 мільйонів чоловік. Столиця США - Вашингтон [24].

Незважаючи на те, що в літературі склався образ Сполучених Штатів Америки як держави, якій властивий принцип опори на власні сили, самореалізацію, особисту відповідальність, заперечення соціально-економічних можливостей людини як суб'єктивних прав в США державна соціальна стратегія охоплює широке коло завдань [12, с. 4].

До них відносяться: визначення пріоритетів соціальної політики, основних соціальних нормативів на всіх рівнях влади і механізмів їх реалізації; забезпечення правового базису і принципів державних гарантій у сфері праці та соціального забезпечення, розробку механізмів їх реалізації, і перш за все бюджетного механізму для фінансування соціальних програм, перерозподілу коштів між різними за доходом, віком, працездатності, наявності утриманців групами населення, вдосконалення організаціонноадміністратівного порядку реалізації державних заходів; а також стимулювання соціальної відповідальності бізнесу, громадських об'єднань, особистої відповідальності кожного громадянина перед суспільством і своїми близькими [12, с. 4].

США не визнає імператив соціального держави на конституційному рівні, проте законодавство передбачає практично всі загальновизнані заходи соціального захисту населення: державне страхування - пенсійне, медичне, на випадок безробіття; продовольча і медична допомога нужденним; підтримка в отриманні освіти, професійної підготовки, в пошуку роботи; надання грошової допомоги з бюджетних коштів нужденним пенсіонерам, інвалідам, сліпим, сім'ям з дітьми [12, с. 5].

Капіталовкладення в «людський фактор» стали однією з основних причин економічного розвитку країни. Головний акцент зроблено на зростання конкурентної спроможності людини на ринку праці, створення цивілізованих умов на виробництві і в побуті. Рівень бідності в США найнижчий в світі. Витрати на охорону здоров'я становлять в середньому до 14% ВВП (в Україні 2,8% [1]), на освіту - 7,6% (в Україні 6,7% [26]), на науку - 2,6% ВВП (в Україні 0,5 - 07% [16]) [21].

   Такі потужні інвестиції в людський капітал стали основою надзвичайно високого рівня кваліфікації робочої сили. «Підвищення освіти - є постійна функція людини протягом усього його життя» (Б. Клінтон). З державного джерела фінансується майже 80% навчальних закладів. Витрати на освіту протягом життя становлять 7,6% ВВП. З середньою освітою працює 90% зайнятих в економіці, з вищою - 56%. Сьогодні в вузах навчається 81% населення відповідного віку. США постійно привертають провідних вчених і фахівців з різних регіонів світу, вони складають основу потужних фінансових та інтелектуальних ресурсів [21].

В країні існують довгострокові стратегічні програми соціального захисту населення. В першу чергу це програми соціального страхування і допомоги (обсяг їх більше 1 трлн дол.) Це складна система виплат, дотацій, посібників, міцна «страхувальна мережа», яка надійно захищає людину у важкій ситуації, - втрата здоров'я, роботи, годувальника і т. п. Мають місце дві гілки такого соціального забезпечення: державна і приватна. У кожної свої функції. Державна гілка відповідає за мінімальний рівень допомоги, її широку доступність, соціальні програми по безробіттю. Приватна гілка відповідає за надання соціальних послуг у більш повному обсязі і кращої якості (допомоги, пенсії та ін.) [21].

 Таким чином, соціальне забезпечення відбувається за трьома основними каналами:

1) державне соціальне страхування (пенсії по старості, по інвалідності, втрати годувальника, медичну допомогу престарілим, інвалідам і т.д.);

2) державне соціальна виплата. Це майже 180 програм, які можна розділити на дві групи:

а) федерально-штатні в грошовій формі; допомоги в натуральній формі, тобто безкоштовні продукти харчування, гарячі обіди;

б) оплата державою повністю або частково медицини, освіти, професійної підготовки, житла, комунальних послуг;

3) приватна система соціального страхування і допомоги (оплачувану відпустку через хворобу, страхування професійних захворювань, оплата медичної страховки, пенсії і т.д.) [21].

Офіційна американська бюджетна статистика включає в категорію соціальних витрат дві основні вельми близькі функціональні категорії (в залежності від класифікаційних ознак) - «витрати на людські ресурси» і «трансфертні платежі фізичним особам» (бюджетні виплати для підтримки доходів фізичних осіб або сімей в грошовій або немонетарною формах). До категорії витрат на людські ресурси відносяться витрати по п'ятьма статтями: 1) освіту, підготовка робочої сили, зайнятість і соціальні послуги; 2) охорону здоров'я; 3) гарантія доходів; 4) соціальне забезпечення; 5) виплати і послуги

ветеранам [25, с. 126].

Держава Швеція розташована в Північній Європі. Чисельність населення країни - більше 10 мільйонів чоловік. Столиця Швеції - Стокгольм. Форма правління держави - конституційна монархія [22].

Модель соціальної політики Швеції відноситься до політичного і історичного феномену. У підставі її походження лежить боротьба двох абсолютно протилежних систем - комуністичної і капіталістичної. Результатом такого зіткнення стало об’єднання обох систем. За основу були взяті кращі ідеї з кожної моделі [22].

З ХХ століття виникла система соціальної політики стала найуспішнішою в світі. Це доводиться відгуками громадян Швеції, які задоволені життям в своїй країні і впевнені у власному майбутньому [22].

Швеція належить до країн зі скандинавською системою соціального захисту. Така система націлена на безпосередню участь держави в наданні соціальних програм і гарантій своїм громадянам [22].

Для політики скандинавських країн, поняття “соціальний захист” дорівнює поняттю “соціальний добробут”. Воно полягає в регулюванні рівня доходів державою, наявності соціальних допомог та пільг, проведенням загальної соціальної політики [22].

Соціальні програми Швеції задаються головною метою – досягти повної зайнятості населення. На сьогоднішній момент в країні працевлаштовані понад 90% населення. За світовими стандартами такий показник вважається максимальним [22].

Всі соціальні програми поширюються на всі верстви населення. Кожен громадянин в Швеції має право на освіту, медичне обслуговування і отримання пенсій і пільг. Все соціальне забезпечення централізовано державою [22].

Охорона здоров’я Швеції займає провідне становище на світовому рівні. Смертність дітей дуже низька. Середня тривалість життя населення досить висока: приблизно 80 років у жінок і 75 - у чоловіків. Основною проблемою зі здоров’ям у Швеції вважається шкідлива звичка великої кількості населення - вживання жувального тютюну [22].

Освіта в Швеції також відносять до одного з кращих і якісних за світовими показниками. У 1950-тих роках, в зв’язку з проведенням реформи системи освіти, були затверджені початкова 10-річна школа загальної освіти, середня школа і система освіти для дорослих [22].

Громадяни Швеції захищені єдиної загальнонаціональної системою страхування на випадок хвороби. Якщо службовець повинен залишитися вдома через свою хворобу або хворобу дитини, йому виплачують 75-85% заробітної плати. Страхування забезпечує покриття частини виплат при зверненні громадянина в приватну клініку [22].

Не менш 80% сімей в Швеції отримують державну допомогу. Такий відсоток вважається найвищим показником за світовими мірками. Також мають право отримувати допомогу сім’ї, в яких дитині менше 16 років [22].

Студенти отримують стипендії в якості довгострокових позик, які повинні повернути державі. Пенсіонерам та інвалідам держава надає всілякі пільги та допомоги. Соціальне забезпечення Швеції дозволяє своїм громадянам всебічно розвиватися [22].

За рівнем життя Швеція обганяє всі країни світу. За останніми даними, рівень безробіття в країні не перевищує 2% населення [22].

У порівнянні з соціальними політиками інших країн Європи, шведська модель має наступні переваги:

• виникаючі конфліктні ситуації на ринку праці вирішуються через

проведення колективних переговорів, в яких головне участь беруть профспілки;

• формування громадської системи діалогу між усіма верствами

населення;

• шведська модель соціальної політики прагне до досягнення високого рівня життя для всіх верств населення;

• допомога в розвитку творчого початку громадян для якісної трудової діяльності;

• досягнення державою таких завдань, як повна зайнятість населення, стабільність цін на ринках, високі показники рівня життя, динамічний і стабільний економічний ріст, надання точних соціальних гарантій населенню і уникнути політичних конфліктів [22].

На сьогоднішній день реалізація соціальної політики в Швеції вже дає свої результати. До їх числа відносяться такі моменти:

• великий потенціал економіки;

• практично повна відсутність безробіття;

• структура економіки орієнтована на соціальне забезпечення громадян;

• розвинена система охорони праці та здоров’я;

• високий рівень моральності жителів;

• реалізація існування громадянського суспільства;

• державне правовий розвиток;

• спрямованість політики держави щодо розроблення та здійснення

соціальних програм;

• підтримка державою незахищених категорій громадян;

• підтримка державою сім’ї та дітей, забезпечення посібниками та

пільгами;

• фінансування державою великих культурних і наукових програм;

• позитивне ставлення держави до благодійних організацій;

• боротьба з соціальною нерівністю;

• активний розвиток соціального законодавства;

• спроби знайти баланс між свободою ринкової економіки і заходом

впливу на неї держави [22].

Незважаючи на високі показники практично на всіх рівнях, держава має деяку кількість соціальних проблем, які намагається побороти і запобігти:

• Демографічна проблема. Велика кількість іммігрантів приносить ряд проблем. Дедалі більшого скупчення жителів понесло за собою істотне підвищення орендної плати;

• Релігійна проблема. Також пов’язана, в першу чергу, з імміграцією

населення;

• Криза соціального інституту сім’ї [22].

Соціальна політика Швеції цілеспрямовано веде діяльність, яка задовольняє потреби і інтереси населення і створює всі можливі умови для його розвитку і морального збагачення. На сьогоднішній день Швеція - це єдина країна, в якій витрати держави на соціальне забезпечення населення перевищують 42% за валовим національним продуктом (ВНП) [22].

Отже, пріоритети сучасної соціальної політики в США та Швеції диктуються викликами нового часу, такими, як глобалізація і необхідність подолання наслідків світової фінансової кризи, і в цілому носять загальний характер - забезпечення максимально повної зайнятості, боротьба з бідністю і безробіттям, розвиток освіти і охорони здоров'я і т. д.