1.6. Психологія військової дисципліни: її сутність та характеристика

В сучасних умовах розбудови та розвитку Збройних Сил України нового значення набуває проблема зміцнення військової дисципліни в практиці життєдіяльності військ. Військова дисципліна, – відмічається в Дисциплінарному статуті Збройних Сил України, – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Дисципліна, як властивість військової діяльності й поведінки військовослужбовця, має свої психологічні та соціально-психологічні (особистісні, міжособистісні, групові) механізми, які підтримують нормативність дій і взаємодії військовослужбовців.

Відповідно до цього психологічна робота повинна сприяти розв’язанню цієї проблеми з урахуванням психологічних характеристик як окремого військовослужбовця, так і військового колективу в цілому.

Психологія військової дисципліни – це система теоретичних положень і практичних рекомендацій з питань вивчення, урахування й формування дисциплінованості воїнів та дисципліни військових колективів на основі вимог Військових статутів Збройних Сил, а також умов служби.

Багатогранність, складність й особливість військової діяльності породжує різні види дисципліни. Вони регулюються спеціальними нормами, правилами військової дисципліни, у яких конкретизуються вимоги, що належать до певної сфери діяльності військовослужбовців.

Типологію військової дисципліни в найбільш загальному плані можна класифікувати за деякими ознаками й підставами: за змістом; за характером суб’єкта військової діяльності; за ступенем інтенсивності його спілкування; за рівнем свідомості тощо.

Наприклад, дисципліна бойового чергування визначається наказами і директивами Міністра оборони, начальника Генерального штабу, наказами командирів військових частин, дисципліна навчального процесу є найважливішою умовою навчання та виховання військовослужбовців, їх згуртованості, дисципліна експлуатації техніки і зброї визначається регламентом нормативів, технічних правил, інструкцій і настанов.

До різних видів військової дисципліни належать і такі, що регулюють форми діяльності підрозділів і військових частин. Це, наприклад, такі види військової дисципліни як: дисципліна строю, дисципліна вартової та внутрішньої служби, дисципліна управління, дисципліна зв’язку, дисципліна спостереження, маскувальна дисципліна, дисципліна маршу, дисципліна польотів, морських походів тощо. Кожна діяльність регламентується поряд із загальними вимогами ще й своїми власними нормативами, які відображають її технологічну й психологічну структуру, а також характер взаємодії між людьми.

Забезпечення процесу психологічного супроводження військової дисципліни впроваджується за трьома основними напрямами: індивідуально-особистісного підходу; управлінського підходу; колективно-групового підходу.

Індивідуально-особистісний підхід передбачає аналіз психологічних основ дисципліни. Увага акцентується на особистісних факторах психології поведінки окремо взятого воїна. Значення цього підходу полягає в тому, що він створює базу даних для індивідуально-виховної роботи, без якої не працює жодна дисциплінарна система. Особистісний принцип дисципліни трактується як дисциплінованість воїна.

Управлінський підхід – це процес побудови дисциплінування підлеглих командиром у ході його командно-організаторської діяльності (управління поведінкою воїна) в різноманітних ситуаціях військової служби. За психологічну основу дисципліни береться керівна діяльність у цілому, яка складається з регулювання, контролю, вказівок, розпоряджень та інших дій.

Колективно-груповий підхід передбачає залежність дисципліни від умов функціонування всіх динамічних елементів військового колективу: колективної думки; колективних традицій; колективних взаємин; колективного настрою; психологічної сумісності й самопочуття особистості в колективі; колективних психологічних установок і ціннісних орієнтацій.

З погляду соціально-психологічної практики дисциплінованість колективу оцінюється за допомогою таких критеріїв, як: знання законів, статутів; виконання наказів і розпоряджень; свідомість і відповідальність; військова пильність; чіткість і організованість служби й побуту особового складу; вимогливість й особистий приклад командирів і активу; колективна вимогливість і нетерпимість до порушень військової дисципліни; ефективність методів переконання й примусу; кількість і характер стягнень і заохочень.

Психологічний стан особового складу військового підрозділу є центральним компонентом, який виражає синтез знань військовослужбовців; їх погляди й переконання; досвід поведінки в умовах військової діяльності; синтез соціальних почуттів, настроїв, уявлень, звичок, різних ілюзій і забобонів, які формуються під впливом повсякденних умов життя, побуту та їх світогляду.

Головною ланкою дисциплінарної структури є нормативні системи (закони, статути, норми й принципи моралі), призначені для морально-правового регулювання військової діяльності, побуту й спілкування військовослужбовців. Разом з тим, реалізація вимог нормативних систем повинна бути узгоджена із законами психології.

Оскільки психіка людини має три сфери – інтелектуальну, емоційну й вольову, то при аналізі дисциплінованості військовослужбовців можна виділити інтелектуальний, емоційний і вольовий компоненти.

Характерним фактором інтелектуального компоненту дисциплінованості є знання своїх обов`язків, навичок дисциплінованої поведінки; усвідомлення необхідності високої організованості й постійної підтримки статутного порядку; розуміння суті військової дисципліни, впевненість воїна в необхідності сумлінно виконувати вимоги військового обов`язку, його уміння прогнозувати й передбачати наслідки того чи іншого вчинку.

Емоційний компонент дисциплінованості визначається переважно станом властивостей основних нервових процесів людини. Справа в тому, що під час повсякденної служби є немало джерел психічної напруги. Відповідно у воїнів з`являються негативні емоції (пригнічений стан, розчарування, тривожність, неспокій та ін.), які негативно позначаються на службі.

Але тривалість і ступінь психічної напруги у різних військовослужбовців неоднакові. Людина із сильними властивостями нервових процесів швидко адаптується до наявної ситуації і дисциплінується, а у людини зі слабкою нервовою системою негативні емоції знижують її дисципліну. Ось чому так важливо знати темперамент і характер кожного військовослужбовця. Так, наприклад, аналіз здійснених злочинів свідчить, що близько половини з них були скоєні військовослужбовцями, які за психофізіологічними особливостями належать до холеричного темпераменту. Їм властива збудливість, запальність, нестриманість і агресивність, які обумовлені домінуванням процесу збудження над процесом гальмування. Негативні емоції посилюються під впливом соціально-психологічних явищ і процесів, які мають місце у військовому колективі і можуть призвести до порушень статутних взаємовідносин.

Вольовий компонент дисциплінованості пов’язаний із видами самоконтролю поведінки військовослужбовців у колективі. Перший вид – поверховий (грубий) контроль військовослужбовцем своїх взаємин з іншими товаришами по службі. Сприймаючи ситуацію, він висуває на перший план власну потребу. Насамперед він реєструє недоліки поведінки інших, а помилки власної поведінки не аналізує, що є передумовою порушення статутних норм. Другий вид – більш глибокий самоконтроль. Він забезпечує правильну поведінку за рахунок зіставлення своїх дій із нормативними потребами військових статутів. Коли виникає неузгодження у взаєминах з іншими товаришами по службі, поглиблений самоконтроль дозволяє військовослужбовцю правильно оцінити свою поведінку та зрозуміти причини помилок інших. З урахуванням такої інформації він коригує власну поведінку та заспокоює негативні емоції. Третій вид самоконтролю (вищий) дає можливість прогнозувати власну поведінку з урахуванням наслідків, які можуть виникнути в конкретній ситуації. Людина, яка володіє вищим видом самоконтролю, постійно аналізує не тільки власний емоційний стан, але й стан інших товаришів по службі, з якими контактує, враховуючи їх реакцію на свої слова й вчинки. Найголовніша передумова дисциплінованої поведінки військовослужбовця – це його вміння правильно оцінювати власні вчинки з погляду досягнення цілей колективом.

Дисциплінованість – це складна психологічна якість особистості воїна, яка має свою моральну і військово-професійну характеристику, структуру, рівні розвитку, показники й критерії оцінки. Психологічним критерієм оцінки дисциплінованості є такі показники: сумлінність у виконанні службових обов`язків; участь у суспільному житті; відсутність порушень; характер позитивних вчинків та ін.

Внутрішня необхідність суворо виконувати вимоги дисципліни керує діями воїна навіть тоді, коли він перебуває поза межами військової частини, де контроль начальників відсутній (відпустка, відрядження, звільнення в місто та ін.). Такі дії воїна характеризують його рівень самодисципліни, тобто здатність його керувати собою, своїми вчинками, проявивши силу волі, терпіння, вчасно помічати особисті помилки, недоліки, попереджувати або усувати їх своєчасно. Це передбачає вимоги до себе: самокритично оцінювати свої дії; глибоко усвідомлювати особисту відповідальність за успішне виконання поставлених завдань (особистих, колективних). Самодисципліна базується на моральній відповідальності, ставить поведінку й дії людини під контроль особистої свідомості.

Важливу роль у зміцненні військової дисципліни грає виховання військовослужбовців на прикладах кращих воїнів, їх благородних вчинків. Добрі вчинки викликають бажання наслідувати кращі зразки поведінки. Сумлінне виконання вимог статутів сприяє розвитку моральних, розумових, фізичних сил, допомагає завойовувати повагу в колективі.

Досліджуючи психологію зміцнення військової дисципліни, потрібно зазначити роль складової частини поведінки – вчинку. Вчинок відповідає на питання: що робить особистість? Вчинком людина виражає свою думку, світогляд і ставлення до інших людей. Із низки вчинків складається поведінка людини. Вчинок – це дія, соціальне значення якої усвідомлюється особою (групою), яка здійснила його.

Важливим елементом вчинку є форма поведінки, яка виступає своєрідним інструментом, за допомогою якого людина виробляє об’єктивні зміни в навколишньому світі, які сприймаються органами почуттів (зір, слух). Форма поведінки повинна розглядатися у взаємозв’язку із сутністю вчинку, його цільовою спрямованістю.

Підтримання високої військової дисципліни завжди було, є і буде одним із головних завдань командирів (начальників) органів військового управління. Більше того, ступінь реалізації цього завдання є однією з об’єктивних характеристик здатності відповідних суб’єктів управління до практичного керівництва підрозділами та військовими частинами.

У випадку негативного ставлення до особистості командира (начальника) окремі його розпорядження і накази виконуються з сумнівами, викликають внутрішній опір. Однак для статутних взаємин характерна сувора підпорядкованість, яка визначається правами та обов’язками командира.

Це – право командира віддавати накази та розпорядження, обов’язковість особистої відповідальності начальника перед законами за зміст його наказу або розпорядження, безумовна необхідність їх виконання підлеглими, систематичний контроль за їх виконанням. В основі права командувати є правові норми, які визначені законами України й військовими статутами.

Суттєвий вплив на взаємини військовослужбовців має таке соціально-психологічне явище, як авторитет. В авторитеті, як у формі взаємин, зливаються воєдино сила знань і переконань, справедливість цілей і дій. Мова йде не тільки про авторитет командирів (начальників), а й про авторитет законів та статутів.

Ступінь авторитетності статутних взаємин серед особового складу визначається багатьма показниками. Найбільш суттєвими серед них є: збіг оцінок морально-психологічних і ділових якостей к5омандира (начальника) в офіційній і неофіційній ситуації; глибоке усвідомлення підлеглими сутності статутних вимог, які ставляться до них командирами (начальниками); емоційна стабільність міжгрупових і міжособистісних контактів військовослужбовців; постійна вимогливість до підлеглих, турбота про них; чітка організація служби, підтримка статутного порядку.