До а. І. Лизогуба

14 березня 1850. Оренбург

14 марта 1850. Оренбург.

Друже мій єдиний!

Я не знаю, що б зо мною сталося, якби не ви! В великій пригоді стали мені оці 50 карб. Розпитайте Ілію Івановича, — я йому пишу. Що значать гроші при убожестві! Якби не ви, то мене б давно з нудьги не стало, а то все-таки, хоч украдучи, та трошки помалюю, а воно й полегша! Не знаю, чи доведеться мені хоть що-небудь намалювать на Каспійському морі, бо мене весною туди поженуть. Якщо доведеться, то пошлю до вас; тільки вже ціни не поставлю, а продасте так, як вам Бог поможе.

От яка моя доля погана! Я, вставши раненько, заходився писать до вас лист оцей; тільки що заходився, а тут чорт несе єфрейтора (звичайно, найнятого, щоб давав знать, бо я живу тепер не в казармах): пожалуйте к фельдфебелю. Треба було лист покинуть, а сьогодня почта одходить. То сяк, то так ублагавши фельдфебеля, вернувся я до хати і захожуюся знову, а часи беруться вже коло першого, то вибачте, коли не все розкажу, що хотілося б розказать, або що-небудь помилюся. /56/

Подякуйте і ви за мене Ілію Івановича за його благородную щедроту, а мені Бога для вибачте! А якщо трапиться мені ще що-небудь прислать до вас, то підписуйте ви самі мою фамілію, циноброю, бо мені не можна.

Усе, що ви з ласки своєї послали, я получив. І Фому Кемпейського получив. Спасибі тому доброму Михайлові, що він таки мене не забуває. Якщо ви знаєте його адрес, то пошліть йому оцей листочок, а як ні, то одішліть В[арварі] Н[іколаєвні], — вона певне знає. Спасибі вам за всі ваші блага! Не забувайте безталанного

Т. Ш.

До 1-го мая адрес мій той самий, а там, здається, треба буде знову мовчать.

ДО В. М. РЄПНІНОЇ

12 січня 1851. Новопетровське укріплення

Новопетровское укреплен[ие]

12 генваря 1851 года

Мне до сих пор живо представляется 12 число генваря — и соседка ваша Т.Г. Вольховская, жива ли она, добрая старушка? Собираются ли по-прежнему в этот день к ней нецеремонные соседи со чады и домочадцы повеселиться денька два-три и потом разъехаться по хуторам до следующего 12 генваря? Жива ли она? И много ли еще осталося в живых, о которых с удовольствием воспоминаю? Да, в прошедшем моем хоть изредка мелькает не то чтобы истинная радость, по крайней мере, и не гнетущая тоска. Недавно кажется, всего четыре года, а как тяжело они прошли над моею головою, как изменили они меня, ч[то] я сам себя не узнаю. Вообразите себе безжизненного флегму — и это буду я. Не следовало и говорить об этом, а лучшего нечего сказать.

В прошедшем году со мною ничего нового не случилось, разве только что меня перевели из Орской крепости в Новопетровское укрепление. На восточный берег Каспийского моря. Начальники мои — добрые люди, здоровье мое, благодаря Бога, хорошо, только чтение весьма ограничено, что и удваивает скуку однообразия. Вот и весь быт мой настоящий. Когда будете писать Андрею Ивановичу, поклонитесь ему от меня.

Жив ли Алексей Васильевич? Я о нем совершенно ничего не знаю! Кланяюся Глафире Ивановне, и князю В[асилию] Н[иколаевичу], и всему дому вашему. И поздравляю вас, единый друг мой, с Новым годом. Прощайте! вспоминайте иногда искренного вашего

Т. Шевченка.

В летние месяцы пишите ко мне через г. Астрахань, а в зимние через г. Гурьев в Новопетровское укрепление, на имя г. коменданта его высокоблагородия Антона Петровича Маевского.