5. Моніторинг антропогенного впливу на грунт

Внаслідок масового розорювання природної рослинності прискорилася водна ерозія – лінійний розмив та площинний змив грунтів. Водна ерозія буває нормальна і прискорена. Нормальна ерозія грунту розвивається на територіях, не порушених господарською діяльністю людини. Прискорена (антропогенна) водна ерозія має місце там, де нераціональна господарська діяльність активізує природні ерозійні процеси і пов’язана з інтенсивним використанням земельних угідь. Розорювання схилів, особливо крутих та надмірне випасання худоби на схилах сприяє швидкому утворенню вимоїн, лощин та ярів після зливових дощів та навесні талими водами. Посилює водну ерозію і площинний змив – сукупність процесів руйнування верхнього шару грунту дощовими і талими водами, що стікають у вигляді пластових потоків по схилах крутизною понад 10. У результаті площинного змиву утворюються змиті (еродовані) грунти. На інтенсивність площинного змиву впливають довжина і крутизна схилу, інтенсивність опадів чи сніготанення, характер покриття рослинністю, особливості агротехніки.

Засолення грунтів – процес накопичення розчинних солей у грунті. Спричинює формування солончакуватих (глибинне засолення) і солончакових (поверхневе засолення) грунтів. Первинне засолення грунтів відбувається природним шляхом у результаті випаровування грунтових вод. Вторинне засолення грунтів зумовлене в основному надмірним штучним зрошенням і має негативний вплив на чорноземні грунти. Основними причинами деградації грунтів при зрошенні є надмірні норми поливу, зрошення мінералізованою водою, відсутність дренажної системи, а також гідроізоляції вздовж каналів, контролю за подачею води. Засолення грунтівнегативно впливає на рослини у звязку з підвищенням осмотичного тиску грунтових розчинів і токсичної дії окремих іонів (особливо натрію і хлору). Найшкідливішим є содове засолення. Навіть за незначного накопичення в грунті соди різко зростає його лужність, руйнуються структурні агрегати, погіршуються водно-фізичні властивості, грунтова маса злипається у брили, на поверхні утворюється кірка. В кінці 1980-х років у Шевченківському районі зрошувалося близько 12 тис. га орних земель. У зв’язку з реорганізацією колгоспів зрошення земель у нашому районі припинено.

6. Визначення гранулометричного складу грунту

Гранулометричним складом грунту називають віднсний по масі вміст груп частинок або фракцій грунтурізноівелечини, вираженої у відсотках до загальної маси абсолютно сухого грунту. Для його визначення проводиться так званий гранулометричний аналіз, що складається з розділення наважки грунту на його складові фракції частинок та уламків та подальше визначення відсоткового вмісту кожного компоненту фракції до маси наважки.

Гранулометричний склад є однією з найважливіших характеристик грунт, що має визначне значення для оцінки його фізикомеханічних властивостей при використанні йог в якості основи, середовища і матеріала для будівництва дорог.

7. Визначення вологості грунту

Не маючи спеціальних вимірювальних приладів, визначити оптимальні строки і норми витрати води при зрошенні важко. Так чи інакше, для цього важливо якомога точніше знати, яка вологість грунту (у тому числі у відсотках польової вологоємності).

Ґрунти характеризуються певними водними властивостями, такими як водопроникність, водопіднімальна, випаровувальна та водоутримуюча здатності.

Водопроникністю називають здатність ґрунту пропускати за одиницю часу певну кількість води з верхніх у нижні горизонти. Процес водопроникності ділять на вбирання та фільтрацію. Вбирання проявляється за неповного насичення ґрунту вологою, тобто тоді, коли пори неповністю заповнені водою, а також включаються сорбційні та капілярні сили. Фільтрація виникає за максимального насичення ґрунту вологою. Вимірюють водопроникність висотою стовпа води, яка просочилась у ґрунт за певний час, і називається ця величина коефіцієнтом фільтрації.

Водопроникність ґрунту залежить від механічного складу і структури ґрунту. Піщані та структурні ґрунти швидше пропускають воду, ніж глинисті і безструктурні. На водопроникність впливає також кількість органічної речовини та колоїдів, які затримують велику кількість вологи.

Водопіднімальна здатність - здатність ґрунту піднімати воду капілярами з нижніх горизонтів у верхні. Швидкість і висота піднімання води залежить від діаметра пор, а значить, від механічного складу і структури ґрунту.

Вода у ґрунті піднімається тим вище, чим тонші капіляри, але швидкість руху води зменшується. Так, у глинистих ґрунтах вода в капілярах піднімається повільно, але на більшу висоту, в піщаних - швидше, але на меншу висоту.